"Буковина" винна більше, ніж "Динамо". Колишній гравець обох клубів — про кубковий матч та кар'єру

Віктор Хлус – один з тих фахівців, хто не тільки встиг пограти у складі обох суперників по першому півфіналу Кубка України – "Буковині" і "Динамо", а й робив це досить успішно.

Тож кращої кандидатури для того, аби висловити свої міркування щодо кубкового протистояння у Тернополі, яке завершилось перемогою динамівців 3:0, і не знайти.

Принагідно у розмові з кореспондентом UA-Футбол Віктор Хлус пригадав і обставини свого переїзду із Чернівців до Києва.

- Свого часу я потрапив у "Буковину" завдяки відомому тренеру Івану Терлецькому, який був помічником у тодішнього старшого тренера чернівчан Абрама Лермана, - пригадує фахівець. - Саме він порадив йому мою кандидатуру у 1979-му. Однак при Лермані не зіграв жодної гри, адже коли я з’явився у команді, він хворів місяців два-три, а у перший день квітня його не стало. Керувати командою став Терлецький, якого у розпал чемпіонату змінив Борис Рассихін - під їхньою орудою я і грав у нападі.

Завдяки зросту багато забивав, що для дебютного сезону на майстрівському рівні було успіхом. Пригадую, як зігравши один чи два матчі у складі "Буковини", за мною приїхав представник московського "Торпедо". Але Терлецький, який був наближений до київського "Динамо", почав мене приховувати. Робив він це так: перестав ставити у стартовий склад. От приїздить стежити за мною той чи інший селекціонер з команди вищої ліги, а Іван Іванович мене не ставить на гру. Рахунок тривалий час тримається 0:0, а хвилин за тридцять-сорок до кінця матчу він мене випускає на поле і я забиваю м’яч-другий. І все ж згодом я опинився у вищій лізі – у київському "Динамо".

У червні місяці, коли "Буковина" грала у Нікополі, після фінального свистка до мене прямо на зеленому газоні підійшов тренер-селекціонер "Динамо" Анатолій Сучков. Я спітнілий у футболці та трусах ходив з ним по центру поля хвилин десять, почувши від нього: "Тебе хочуть бачити у київському "Динамо". Коли ж сезон-1979 завершився, я разом з начальником команди "Буковина" потягом вирушили до Києва, де я мав зустрітись із Валерієм Лобановським. Тоді як було: партія сказала – і мене повинні були доставити до місця призначення (посміхається).

Щоправда, начальник команди в купе на шляху до столиці переконував: "Ти там сильно себе не показуй – все одно у тебе шансів грати у "Динамо" немає. А у Чернівцях ми тобі квартиру дамо, зарплату піднімемо" - і тому подібне. Все це я вислухав, а приїхавши в "Динамо", на другий чи третій день звідти утік. Поїхав назад у Чернівці.

У якійсь мірі від переходу мене зупинили обіцянки. Адже ще перед моїм візитом до української столиці у "Буковині" мені наобіцяли багато чого: зокрема, показали двокімнатну квартиру. Однак я потім все ж зрозумів, що потрібно зупинитись на варіанті з "Динамо". Адже далеко не всіх до цього славетного клубу запрошують. Тож після завершення сезону у другій лізі подався до Києва вдруге. Цього разу вже сам. Адже відчував свою провину.

- Якою була зустріч із Валерій Лобановським?

- Заходжу на стадіон "Динамо", а назустріч йде Лобановський. А я якраз до нього йшов. Цікава така картина вийшла: пацан з Чернівців приїхав і стоїть перед тренером. Тоді контрактів не існувало, достатньо було написати заяву. Що я і зробив: "Я, Віктор Хлус, прошу зарахувати мене у футбольний клуб "Динамо" (Київ)".

Після цього поїхав на базу у Конча-Заспу, де мені видали форму тощо. Тоді не було так, як зараз, коли у клубі тебе забезпечують повним комплектом екіпірування – від шкарпеток до великої сумки. Дали спортивний костюм не першої свіжості, бутси – і все.

- Як склалась ваша динамівська кар’єра?

- У 1980-му я відіграв за динамівський дубль, а починаючи з 1981-го регулярно грав в головній команді. Загалом я провів у "Динамо" п’ять з половиною сезонів, під час яких вдалося вибороти медалі із золота та срібла, стати володарем Кубка СРСР та Кубка сезону. Гарні були часи.

- У вівторок українські вболівальники з інтересом спостерігали за перипетіями кубкового півфіналу, у якому "Динамо" взяло гору над "Буковиною" - 3:0. Що скажете про цей матч?

- Гра мені сподобалась. Матч завершився так, як усі й очікували. "Динамо" (Київ) дійсно є "Динамо" (Київ) – воно і здобуло заслужену перемогу. Результат цього поєдинку для динамівців хороший, адже є тепер шанс у фіналі поборотись за почесний трофей. Що ж стосується "Буковини", то перше, про що я хотів би сказати, так це про епізод, який мені не сподобався. Той, який передував першому голу.

Маю на увазі ситуацію з гравцем чернівецької команди Андрієм Буськом. Це більше вина "Буковини", ніж "Динамо". Адже під час атаки на ворота Руслана Нещерета м’яч був у буковинців і у той момент, коли Бусько опустився на газон, вони могли вибити його за межі поля. Однак цього не було зроблено: чи через самовпевненість у собі, чи ще з якоїсь іншої причини – не зрозуміло.

- Як оцінюєте дії команди Сергія Шищенка в ігровому плані?

- Перш за все, хотів би привітати футбольний клуб "Буковина" з виходом до Прем’єр-ліги. Якщо ж говорити про гру, то в цілому чернівецька команда мені сподобалась. Вона мала гарний вигляд. У її складі є кілька гравців, яких варто виокремити. Однак разом з тим мені здається, що чернівчанам ще потрібно трохи попрацювати над тим, щоб укомплектуватися кваліфікованими футболістами.

Адже не хотілося б їх бачити на місці команд, які нині опинились внизу у турнірній таблиці Прем’єр-ліги – "Полтави" та "Олександрії". Якщо для першої ліги "Буковина" нині є сильною командою, то для Прем’єр-ліги потужності їй не вистачає. Не знаю, як там на рахунок стадіону "Буковини" - готовий він до прийому матчів еліти чи не готовий. Як і невідомо, будуть підопічні Сергія Шищенка грати вдома чи на арені іншого міста.

Сподіваюсь, що стадіон все ж встигнуть вчасно підготувати, адже час для цього ще є. Особисто для мене, як колишнього гравця "Буковини", дуже важливо, щоб команда не просто увійшла до Прем’єр-ліги, а закріпилась в ній. Не так, як одеський "Чорноморець": то вийшов, то зайшов, і знову – то вийшов, то зайшов. Якщо немає фінансових можливостей, то для чого лізти туди, де ти не здатен битися на рівних?

- Вже не вперше тернопільський стадіон імені Романа Шухевича приймає матчі такого рівня. Як гадаєте, футбольне свято у "файному місті" вдалося?

- Мені сподобалось, що на цьому поєдинку було багато глядачів і була справжня футбольна атмосфера. Нарешті всі ми побачили, що футбол може бути по-справжньому цікавим і видовищним.