Эдмар – об успехе за границей и сборной Реброва: "Всегда буду поддерживать тренера. Главное верить и иметь терпение"
– Едмаре, перш за все, де ви, що ви?
– Очолюю олімпійську збірну Киргизстану з футболу. Коли мене у травні запросили на посаду тренера збірної U-23, одразу казали, що головна мета – потрапити на Кубок Азії, адже до цього жодного разу олімпійська збірна Киргизстану туди не виходила. Для мене це стало дійсно викликом, тому погодився. При цьому був упевнений у своїх силах.
– Чим переконали киргизи?
– Перемовини вів генерал Ташиєв (голова Державного комітету нацбезпеки Киргизстану та з 2024 року очільник Футбольного Союзу країни – прим. «УФ») – це фактично друга людина у країні. Умовою було, щоб я мешкав у Киргизії, аби особисто стежити за гравцями, дивитися матчі.
Це пішло на користь: я оцінив рівень чемпіонату, розумів, на кого з гравців можна розраховувати, ближче з ними познайомився. Під час підготовки до турніру проводили товариські матчі, плюс у Бішкеку відбувся турнір за участю пристойних команд, які за стилем нагадували наших майбутніх суперників.
– Ваша відбірна група грала якраз у Киргизстані. Вдома стіни допомогли?
– Звичайно, це був вагомий фактор. Окрім того, що не треба було нікуди летіти та акліматизовуватись, дуже допомогли наші вболівальники. Їхня підтримка створювала суператмосферу на стадіоні! Ми відчули їхнє ставлення – глядачі були ніби нашим додатковим гравцем. Добре, що вдалося принести їм задоволення.
– В швидкому одноколовому турнірі найголовнішим було не програти Узбекистану?
– Ми налаштовувались на перемогу у кожному матчі. Дуже важливо у такому швидкому турнірі було виграти перший матч. Була важка гра з Палестиною, і, на щастя, ми перемогли. Після цього грали з Узбекистаном, рівень якого відомий.
Ми відкрили рахунок, забивши найшвидший гол в історії футболу Киргизстану – на 16-й секунді! Суперник швидко зрівняв, а потім вийшов вперед. Утім, у другому таймі ми зрівняли рахунок – 2:2. Заключний суперник, Шрі-Ланка, був рівнем нижче, але ми все одно налаштовувались серйозно. Показали агресивний футбол, забили 6 голів, і завдяки кращій різниці голів випередили у таблиці Узбекистан.
– Як загалом оціните розвиток футболу у Киргизстані. Чув, що там активно розбудовують інфраструктуру…
– Це дійсно так. Тільки-но прилетівши до Бішкеку, одразу звернув на це увагу. У кожному місті побудували або будують зараз нові арени. Помітно, що вони хочуть розвивати футбол. Знаю, що президент країни дуже любить футбол, генерал Ташиєв також. Це, безумовно, плюс для країни, коли у керівництва є зацікавленість.
Вони намагаються запрошувати якісних фахівців. З України, зокрема, Сергія Пучкова, Сергія Попова, Олександра Поклонського, який вів команду Мурас Юнайтед на першому місці з гарною грою. Усім подобався футбол Поклонського.
– Тобто ви українську тренерську школу там добре розрекламували?
– Скажу так: усі намагаються показати свої вміння, досягати результату. І перші задачі виконані.
– Наскільки важко було адаптуватися у побуті? Чи були якісь дивні моменти?
– Ні-ні, абсолютно нічого незвичайного. Зрозуміла мова, дуже добре ставлення людей. Тут дуже гостинний народ. Мені багато допомагали з федерації. Я був повністю зосереджений на футболі, і за такого занурення у роботу час летить швидко.
Звичайно, все ж потрібно вивчити киргизьку мову – нею розмовляє багато молоді. Я вже знаю деякі елементарні слова, але потрібно знання покращувати.
– Перед цим ви працювали у Казахстані. Порівняєте футбол двох країн?
– Зрозуміло, що чемпіонат Казахстану має вищий рівень, там більш кваліфіковані футболісти, що грають у єврокубках. Але, знаєте, якщо киргизстанський футбол буде розвиватися таким же темпом, він може незабаром випередити Казахстан. Думаю, цей прогрес відчув вже на собі Узбекистан, коли ми грали проти них. Можливо, вони думали, що з нами буде легко, а вийшло зовсім не так.
– До збірної Киргизстану ви працювали суто у клубах. Відчули зовсім іншу специфіку роботи?
– Так. Але я був готовий до цього. До збірної футболісти приїжджають з різних клубів, у різному стані. Ми за цим стежили і намагалися зробити так, щоб до матчів збірної усі підходили в оптимальній формі.
Мені дуже подобається така робота. Окрім того, що для гравців є престижним приїхати до збірної, вони усвідомлюють, наскільки серйозно треба ставитися до роботи.
Важливо, що нам вдалося донести все це до хлопців.
– Напевно, при роботі зі збірною від тренера вимагається більше готуватися між матчами, аби у стислі терміни швидко донести всю необхідну інформацію до гравців?
– Саме так. Я розробив такі принципи гри, щоб їх розуміли усі гравці. Допомогли у цьому знання, що передалися від досвідчених тренерів, з якими я працював ще як гравець: Маркевича, Фоменка, Заяєва. Від кожного з них я взяв певні моменти і намагався додавати своє. І гравці, приїжджаючи до збірної, вже розуміли принципи гри, через які ми разом створили власну ігрову систему.
– Як вважаєте, можливо, через різницю у специфіці роботи в клубі та збірній не все виходить у збірній України у Сергія Реброва, який у клубах давав гарний результат?
– Вважаю, найголовнішим у роботі будь-то в клубі або у збірній є те, щоб футболісти виконували вимоги тренера. Так, іноді може щось не виходити, якийсь гравець у поганій формі, хтось незадоволений позицією на полі – це все дуже специфічні моменти, і ми маємо це розуміти.
Коли людина приїздить до збірної має віддавати максимум і робити все, що просить тренер. Це дуже важливо. З іншого боку, велике значення має створення хорошої атмосфери у колективі, щоб усі були на одній хвилі. В мене є такий досвід гравця.
У збірній України Михайло Іванович Фоменко завжди казав, що ми маємо бути єдиним цілим. І це дає результат.
– Ви дивилися останні два матчі збірної України?
– Так, дивився. Знаєте, це та ж історія, що я казав, коли грали з Бельгією. Якби пройшли, всі б казали, що це завдяки вірно обраній тактиці. За протилежного ж результату – все не так, завжди шукають причини. Але я завжди буду підтримувати тренера. Знаєте чому? Хочу, щоб мене зрозуміли. Ми всі знаємо, який успішний гравець та клубний тренер Ребров. Тож, головне вірити та мати терпіння. А у футболі не завжди хочуть чекати – бажають всього і одразу, але це дуже важко. Тому я його підтримую завжди, тому що знаю, як це нелегко. Вважаю, багато чого залежить від взаємодії тренерів та футболістів.
– Думаю, ви розумієте, наскільки вболівальники засмучені нічиєю з Азербайджаном, і вже навіть не хрест поставили взагалі на шансах вийти з групи. А ви як оцінюєте турнірні перспективи збірної України?
– А пам’ятаєте, як ніхто не вірив, що ми дійдемо до плей-оф відбору на Чемпіонат світу 2014 року? Коли зіграли внічию з Молдовою та програли Чорногорії. А потім перемогли усіх, окрім Англії, з якою внічию зіграли – і вийшли у плей-оф на Францію. У футболі все можливо, головне – вірити у себе та мати підтримку. А критикувати завжди легко.
– У квітні в інтерв’ю нашому сайту ви спрогнозували друге місце Олександрії у чемпіонаті УПЛ. Спробуєте зараз передбачити трійку призерів поточного сезону?
– Хм, цікаво. За перше-друге місце, думаю, до останнього будуть боротися Динамо та Шахтар. А за 3-4 місця боротьба буде більш чисельною. Дайте подумати. Є амбіції у Металіста 1925, де підібрали гарний склад, у Карпат; хороша атмосфера у Поліссі, де працює Ротань. Напевно, фаворитами у цій боротьбі будуть Полісся та Металіст 1925.
– В тому ж інтерв’ю ви казали, що маєте бажання ще працювати в Україні. Це ще актуально?
– Таке бажання є. Коли працював у Металісті 1925, ще не міг повноцінно показати себе. Зараз вже набув певного досвіду і знаю, що свого часу повернусь до України. Головне, щоб дали час працювати.
– Не вважаєте, що маршрут Казахстан – Киргизстан віддаляє вас від цієї мети?
– Це зрозуміло, але ми маємо перебувати там, де потрібні на даний момент. Була пропозиція – я вирішив поїхати. Але до України я завжди готовий повернутися.
– З ким в українському футболі більше підтримуєте зв’язок?
– Багато з ким: Сергієм Кравченком, Зозулею, Любеновичем, Гоменюком.
– Для Любеновича ситуація з Ворсклою стала великим розчаруванням?
– Я напряму про це не запитував. Розумію, що це для нього болісна тема, і сам він її у наших розмовах не торкався. Тому особисто я не знаю, що саме там відбулося – відомо лише те, що писали в інтернеті.
– Сьогодні дуже багато українських футболістів грають у Європі. Що думаєте з приводу останнього трансферу Судакова до Бенфіки? Підходить йому ця команда?
– Думаю, так. Знаю Судакова ще з часів, коли він був хлопцем в академії, і дуже радію його прогресу. Звичайно, це добре для нього і, дай Боже, щоб все вийшло у Бенфіці, щоб він продовжував йти далі. Все залежить від самого футболіста. Це може бути трамплін у ще сильніший чемпіонат.
– Шахтар також продав Кевіна. Чи не зарано він поїхав?
– Головне, щоб не було запізно. Шахтар на ці місця вже взяв молодих перспективних бразильців, і не думаю, що в них будуть проблеми.
– Окрім Судакова, ви маєте пам’ятати хлопцем і Мудрика…
– Так-так, дуже добре його пам’ятаю. Знову ж таки, щоб розмірковувати про цю ситуацію з допінгом, треба знати, про що говорити. Коли читаєш пресу – це одне, а що там відбувається насправді, я не знаю. Звичайно, шкода, що він грає. Хороший перспективний хлопець з божевільним талантом.
Чи можна відновити кар’єру після такої павзи? Все залежатиме від нього. Буде час, і головне щоб він працював над ментальністю. Тоді все вийде.
– У Дніпрі ви були разом з юним Довбиком. Чи могли тоді уявити, що він гратиме у топ-чемпіонатах?
– Це те, про що ми казали – завжди треба вірити. Ми ніколи не знаєм, що буде далі. Сьогодні ти граєш тут, а завтра можеш поїхати до топ-команди. Коли я приїхав до України у 2002 році, уявити не міг, що гратиму за збірну. Тому у футбольному житті потрібно завжди вірити. Артем багато працював над собою. І його кар’єра – дуже гарний знак для українського футболу загалом.
– Що Довбику варто робити у такій невизначеній ситуації, яка склалася в нього зараз у Ромі? Треба йти?
– Для нього в будь-якому випадку буде команда. Головне, вірно визначити, де йому буде спокійніше душею, комфортніше. Він має це відчути. Як було в нього у Жироні, де він добре почувався і багато забивав. Вважаю, йому треба спокійно все зважити і зрозуміти, де буде комфортніше.
