"Я в Шевченка машину забрав, бо "літав": Сабо шокований витівкою Пономаренка і закликає Суркіса його покарати

«Треба, щоб хтось із керівництва клубу поговорив із Пономаренком – тренер, чи може, й президент»

– Йожефе Йожефовичу, ви неодноразово видавали компліменти Пономаренку, заслужено, питань немає, пророкували йому велике майбутнє, але от така от поведінка 20-річного хлопця, це що. Юнацький якийсь максималізм? Так ніби ж вже і не юнак Пономаренко...

– А ще я не раз і не два особисто тобі говорив, що Пономаренко – піжон! І моя думка поки так і не змінилася щодо нього в цьому плані. Вперше я його так назвав ще роки два тому… Як футболіст, він дуже талановитий хлопець, в нього є всі дані вирости в якісного нападника, не втомлююсь про це говорити, й перейти з Динамо в хороший європейський клуб калібру навіть Реала чи ПСЖ, але от така от поведінка його не красить. 245 кілометрів на годину? Божевілля якесь...

Мені от просто цікаво, хіба в нього немає старших товаришів, які б пояснили, що не варто так ганяти та ще й щоб про це всі знали… Ну, добре, друзі може в нього теж молоді, але ж є батьки. Чому вони не займаються його вихованням в цьому плані? Не знаю… Його треба направити на правильну стежку, а не кривеньку.

– На яку свого часу стали суперталановиті хлопці Мілевський та Алієв, наприклад.

– Та не дай Боже! Не хочу навіть й думати про таке, що він повторить їх шлях…

Я свого часу забрав машину в Шевченка, бо він «літав», обігнав мене якось дорогою на базу. Андрій був тоді молодий ще. Так і з Пономаренком треба вчинити!

Ситуація дещо схожа. Треба, щоб хтось із керівництва клубу поговорив із Пономаренком – тренер, чи може, й президент. Щоб трішки опустили його з небес на землю. Я все розумію, пішло в нього, почав стабільно грати, стабільно забивати, у національну збірну викликали, але ж це не означає, що потрібно на машині гасати з такою шаленою швидкістю. А якби з ним, не дай Боже, щось сталося? До речі, а що за машина, що таку швидкість розвиває?

– Bentley Bentayga. Коштує, між іншим, під 13 мільйонів гривень.

– Не знаю я такої марки авто… Ну, ненормальна така поведінка на дорозі, ненормальна, повторюсь, так ще й хизуватися цим… Поки не пізно, треба Пономаренка якось покарати.

«Швидка їзда мені ніколи не подобалась. Можливо, навіть і боявся я трохи швидкості»

– Ви ж також автомобіліст і з чималим стажем. Пам’ятаєте свою першу машину, що за авто у вас було?

– Першим моїм автомобілем був Москвич. Приїхав я з Ужгорода до Києва, ще геть молодий був, гроші з’явилися, та й купив. Тоді придбати машину було не так просто, як зараз, навіть, якщо були на неї кошти. Черги були... Але мені вдалося. Допомогли трошки тогочасні великі люди, політики. Мій перший Москвич у два кольори пофарбований був: зверху блакитний, а посередині біла смужка йшла по корпусу. А яка модель, 407, 408 чи 412, то вже й не згадаю…

Згодом у мене з’явилась Волга. Щербицький виділив три авто для Динамо за чемпіонство СРСР. Майже щороку по кілька машин цієї марки на команду надавали. Я свою Волгу купив, а через кілька років, поїздивши, продав на Кавказ. Чи то в Азербайджан, чи у Вірменію поїхала.

– Зізнайтесь, у молоді роки полюбляли натиснути на педаль газу до упору?

– Ні. Чесно. Річ у тому, що швидка їзда мені ніколи не подобалась. Можливо, навіть і боявся я трохи швидкості.

– Давно за кермом сиділи?

– Давненько… В мене ж операція на нозі була, а потім то те, то се... А зараз війна, немає куди особливо їздити, але, можливо, ще й посиджу за кермом. Однак, так щоб хотілося мені поїздити, то – ні, не тягне.