Александр АЛИЕВ: "У меня был конфликт с Сабо"

— Сашко, перш за все, з визнанням! Вважай, подвійним, адже перше місце в подібних змаганнях ти посідаєш уже вдруге поспіль!

— Спасибі. Звісно, приємно, але я, якщо чесно, не розраховував на цей титул. Не думаю, що продемонстрував на полі всі свої найкращі якості чотирнадцятому національному. Причина? Та не знаю навіть, не все заплановане вдавалося — і все тут.

— Але ж шістнадцять голів ти забив… Як на мене, непоганий показник — принаймні, більше до свого активу ніхто в чотирнадцятому національному не заніс…

— Так. Але забивати я мушу — це мої прямі обов’язки. А у ряді інших компонентів можна було зіграти і краще — це без питань.

— А як оціниш гру “Динамо-2” загалом? Четверте місце — справедливий підсумок?

— Переконаний, що ні. Це не та сходинка, якої ми достойні, не той результат, котрий нас влаштовує. У першому колі, ви ж пам’ятаєте, ми виступали дуже добре, завершили суттєво ліпше, аніж чемпіонат загалом. А потім щось трапилося — початок другої половини перегонів ми взагалі провалили: десь у восьми матчах не здобули жодної перемоги.

— Чим це мотивуєш?

— Вірите, без варіантів — не знаю. Утім, гадаю, подібне трапляється рано чи пізно чи не з кожною командою. Таке життя.

— Сашко, які матчі минулого сезону запам’яталися тобі найбільше?

— Ну, матчів було багато, а щоб якийсь конкретний дуже сильно запам’ятався — то ні. Якщо говорити про перше коло, то воно було вже так давно, що пригадати щось взагалі нереально. А з другого відрізку чемпіонату не запам’яталось нічого.

— А кого з воротарів першолігових команд “пробити” було найважче?

— Та надто легко не довелося ні з ким, особливо в другому колі. Виокремити ж можу кіпера алчевської “Сталі” — Комарицького.

— Воно, мабуть, і не дивно, адже сталевари за підсумками сезону підвищилися у класі. Як і харківський “Арсенал”…

— Так. Із приходом Литовченка харківська команда суттєво додала у грі, тому й не новина, що вже з наступного сезону вона захищатиме честь міста в елітному дивізіоні.

— Думаєш, “Сталь” та “Арсенал” матимуть у вишці достойний вигляд?

— Ну, це нелегко спрогнозувати. Вийти до “вишки” — це одне діло, а от демонструвати там хорошу гру — зовсім інше. Не знаю, важко сказати. На мою думку, якщо вони гратимуть там так, як і в першій лізі, то на щось позитивне для них навряд чи можна буде розраховувати. Потрібно додавати. Перша ліга — це перша, а “вишка” є “вишка” — це зовсім інший рівень, інші, набагато серйозніші опоненти.

Повертаючись же до першої ліги, варто згадати “Зорю”. Як на мене, дуже непогана команда, яка добрячий шмат чемпіонату перебувала в лідерах, а от наприкінці пригальмувала, внаслідок чого не змогла потрапити до “вишки”. Знову ж таки, важко сказати, чому так вийшло. Очевидно, з’явилися якісь проблеми. Можливо, з фінансами. Як, наприклад, і в охтирського “Нафтовика-Укрнафти” — теж добротної команди, яка, як на мене, мала всі підстави розраховувати на путівку до вищої ліги. Але… Самі знаєте, як склалися обставини.

— Сашко, тепер спробуймо дещо звузити тему розмови. Пам’ятаєш, у подібному інтерв’ю річної давності ти казав, що твоїм недоліком на полі вважаєш гру головою. Із того часу щось змінилося?

— Ні, він і надалі залишається.

— Але ж ти працюєш над цим компонентом?

— Звісно, так. Але, на жаль, не завжди вдається нейтралізувати те, що тебе не влаштовує.

— Тим не менш, за рік, що минув, ти набув і нових позитивних і корисних якостей…

— Так. Можу занести до таких досвід, зіграність із партнерами, що відповідним чином позначається і на якості гри, тобто з’являється уже якась майстерність, впевненість у своїх силах.

— Тобто всі передумови для виступу в “основі” першої команди?

— У принципі, так. Зараз я вже не вважаю себе гравцем першої ліги. Ось їздив на збори з основною командою до Ялти…

— І як враження?

— Ну, скажу впевнено, що це не ті збори, які були раніше: навантаження значно менше. А загалом — сподобалось, радий, що попрацював під керівництвом Буряка.

— На твій погляд, менші навантаження — це “плюс” чи “мінус” для команди?

— Важко сказати. Навряд чи хтось візьметься робити тут якісь прогнози. Все стане зрозумілим безпосередньо в ході чемпіонату. Зараз же ми лише закладаємо фундамент.

— Сашко, як ти почувався в команді у психологічному плані?

— Досить комфортно. Я в “Динамо” не новачок, з 17-ти років у команді, тому жодних проблем не виникало. Знаходив із хлопцями спільну мову.

— І з ким це вдавалося найбільше?

— Ну, з усіма якось спілкувався. А найчастіше, мабуть, з Милевським, Верпаковськисом, Ребровим.

— Знайшли спільну мову з Сергієм?

— Так, причому досить легко. Взагалі вважаю, що повернення до Києва Сергія Реброва — величезний “плюс” для команди, це неймовірний досвід, яким Сергій зможе поділитися з молодшими партнерами, у тому числі зі мною.

— Ти згадав про молодих футболістів. Не так давно завершився юніорський чемпіонат, де ти, без сумніву, продемонстрував свої найкращі якості…

— Ну, мені особисто, як і всім хлопцям-збірникам, дуже неприємно й образливо, що ми поступилися Нігерії в 1/8 фіналу. Переконаний, що якби здолали цей бар’єр, то неодмінно грали б у фіналі. А так… Чому програли? Думаю, тут багато факторів. По-перше, погода, по-друге, те, що більшість хлопців-збірників виступає у першій лізі — це в будь-якому випадку накладає свій відбиток, хоча б у психологічному плані. Суміш цих факторів та ряд інших аспектів і завадили нам зіграти краще.

— Тим не менш, це не завадило ряду клубів серйозно зацікавитися тобою. Багато розмов було про португальську команду?

— “Бенфіка”? Так, я теж читав таку інформацію у пресі. Що можу сказати? Звісно, приємно, що тобою цікавиться такий клуб. Але конкретної розмови зі мною про це не було, тому сказати з цього приводу більше нічого не можу. Хіба те, що мені надходили пропозиції і від інших клубів…

— Можеш назвати їх?

— Ні, поки що робити цього не буду.

— А взагалі у тебе є бажання поїхати виступати за кордон?

— Якщо я потрібен першій команді й виступатиму там постійно, то Київ залишати не хотілося б. Але якщо й надалі гратиму в першій лізі, то краще поїхати за кордон. Утім, думаю, робити цього не доведеться. До команди прийшов новий тренер (із Сабо у мене був конфлікт), тому сподіваюся на найкраще.

Ірина Холод, газета "Український футбол"