Александр СОПКО: "Ребров – клубный тренер, а Зинченко уже не тот двигатель, которым был в лучшие свои годы"

(публикуется на языке оригинала)

Футбольний експерт Олександр Сопко поділився думками про збірну України.

- Багато критики обрушилося на збірну після вересневих матчів, особливо після гри з Азербайджаном. Чого команді не вистачає? Сергій Ребров керує національною командою вже понад два роки. Начебто він їздить на внутрішні ігри, постійно щось собі позначає, проте немає ні гри, ні результату. У чому річ?

- Перше, найпростіше – рівень нашого чемпіонату дуже сильно впав. І нам здається, що ми ще в тих нульових, у ті роки, коли ми не мали 5-6 команд у єврокубках. Начебто це не так, і ті часи давно пішли, але якщо ми не можемо обіграти посередні команди з Кіпру, Ізраїлю, пролітаємо з греками, то як не крути, це говорить про те, що ми там. Тому рівень футболістів також упав.

Журналісти, медіа – ми за звичкою звеличуємо наших футболістів. Говоримо, як вони можуть. Мовляв, це за кордоном, це зірки. Однак вони стоять на місці та, на жаль, не дотягують до наших бажань. Винятком ще можна назвати Забарного, а далі - Циганков не грає, Мудрик дискваліфікований, якби вони були при справах, то у нас з'явилися б шанси грати більш ефективно, результативно в атаці.

Ми бідні на атакувальній стадії. Ми не маємо форвардів, які можуть, як Мбаппе, вирішити ситуацію. Вибудовувати гру з готовими, сильними футболістами тренеру набагато простіше.

Ребров намагається працювати за клубною схемою. Він хороший клубний тренер, що вже довів, і з цим не треба сперечатися. Для того, щоб вибудовувати свою гру, йому треба перебувати з командою в режимі 24/7, і тоді можливо трохи гру розвивати. Тренер збірної – це зовсім інша професія. Насамперед це мотиватор, людина, яка може струсити, запалити, посварити, якщо треба, прийняти кардинальні рішення – когось із команди прибрати, когось взяти і таке інше. В даному аспекті це не найсильніші якості Реброва. Тренеру збірної потрібний результат сьогодні, а дуже часто це дає саме мотивація. Гравці повинні виходити не боягузливими, а вбиватись на полі, не боятися.

- Чи сказане означає, що Ребров вже нічого не може дати збірній і потрібні кардинальні зміни?

- Назвіть мені тренера з України, який прийде, поставить гру, струсить команду. Половина футболістів грає за кордоном, вони звикли вже до іншого ставлення, інших вимог і так далі. Це вже не ті футболісти, які дивляться закоханими очима на тренера та щасливі лише від того, що на них футболка збірної. Вони – особистості, які вже відбулися у футболі, зі своїми поглядами, до них теж потрібен підхід. Футбол та футболісти – вони не такі примітивні, як здається. Мовляв, вийде тренер, шашкою помахає, когось посварить, а комусь дасть, як за легендою Гаттузо, ляпас у роздягальні – і все, одразу піде гра. На першому місці все одно залишається майстерність, якої нашим гравцям відверто не вистачає. Гра з Францією – яскрава тому ілюстрація. Обережна гра на своїй половині у першому таймі, боягузливий, компактний, оборонний футбол без нав'язування єдиноборств. Коли після перерви отримали, мабуть, команду – грайте вище, не бійтеся, нав'язуйте боротьбу – була зовсім інша картина. Але для цього знадобилася серйозна розмова у перерві.

Також наша біда – відсутність уміння грати один в один, відбирати правильно – це все дуже збіднює тактичні схеми. Важко грати, коли двоє пресингують, а третій посідає напівпозицію. Щоб цьому навчитися, потрібна клубна робота. Тоді Ребров має зібрати збірну та тренувати сім днів по два тренування на день. Або у клубах треба так грати. Але, повторюсь, наш чемпіонат не для цього.

- Але у збірній, в останніх матчах основна маса гравців були легіонери...

- Добре, візьмемо збірників. Довбик зараз у такій формі, що у пресі дуже велике розчарування. За грою з Францією було видно, що це не той Довбик, який був у "Жироні" та навіть у "Дніпрі-1". Зінченко – без практики, грає за рахунок свого класу, нижче за який просто опуститися не може. Але це не той Зінченко, не той двигун команди, який скрізь встигає, від якого йде постійна гострота, ефективність, який керував грою в найкращі свої роки.

Калюжний – ось уособлення нашого чемпіонату, де він добрий, виграє багато боротьби, вигризає. Але як тільки швидкість і щільність гри і напруга вище, відразу видно його недоліки - відсутність швидкості, з м'ячем працює трошки довше, ніж належить на його позиції, рішення трохи пізніше приймає. Загалом у грі виглядає скромно, якщо не сказати гірше. Ярмолюк – так, є задатки, але це ще не той гравець, який може бути лідером команди, за всіх його перспектив, ставити на нього поки що зарано.

Конопля – це крайній нападник, який грає далі від усіх чужих воріт, це не захисник, і перший гол із французами – яскрава тому ілюстрація. Почни боротьбу трохи раніше, партнери почали б правильно перебудовуватись, а так своїм невмінням відбирати змусив своїх партнерів робити зайву роботу, і робити її неправильно.

І так не лише він. Останні єврокубкові матчі наших команд наочно продемонстрували повне невміння наших футболістів нав'язувати боротьбу, виходити з-під пресингу. Особливо це було видно у матчах "Динамо" з "Пафосом". А в сучасному футболі це одна з основних зброй – вміння контролювати м'яч та при втраті пресингувати. Контролювати ще намагаємось, а пресингувати ми вже не можемо. Тому що виходить все від найголовнішого - вміння грати один в один. Що в атаці, що в обороні. Навіть коли м'яч у нас, ми намагаємося якнайшвидше кудись відстукатися, відправити м'яч на перспективу, створити видиму гостроту. І все тому, що боїмося боротьби один на один.

– На жаль, це правда. Особливо на тлі того, як Мбаппе обійшов Забарного, коли забивав.

- Тут не лише в Забарному справа. На його місці будь-який інший гравець не мав би шансів, оскільки залишити з Мбаппе один на один – це 90 із 100 шансів. Тобі треба зробити чотири кроки, а він за два долає цю дистанцію. А коли половина поля ще й вільна – для Мбаппе це як горіхи клацнути.

Забарному в будь-якому випадку є чому повчитися. Але, в той же час, він чекав на підстраховку, але вона так повільно тяглася... Не можна Мбаппе залишати один в один, хтось має бути поруч. А так всі побігли вперед, потім ще назад 60 метрів повзли.

– Фраза Реброва після матчу з Азербайджаном, мовляв, спокійно, ми ще нікуди не вилетіли – звучить неоднозначно. Загалом є ще якийсь реальний шанс у збірної України зачепитися за друге місце? Думаю, навряд чи варто говорити про перше.

– З такою грою немає. Ісландці, не володіючи особливою технічною майстерністю і не маючи суперзірок, за рахунок агресії, боротьби, руху більш успішні і кращі. Однак футбол – непередбачуваний вид спорту. 11 людей, команда, тренер. У якійсь грі можна вистрілити, сподіваюся, що це станеться. Гра в Ісландії буде вирішальною.

Що стосується Реброва, по суті він може сказав фразу і правильну, але її треба було сформулювати трохи по-іншому. Сказати, що ще в нас чотири гри, ми боротимемося до кінця, до останньої гри, до останньої хвилини, я вірю і таке інше. А так, ужив слово "вилетіли", "не вилетіли", і воно сприйнялося двояко, - підкреслив Сопко.