"До Черчілля мені ще далеко": Пономарьов – лідер УПЛ, судив класичне з п’ятьма червоними, а тренувати їздив маршруткою

Упродовж останніх місяців про ЛНЗ написано і сказано мабуть більше, ніж за попередні 19 років існування цього клубу. Прагматичний та ефективний футбол черкаської команди повністю роззброїв наших історичних флагманів – Динамо і Шахтар. У 16 турах команда здобула 11 перемог (найбільше серед усіх в УПЛ) і пропустила лише 8 м’ячів (найкраща оборона чемпіонату). Проспера Оба, лідера осінньої атаки, одразу ж придбав Шахтар за дуже пристойну для нашої ліги суму.

"Ми ще нічого особливого не зробили", – скромно віджартовується Віталій Пономарьов. Тренер, який лише пів року працює з ЛНЗ, охоче спілкується із журналістами, не роблячи зі своєї методики великого секрету. Розмовляємо з паном Віталієм після десятої вечора. Неділя, глибокий вечір, Пономарьов у дорозі після ефіру, але продовжує жити футболом і вже будує плани на зимові збори.

– Віталію Юрійовичу, у суботу команда зіграла останній матч року. Скільки годин собі дозволили відіспатися після цього?

– Спав, як і зазвичай. Все нормально, ми нічого особливого поки не зробили. Тільки екватор чемпіонату, ще потрібно грати друге коло. Не можу зараз сильно святкувати.

– А в розпал сезону ви скільки спите?

– Порізному бувє. Переважно пізно лягаю. По-різному прокидаюся – залежно від того, коли тренування і як побудований наступний день. Не можу сказати, що в мене чіткий режим. Але, щоб почуватися у формі, мені потрібно від 5 до 8 годин сну. Спати треба – сили ж необхідно відновлювати!

– Сер Вінстон Черчілль спав близько п’яти годин, але потім дозволяв собі подрімати ще після обіду…

– Ну, в обід я не маю часу спати. До такої людини, як Черчілль, мені ще далеко (Усміхається).

– Якби влітку, коли ви тільки очолили ЛНЗ, вам сказали, що команда піде зимувати на першому місці – повірили б?

– Відверто кажучи, складно було би повірити. Ми будували практично нову команду, а на це потрібен певний проміжок часу. Тому, станом на той момент, мабуть не повірив би.

– Найголовніше – правильно домовитися "на бéрезі". Знаю, що ви, прийшовши в команду, одразу провели із нею відверту розмову, пояснили свої принципи та вимоги. Очевидно, що до більшості таки достукалися?

– Це було ключовим, тому що після результатів у минулому сезоні належало різко щось змінювати. Важливо, щоб ті зміни сприйняла команда. Ми, тренерський штаб, вірили, що зміни принесуть свої плоди. Але важливо, щоб і команда в них вірила. Не всі, звичайно, сприйняли нововведення. Та й ніколи такого не буває, щоб усі футболісти без винятку однаково погоджувалися.

Тому залишилися в команді ті гравці, які готові це робити. Упродовж цілого першого кола був справжній футбольний колектив, де всі підтримували один одного, працювали натхненно. У мене немає жодних претензій до підопічних. Якщо вони й далі так працюватимуть, то я переконаний, що ми досягатимемо позитивних результатів.

– Коли ЛНЗ вийшов на вас із пропозицією очолити команду? Скільки часу роздумували над нею? Адже у Русі ви працювали кілька років і робили це дуже успішно. Знайоме середовище, потужна академія, багато талановитих вихованців. А тут – зовсім інші умови, далеко від дому…

– Пропозицію мені зробив генеральний директор ЛНЗ Василь Васильович Каюк. Це сталося вже після того, як чемпіонат завершився. Я взяв час на роздуми. Обдумав усе, зустрілися утрьох із президентом клубу (Віктором Кравченком, – Футбол 24), обговорили бачення розвитку проекту. Практично одностайно зійшлись у думках. І тоді я погодився прийняти пропозицію ЛНЗ.

Щодо того, що далеко від дому… Звичайно, це такий перший мій досвід. На юнацькому рівні я працював у СДЮШОР Карпати, потім – Рух U-19, основна команда. Те все було у Львові. Але я дуже задоволений зараз, що так сталося. Футбольний клуб ЛНЗ дав мені всі можливості для роботи і розвитку. А я вважаю, що тренер повинен постійно розвиватися.

– Тобто, порозуміння з керівництвом – повне?

– Президент, генеральний директор, менеджмент, тренерський штаб – усі в клубі повинні працювати на одну ціль, як єдине ціле. Звичайно, будуть якісь непорозуміння чи робочі моменти, але мета повинна бути одною, і всі мають працювати задля її досягнення.

– Назвіть топ-3 матчі ЛНЗ у першій частині чемпіонату, відштовхуючись не лише від результату, але й змісту гри, де команда максимально точно виконала ваші тренерські настанови.

– Дуже хороший матч із Шахтарем був – він, напевно, на першому місці. На друге поставлю перемогу над київським Динамо – вважаю, гра теж була хорошого рівня. Ну і відзначу команду за важливу перемогу в останньому поєдинку із Зорею.

– А хто з тренерів-опонентів створив вам найбільше проблем? Чи можна сюди зарахувати поразку від Олександрії (1:4)?

– Не можу сказати, що в тій грі було складно. Я вже неодноразово говорив, що тоді наш шлях тільки розпочинався. Ми припустилися серйозних помилок з точки зору балансу в грі – і тому програли, хоча створили дуже велику кількість моментів. Не вважаю, що ми поступилися за грою. Ми поступилися з точки зору балансу оборона-атака.

А хто з тренерів створив найбільше проблем? Багато ігор було складних. Вважаю, що в нашій лізі вистачає саме тренерських команд і серед них немає однакових. Не хочу зараз виділяти когось одного, бо направду дуже багато складних матчів. Рахунки говорять самі за себе. 1:0 серед них дуже часто зустрічається.

– Команда, яка зараз є (мінусуємо Проспера Оба) – наскільки вона близька до вашого ідеалу? І над чим потрібно найбільше попрацювати під час зимової паузи?

– До ідеалу далеко. Кожен тренер мріє про якусь ідеальну команду, але, скоріш за все, він її ідеальною не збудує ніколи. Багато над чим потрібно попрацювати – починаючи від селекції, закінчуючи підготовкою команди в усіх аспектах гри. Ми найменше пропустили в лізі, але над обороною все одно потрібно працювати. Над атакою, зокрема – позиційною, також потрібно працювати. На стандартні положення, які в нас не дуже добре виходили в першому колі, варто звернути серйозну увагу. Роботи дуже багато. В усіх аспектах ми повинні ставати кращими.

– План зимової підготовки вже розроблений?

– План розроблений, вже є уявлення, як вона повинна відбуватися. Звичайно, ще потрібне розуміння, які в нас нові футболісти будуть. Але план є – якщо ми його виконаємо на зборах у Туреччині якісно, то, вважаю, підійдемо готовими до другої частини чемпіонату.

– Наскільки активним буде ЛНЗ на зимовому ринку і які позиції потребують підсилення?

– Як я вже казав, дуже добре потрібно попрацювати над селекцією на зимовому трансферному ринку. Підсилення потребують практично всі позиції, адже хотілось би мати по два рівноцінних гравці на кожну з них. Посилюватись потрібно постійно. Залишатись мають тільки ті футболісти, які виконуватимуть усі вимоги. Ми повинні бути конкурентними і в тренувальному процесі. Якщо хочемо конкурувати в чемпіонаті, то й тренування мають бути якісними – а для цього треба мати по два виконавці на позицію.

– Де будете шукати?

– Ми дивимося і УПЛ, і Першу лігу, і легіонерів. Тому немає такого, що тільки українців беремо, або лише легіонерів.

– З Проспером Оба ви як попрощалися? Що побажали йому наостанок?

– Побажав йому, щоб він далі розвивався – це молодий футболіст. Ті пів року, які Проспер провів в ЛНЗ, були яскравими. Але найсильніша якість будь-якої команди чи окремо взятого гравця – це стабільність. Побажав йому, щоб він працював, не зупинявся і виріс у футболіста топового рівня. Усі необхідні якості для цього в нього є.

– Як професіонал і як людина – все окей?

– З ним не було жодних проблем у нас в команді.

– Але незамінних гравців немає?

– Я так вважаю. Своїх гравців потрібно добре аналізувати. Потрібно максимально раціонально використовувати їхні сильні якості. І тоді можна будувати команду. Як показав останній тур, ми без Проспера якісно зіграли. Звичайно, хотілося, щоб у нас був такий футболіст.

Але це реалії сучасного футболу – трансфери. Тому потрібно шукати і розвивати нових футболістів. У цьому не бачу жодної проблеми. А от якщо команда залежить від одного футболіста – це вже проблема.

– Днями мені запала в голову ваша теза про те, що нашим командам бракує фізичної підготовки та інтенсивності в грі, хоча колись українці були за цим показником на провідних ролях у Європі. Де той момент, коли ми відійшли від наших принципів і традицій? Хто винен? Чому так занедбали себе?

– Давайте згадаємо київське Динамо різних поколінь. Пам’ятаєте, наскільки функціонально то були сильні команди? Провідні фахівці Європи, які зараз роздають інтерв’ю, не приховують, що вчилися у Лобановського.

– Капелло, Анчелотті…

– Капелло, Анчелотті, Рангнік. Вчилися, брали у нього багато з точки зору інтенсивності. Наші тренери в ті часи дивились, як працює київське Динамо, як грає, і також запозичували в Лобановського чимало. Проте на якомусь етапі (не знаю, чому) відійшли від цього і почали дивитись в бік іспанського футболу. Це, звичайно, добре, бо свої слабкі сторони ми повинні розвивати також. У техніці відставали на той час.

Але ж не потрібно забувати про свої сильні якості. А так вийшло, що ми перестали використовувати власні чесноти, натомість у слабких моментах не сильно й додали.

Та навіть якщо повернутися в старі часи, то бачимо, що й тоді народжувались індивідуально сильні футболісти. Україна має трьох володарів "Золотого м’яча". Далеко не кожна навіть футбольна країна може похизуватися таким показником. Значить і стара система підготовки давала технічно майстерних гравців.

Я не кажу категорично все ламати і повернутись в умовні 90-ті. Потрібно рухатись вперед, вдосконалюватися, дивитись на сучасні тенденції розвитку футболу. Але наразі так виходить, що всі європейські клуби і збірні взяли щось у нас – грають максимально інтенсивно – а ми відстаємо в цьому аспекті. Не можна цього робити.

– Лобановський наголошував, що кожен гравець повинен бути готовим зіграти на будь-якій позиції, залежно від ситуації. Така універсалізація пішла в широкі маси, а в нас тим часом ще й "фізуха" просіла.

– А в нас зараз що не передача, що не інтерв’ю: "Як ви хочете грати у футбол?" – "Ми хочемо грати у футбол на м’ячі". Не знаю, що то за стиль футболу такий – "на м’ячі". Треба грати і в атаці, і в обороні. І першим номером, і другим. Ми всі хочемо більше контролювати м’яч, грати з позиції сили – цього потрібно прагнути. Але повторюсь: потрібно раціонально використовувати сильні якості своїх футболістів. Умовно, не може сьогодні вийти середній український клуб проти Реала, грати з позиції сили і програти, бо "ми так хочемо". Треба використовувати те, що ти можеш робити.

– Мабуть, усе почало змінюватися ще у 2010-х, коли, наприклад, покійного Михайла Івановича Фоменка жорстко критикували за прагматичний футбол у виконанні збірної України. А тренер всього лише відштовхувався від сильних сторін своїх підопічних, а не від очікувань вболівальників.

– Це почалося у 2010-х, ви правильно кажете. Причина – Барселона Гвардіоли. Всі побігли за тікі-такою, але Гвардіола помінявся після цього – його Манчестер Сіті грає у вертикальний футбол. А ми далі біжимо за тікі-такою. І не встигаємо.

– Які тренери світового калібру вам імпонують?

– Мені на різних етапах імпонують різні тренери. Перший – це, звичайно, Лобановський. Ми повинні цінувати те добре, що в нас було. Свого часу подобався Алекс Фергюсон – як він управляв командою, на якому довгому стабільному проміжку працював. Потім – Юрген Клопп, Гвардіола. Дещо аналізую в Гасперіні. Ці тренери приносять щось нове у футбол.

– Скільки годин на добу ви думаєте про футбол? Той же Гвардіола, як стверджують джерела, зосереджений на тактиці навіть під час урочистих подій чи відпочинку.

– То така сфера діяльності. Якщо нею займаєшся, то постійно занурений в це. Підготувати тренування, потім його провести, проаналізувати. Щось прочитати і вивчити нове. Подивитись, як інші клуби грають, які там тенденції. Слава Богу, тепер є можливість будь-який матч побачити. Тож, звичайно, думаєш про це практично завжди. Тренерство передбачає відповідальність за команду, гравців. Мусиш не відставати.

– Куди б ви із задоволенням поїхали на тренерські курси? Вам це цікаво?

– Звичайно, що цікаво. Важко зараз сказати. Більшість англійських клубів – цікаво. В Італії футбол знову почав серйозно розвиватися – цікавий чемпіонат і тренери. Іспанські окремі клуби. Є куди поїхати і чого повчитися.

– У ЛНЗ є можливість вас відправити?

– Є, ми спілкувалися з генеральним директором на цю тему.

– А як у вас з іноземними мовами? З тими ж легіонерами в команді легко знаходите порозуміння?

– Я мало говорю, у нас є перекладач. Іноземну я вчив, адже арбітражем займався, та все ж через перекладача – швидше і якісніше.

– Зараз увага до вас просто зашкалює – журналісти, вболівальники, суперники, які ЛНЗ вже зовсім по-іншому сприймають. Вам у таких умовах комфортно працювати?

– Нормально. Це одна зі складових професії. Нема жодних проблем – тиску не відчуваю, з колії не вибиває.

– Ви плідно працювали із Григорієм Козловським у Русі. Цікаво, чи продовжує вболівати за вас Григорій Петрович, чи вітає з успіхами?

– Постійно на зв’язку, часто спілкуємося. Ми співпрацювали упродовж п’яти років – це солідний проміжок часу. Вважаю, проробили хорошу роботу не тільки з основною командою, але й з U-19, академією. Це зараз дає свої плоди. До цього доклалися не тільки я і президент, а й увесь менеджмент, тренерський персонал академії та U-19.

– Чи побачимо ми в ЛНЗ нових гравців із Руху?

– Не можу зараз сказати. Ми цікавимося багатьма футболістами, але поки нема жодного, якого би 100-відсотково брали.

– Як ви розпочинали свій шлях у футболі? Вікіпедія скупо повідомляє, що в 90-х виступали за львівський ЛАЗ…

– Я грав не тільки за ЛАЗ, а й ще за кілька клубів. Проте кар’єра не склалася – швидко зрозумів, що не досягну серйозного рівня. Але прагнув залишитись у футболі, тому пішов у суддівство. Починав із низів і дійшов до асистента арбітра ФІФА.

– У єврокубках асистували Андрію Шандору…

– Працював на міжнародних матчах зі Шандором, Можаровським, Мосейчуком. А у внутрішніх змаганнях – практично зі всіма арбітрами, які судили в той час. Зокрема, з чотирма львівськими – Шмигельський, Шандор, Можаровський, Юрій Грисьо.

– Який матч найбільше запам’ятався з точки зору інцидентів, скандалів?

– Більше запам’ятались якісь хороші, цікаві матчі. Я працював на фіналі Кубка України Шахтар – Динамо у 2008-му, коли п’ять вилучень сталося (у Шахтаря – Брандау, Єзерський, Гладкий, у Динамо – Діакате, Бангура, – Футбол 24). Судив матч збірної Португалії, коли на поле вийшли усі топ-футболісти крім травмованого Роналду – Карвалью, Деку, Нані. Півфінал Кубка України Шахтар – Динамо рік по тому – у 2009-му. Дуже цікаві матчі були Дніпро – Шахтар, Металіст – Динамо. Золоті часи нашого футболу.

– Досвід арбітра зараз вам допомагає у роботі якимось чином?

– Та будь-який досвід у житті в чомусь допомагає. Якщо ти аналізуєш, робиш певні висновки з цього.

– Рішення арбітрів, які не йдуть на користь вашій команді, толеруєте? Розумієте своїх колишніх колег?

– По-різному сприймаю. Це емоції, це гра. Не можу сказати, що я зразково і спокійно поводжуся у тій чи іншій грі. Потрібно бути стриманішим щодо арбітрів.

– Хто ваш найближчий тил? Хто підтримує завжди і за будь-яких умов?

– У першу чергу – моя дружина Світлана. Вона повністю мене підтримувала у всьому, відколи я почав тренувати у 2011 році. То був філіал Карпат у Раві-Руській, їздив туди маршруткою чотири рази в тиждень. Ми тоді набрали 8-річних дітей – дехто з них зараз грає серед професіоналів. Наприклад, Денис Підгурський, Олег Лень з Агробізнеса. Усі тренерські щаблі я долав із підтримкою дружини. Переживала, хвилювалася. Це – найближча людина.

Звичайно, підтримує й син, який займається футболом в академії Руху. Грає за U-16, вони стали чемпіонами України. У нього є певні здібності, але здібності були в багатьох футболістів. Якщо він буде наполегливо працювати, лише тоді зможе чогось досягнути. Постійно наголошую йому на цьому.

– У новорічну ніч прийнято загадувати бажання. Цього разу воно у вас буде футбольним?

– І футбольним, і життєвим. Поразки у футболі, ще якісь моменти невдалі – це не найстрашніше, що буває в житті. До всього треба ставитися спокійно, по-філософськи. Ставити максимальні цілі, але сприймати це, як гру.

– Попередні новорічні бажання здійснювались?

– Напевно (Усміхається). Судячи з того, як у мене складається і кар’єра, і особисте життя – думаю, що так.

Фото: ЛНЗ

Олег Бабій