Тренер-переможець кубкового фіналу 2009/10: Про бризки шампанського, киргизстанський збіг і сльози Караваєва

Спогадами про приємні миттєвості кубкового фіналу сезону-2009/10, у якому кримчани взяли гору над донецьким "Металургом", з кореспондентом UA-Футбол поділився їхній тодішній керманич Сергій Пучков. Досвідчений фахівець принагідно торкнувся сьогодення українського футболу, висловивши думки щодо недавніх перипетій фінального матчу Кубка України "Шахтар" - "Динамо" та завершення нинішнього чемпіонату.

- Два десятки років тому я опинився в Криму, де спочатку впродовж трьох років очолював "Севастополь", - пригадує Сергій Пучков. - Та коли у першому колі сезону-2008/09 у головній команді півострова - "Таврії", справи не заладились, мені надійшла пропозиція стати біля її керма. Довго не вагався – дав згоду. У команді тоді був гарний підбір виконавців, з якими за два неповних роки роботи вдалося досягти чергового успіху в її українській історії – до звання першого чемпіона країни додалося ще й звання володаря Кубка України. Що й казати, шлях до вирішального матчу розіграшу був непростим. На стадії 1/16 фіналу перемогли дніпродзержинську "Сталь" - 4:0, в 1/8 обіграли маріупольський "Іллічівець" - 4:2, в 1/4 знову з великим рахунком взяли гору над київською "Оболонню" - 4:0, а у півфіналі у непростій боротьбі подолали на виїзді очолювану Віталієм Кварцяним луцьку "Волинь" - 2:1. Пригадується, два голи у тому матчі записав на свій рахунок Сашко Ковпак.

- Наскільки важкою видалася фінальна гра з донецьким "Металургом"?

- Дуже важкою. А ще й виснажливою. Особисто у мене вона забрала чимало сил та емоцій, та й футболісти витратили їх не менше. Щоб виявити переможця, знадобилося понад двох годин. Події другого тайму та додаткового часу тримали усіх у напрузі і змушували неабияк переживати. Наша команда вже на самісінькому початку поєдинку зусиллями Максима Фещука повела в рахунку, а незадовго до перерви завдяки тому ж Ковпаку збільшила його, забивши з пенальті м’яч "у роздягальню". Слід віддати належне "Металургу", який проявив непоступливість і зумів зрівняти рахунок. Було прикро, адже пропустили ми безглузді м’ячі. Знаєте, у той момент у мене, як тренера, були побоювання, аби мої хлопці не "зламались" психологічно. Та разом з тим я усвідомлював й інший факт: у кожного з учасників фіналу мотивація була досить високою: по-перше, стати володарем Кубка України, по-друге, здобути путівку до Ліги Європи. У грі з донецькою командою, яка мала у складі багатьох сильних і кваліфікованих футболістів, включаючи легіонерів – зокрема, Владіміра Дишленковича, Маріо Сержіо, Генріха Мхітаряна, ми довели гру до двох додаткових міні-таймів. У першому з них був вилучений наш захисник Саша Джурічич, проте команда не спасувала. Згуртувавшись, хлопці забили третій м’яч. Це зробив Лакі Ідахор, який вміло пробив головою після флангової подачі Андрія Корнєва.

- Після забитого м’яча до завершення поєдинку було ще більше двадцяти хвилин. Побоювання щодо підсумкового результату бува не виникали?

- Ні. Вірою у щасливий для нас підсумок, як і постійними підказками та підбадьорюванням хлопців, я намагався не давати ніяким думкам місця у голові. Була впевненість, що у цій зустрічі ми переможемо. І хоча до завершення овертайму залишалося ще достатньо часу, всі чудово розуміли: цей відрізок повинні будь що вистояти. Прагнення до перемоги у підопічних було таким, що вони були готові лягати кістьми у кожному ігровому епізоді! Відверто кажучи, в останні хвилини матчу мені навіть не довелося нікого з них вмотивовувати - всі без винятку були на межі концентрації. І чим менше часу залишалось, тим більше тьохкало серце у передчутті чогось особливого. Я навіть не пригадаю останніх хвилин – вже тоді охопила ейфорія. А коли пролунав фінальний свисток, для мене і всієї команди настало справжнє свято! Із щасливим вереском у роздягальні, радісними танцями. Бризки шампанського оросили немалу площу приміщення, рясно намочивши і мій цивільний костюм (посміхається).

- На гроші з винагороди за виграш Кубка України можна було б купити не один новий…

- Та якби ж ми ті гроші отримали! На жаль, стимул так і залишився на словах. Керівництво клубу перед фіналом обіцяло команді солідну винагороду, однак її і дотепер ніхто з команди так і не отримав. Ця тема довго обговорювалась, раз по раз відкладалась, а через деякий час взагалі зійшла нанівець. Звичайно, це залишило неприємний осадок. Прикро. Але що поробиш, з тих пір вже пройшло надто багато часу.

- Колись в інтерв’ю UA-футбол ви сказали, що мрієте про виграш Кубка з іншим клубом – і це вам вдалося здійснити…

…у Киргизстані, де я працював восени минулого року. Так, почесний трофей вдалося здобути разом із "Мурас Юнайтед" із Джалал-Абаду. У фіналі кубкового розіграшу цієї азійської країни моя команда виграла у "Абдиш-Ати". І знаєте, яка цікава особливість цього матчу? Він, як і фінальний поєдинок "Таврія" - "Металург" (Донецьк), завершився з таким же рахунком – 3:2! Більше того, основний час, як і п’ятнадцять років тому, також був 2:2.

- Що скажете про недавній фінальний поєдинок Кубка України, у якому один одному протистояли давні та непримиримі суперники – донецький "Шахтар" та київське "Динамо"?

- Був впевнений ще до матчу, що гра буде досить серйозною та напруженою. Адже у "Шахтаря" була більша мотивація – він у разі перемоги отримував би право грати не у Лізі конференцій, а у Лізі Європи, що котується значно вище. Так воно і вийшло. Хто зна, як завершився б цей поєдинок, якби не промах у серії пенальті з боку динамівця Сашка Караваєва. Після цієї прикрості у нього на очах були сльози, і зрозуміти його емоції можна.

- Який підсумок для обох наших грандів бачиться вам у чемпіонаті?

- У найближчому турі "Динамо" гратиме в Одесі з "Чорноморцем" і має всі шанси достроково здобути там чемпіонство. Поступившись у кубковому фіналі, київська команда буде мотивована на досягнення потрібного результату, тим більше, що золоті нагороди їй дістануться і у випадку нічиєї. Той факт, що всього два дні тому "Динамо" провело важкий поєдинок у Житомирі з "Шахтарем", де витратило чимало сил, не надто змінить склад у грі проти "Чорноморця". Як на мене, якщо і будуть якісь кадрові зміни, то лише мінімальні. Зокрема, не зможе зіграти Владислав Дубінчак, який пропускатиме гру через перебір жовтих карток. Що стосується "Шахтаря", то на мій погляд, за два останніх тури чемпіонату догнати і обійти "Олександрію", яка йде другою і випереджає його на п’ять очок, "гірникам" не вдасться. В те, що олександрійська команда, котра впродовж тривалої турнірної дистанції поступилася лише тричі, раптом візьме і двічі поспіль програє, не віриться. Дива у футболі хоч і трапляються, проте не у даному випадку.