Від страшної ненависті до великої поваги. Як Мірча Луческу привів "Динамо" до успіху

6 листопада 2006 року. "Динамо" та "Шахтар" зустрічаються в Києві. Коли головний арбітр цього поєдинку вилучив тодішнього тренера донецької команди Мірчу Луческу, той повернувся до камери, зняв свою шапку і зі словами "Браво, Федерація" жбурнув її на газон.

Цей епізод точно увійшов би до топ-10 найвідоміших моментів в історії незалежного українського футболу. Ця фраза - одна з найпопулярніших за всю історію чемпіонатів України. Майже 20 років тому слова та емоції румунського тренера стали справжнім мемом (хай тоді ми і не знали такого слова). Мабуть, тоді для вболівальника київського "Динамо" не було ненависнішої людини за Мірчу Луческу. І хто б тоді міг подумати, що саме цей румунський спеціаліст стане єдиним іноземцем, за яким однаково сумуватимуть як прихильники "Динамо", так і шанувальники "Шахтаря"...

Мірча Луческу, на відміну від того ж Валерія Лобановського, не був one-club-man, він не був патріотом одного клубу. Мірча - це футбольний пілігрим, котрий був готовий віддавати всі свої знання та вміння там, де йому готові довіряти на всі сто відсотків. Містер Луческу - із тієї давньої категорії не лише тренерів, а й менеджерів, котрі воліють тримати всю (чи майже всю) ситуацію в клубі під власним контролем. Він не обмежувався тренуваннями і матчами, румунський спеціаліст хотів впливати на всі футбольні і нефутбольні процеси, щиро і справедливо вважаючи, що вони мають значення і прямо впливають на результат.

Саме Луческу наполіг на тому, щоб на базі та стадіоні "Динамо" було оновлено газон, а ще він ініціював придбання нового автобуса для команди. З його подачі побудували новий тренажерний зал київського клубу. Мірча розумів, що дрібниць у футболі не буває, тому наполягав на покращенні умов футболістів всіма можливими методами. І його слухали, йому довіряли, його прохання виконували. Бо якщо людина почала тренувати у 1978 році, коли багатьох вболівальників "Динамо" ще навіть у проекті не було, якщо ця людина свого часу тренувала міланський "Інтер", то ти просто мусиш виконувати всі його прохання, коли наважився запросити такого наставника.

Коли Мірча Луческу прийшов у "Динамо" влітку 2020 року, то його призначення цілком зрозуміло було сприйнято "в штики" переважною більшістю прихильників київського клубу. Справді, цей румун стільки років позбавляв столичний гранд трофеїв, що любов до нього просто не могла народитися одразу. Олії у вогонь додавало й те, що Луческу вже після окупації Криму працював у пітерському "Зеніті". Певний час Мірча навіть жив на базі "Динамо", не бажаючи наражатися на небезпеку від фанатів. Але з часом, матч за матчем, ставлення до Луческу почало змінюватися. Кажуть, що найміцніша повага до людини виникає тоді, коли вона не надається за замовчуванням, як це наприклад буває в родині - часто ти виявляєш повагу до тещі і тестя, бо мусиш. Найбільша і найтриваліша повага з'являється тоді, коли людина своїм ставленням і своєю щоденною працею зуміла перетворити ненависть і несприйняття на повагу та щось навіть близьке до любові.

Саме так сталося з Мірчею Луческу в "Динамо". Румунський тренер провів на чолі київського клубу 118 матчів. 65 перемог, 19 нічиїх та 34 поразки, різниця м'ячів - 207:126. Перший сезон столичного гранда під керівництвом цього тренера вийшов просто казковим. Всього за місяць після призначення - перемога в Суперкубку України над "Шахтарем". Одразу ж - вихід у груповий етап Ліги чемпіонів, де в групі "Динамо" стало третім і далі грало в Лізі Європи. У цьому ж сезоні - достроковий чемпіонський титул за три тури до фінішу і перемога у фіналі Кубка України над "Зорею". Требл і вихід до групового раунду Ліги чемпіонів у першому ж сезоні! Хто і коли зможе це повторити? Залишається лише сподіватися.

Але головне у роботі Мірчі Луческу - навіть не титули, як би дивно це не звучало за нинішнього трофейного голоду "Динамо". Мабуть, найбільше вболівальники київського клубу можуть бути вдячними румунському спеціалісту за виховання цілої плеяди молодих футболістів, котрі спершу проявили себе в "Динамо", а потім клуб заробив на них чудові гроші, відпустивши у топ-чемпіонати. Вчора слова подяки тренеру написав Віталій Миколенко, котрий при ньому перейшов в "Евертон". Ілля Забарний написав, що він "назавжди вдячний" румунському спеціалісту. При Луческу він перейшов у "Борнмут", а Віктор Циганков став гравцем "Жирони". "Ви були тренером, який повірив у мене та дав шлях у великий футбол. Надали багато уроків, які я зміг зрозуміти лише з часом", - це вже Владислав Ванат. Саме Луческу змінив позицію на полі для Миколи Шапаренка. Якщо спершу він грав під нападниками, то під керівництвом румунського спеціаліста став класичним центрхавом. І тільки тоді Шапаренко зумів повністю розкрити свій талант.

Вище ми з вами говорили, що Мірча Луческу був не лише тренером, але й менеджером. Однак, він також був тренером у тому класичному сенсі цього слова, про який вже почали потрохи забувати. Сьогодні наставники у великих клубах одразу викочують їхнім власникам список бажаних придбань, а потім дуже часто виконують роль такого собі кондиціонера у роздягальні, підтримуючи хорошу атмосферу. Про таких ще кажуть "тренер-мотиватор". Той же Пеп Гвардіола набирає гравців у "Манчестер Сіті" під свою модель гри, а потім випускає їх на поле, щоб ті показували свій максимум. Звісно, Гвардіола, Зідан та Компані - видатні тренери, але вже нової генерації.

Мірча Луческу ж був представником того покоління, коли вважалося, що основна робота тренера - навчити гравців. Підтягнути їхній рівень. Усунути недоліки і розвинути сильні сторони. Коли румунський спеціаліст прийшов у "Динамо", він працював із наявним матеріалом. Він не набрав зірок, а зробив їх із тих футболістів, які були в нього під рукою. Миколенко, Забарний, Циганков та Ванат - це найбільш яскраві приклади того, як бажання "возитися" з молоддю і передавати їй свій досвід можуть окупитися відмінним результатом. Ці футболісти прогресували при Луческу не просто тому що змужніли і наростили собі більше м'язів. Вони навчилися думати на полі, передбачати дії суперника і постійно додавати в різних аспектах гри. На жаль, у сучасному футболі гравця все частіше вписують у схему, а потім лише шліфують всі "кути", які в неї не поміщаються. Тренер сидить збоку, тренування проводять помічники, а про справжній навчальний процес мова йде все рідше.

А коли російська армія напала на Україну в 2022 році, Мірча не злякався і не покинув нашу країну. Навпаки, він був з гравцями постійно, повторював, що не боягуз і не може покинути своїх футболістів. Попри своє минуле в "Зеніті", Луческу ні секунди не сумнівався в тому, кого підтримувати у цій війні. Досвідчений румун добре знав, де добро, а де зло. І за це йому особлива повага.

6 листопада 2006 року. Хто б міг тоді подумати, що саме цей ненависний всім динамівцям румун, хай на короткий період часу, але відродить тотальне домінування "Динамо" на внутрішній арені? Дякуємо, містере Мірча Луческу. Без Вас український футбол був би далеко не таким цікавим та емоційним. Ви тренували з далекого 1978 року, тож сповна заслужили на свій спокійний відпочинок. Ваше серце, як і серце Валерія Лобановського, билося для футболу до самого кінця. Земля пухом, великий Тренере...