Олег ФЕДОРЧУК: "Я провів під 700 офіційних ігор – 3 не дуже гарні. Але вони не до кінця договірні, адже я та команда за них гроші не брали"

– Так. Але і в мене було їх декілька. Я провів десь під 700 офіційних ігор – 3 гри було не дуже красивих. Але вони не до кінця договірні, тому що я і моя команда за них гроші не брали.

– Це була політична допомога. Вже можна говорити, тому що цих людей немає, а деякі сидять у тюрмі. Це називається так: ідуть вибори, і треба допомогти ректорату. Ужгород іде в Вищу лігу, а ми не йдемо.

Я президенту своєму говорю: «Будуть вони дзвонити – я на це не піду». – «Та ні, ми чесні, ми все…» – «Я вже цим займаюся багато років – і грав, і знаю наш футбол. Будуть дзвонити, будуть просити другий склад поставити».

Їдемо в Закарпаття, я команду поселяю, щоб ніхто в Мукачево не знав де – взагалі під Мукачево, в горах десь готель, щоб мене не знайшли перед грою.

Шукають, шукають – не знаходять. Починається гра – а ми реально кращі, молоді були, дуже хороша команда була. І тут телефон – першого президента дають трубку.

– Так. «Синок, треба допомога – політична, партія, все. Держава, прем’єр-міністр попросив». Тоді був Янукович прем’єр-міністром. Я говорю: «Ви розумієте, що я це не можу зробити?» – «Та ні, ну якось зроби. Ми знаємо, ви там…»

Я його дуже поважав і поважаю за сміливість, бо якби не він – може б і країни не було. Я виходжу і не говорю команді. Нічия, в перерві говорю трьом гравцям: «Так, хлопці, ви не дуже вперед. Премію отримаєте, якщо і не виграєте». Дав зрозуміти, що…

Але запасним я ж не сказав – а вони розминалися. У мене був футболіст Смирнов – виходить за 10 хвилин до кінця і б’є з центру поля по порожніх воротах. Я думаю: «Ну, все, приїхали». Але повз ворота.

Приїхали, я кажу: «Гравцям – ні копійки». Підбіг оцей, що сидить у тюрмі, Шуфрич, він тоді молодий був: «Це гроші». Я кажу: «Забери свої гроші, щоб я тебе і грошей не бачив». Мені погано було тоді психологічно, тому що хлопці були чисті, незаймані – і тут я зробив таке, що… Може, ми і програли б, але… Потім ми 7 ігор не могли очухатися.

З одного боку, це як би нечесна гра, а з іншого, ми ж не брали гроші. Це ніби тебе зґвалтували, але безплатно – це не проституція. Я не знаю тренера в Україні, який би цим не займався.

– Найбільша сума, від якої я відмовлявся – 200 тисяч окремо тренеру. Я говорю: «Не знаю, чесний я чи нечесний. Мені мільйона ніхто не пропонував – якби пропонував, то не знаю».

Я з жінкою їхав, коли мені зателефонували – я відмовився. Їдемо під Ялтою, говорю: «Оцей дім я не взяв і оцей». – «Чому?» – «Тобі не треба знати».

Але є один нюанс: по-перше, всі знатимуть, по-друге, це будуть твої останні гроші, по-третє, ти будеш кожен день вставати і плювати собі в обличчя, – сказав Федорчук.