Костюк ушел. Поможет ли это "Динамо"?

Після матчу з "Поліссям" київське "Динамо" залишилося без головного тренера.

Столичний гранд з п'ятої хвилини грав у більшості, відкрив рахунок, але після хет-трику Ігоря Краснопіра програв з рахунком 1:3. На післяматчевому інтерв'ю Ігор Костюк казав, що попереду в нього розмова з Ігорем Суркісом, але вже невдовзі вийшла офіційна заява "Динамо" про відставку наставника.

Костюк провів на чолі "Динамо" 37 матчів, у яких здобув 24 перемоги, тричі зіграв внічию і зазнав десяти поразок. Зараз дуже важко оцінювати роботу цього спеціаліста не на емоціях, а тверезо поглянувши на його переваги та недоліки, але саме це ми з вами і спробуємо зробити.

Отже, перший матч Костюка на посаді наставника "Динамо" був формально його, але де-факто - зовсім ні. Після відставки Олександра Шовковського у нового тренера практично не було часу підготувати команду до поєдинку проти "Полтави", тож за несподівану домашню поразку з рахунком 1:2 ніхто і не думав його критикувати. Склад тоді теж був звичним ще для команди Шовковського, а от вже за кілька днів у матчі проти "Кудрівки" відбулися ледь чи не тектонічні зміни. Костюк довірив місце у старті одразу трьом талантам клубної академії, а саме Владиславу Захарченку, Богдану Редушку та Матвію Пономаренку, котрий забив переможний гол у цьому поєдинку.

Власне, для того, щоб оцінити роботу того чи іншого працівника, потрібно спершу розуміти, яке завдання перед ним ставилося. Як зазначав сам тренер, він розраховував побудувати команду за два роки, при цьому омолоджуючи склад і проводячи заміну ветеранів на молодих талантів. Чи вдалося йому це зробити? У певний момент здавалося, що так. Коли навесні Матвій Пономаренко забивав у кожному матчі, Максим Коробов "випалював" весь правий фланг, Богдан Редушко показував непогану гру на лівому, а в центрі захисту Владислав Захарченко діяв принаймні не гірше за певних своїх конкурентів, була думка, що "Динамо" на правильному шляху. Не варто забувати і про Кирила Осипенка, котрий показав значний прогрес під керівництвом Костюка.

Але, на жаль, з них всіх регулярно показував і показує якісну гру лише Пономаренко. Основна причина того, чому на Матвія повісили цінник 30 млн євро, а за Коробова та Редушка - ні, частково полягає в травмах. Пономаренко поки (стукаємо по дереву) обходиться без них, а от інших талановитих "пташенят" Костюка ця чаша не оминула. Але справа не лише у травмах. Молоді футболісти - перш за все нестабільні. Вони можуть чудово зіграти один, два чи три матчі, а потім різко провалитися. Якщо на це ще накладається психологія, тоді з такої ями юнаку вибратися дуже важко. Звісно, є приклади Ямаля та Мбаппе, але вони тому й коштують сотні мільйонів, бо є ексклюзивним "товаром".

У центрі поля Костюк планував будувати команду навколо Олександра Яцика, але він не отримав достатньо ігрового часу через те, що в команді залишився Микола Шапаренко. У Яцика не було бажаної ігрової практики, а результатом цього став його продаж до "Харкова". Розраховував тренер і на Олександра Піхальонка як майстра пасу при контратакувальній грі, але той, на жаль, не виправдав надії.

Отже, варто відзначити, що перша частина завдання Костюку принаймні протягом певного часу вдавалася. Фактично, Матвій Пономаренко - це таки його креатура. У хлопця абсолютно не вірив Олександр Шовковський, а от від Костюка форвард дочекався настільки міцної довіри, що його місце у стартовому складі практично не обговорювалося. І тепер це однозначно головний трансферний та фінансовий актив клубу.

З іншого боку, варто розуміти контекст, за якого Костюк очолив "Динамо". Він багато років тренував юнаків, тож за ним міцно закріпилася репутація "тренера дітей". А якщо додати до цього ще й не надто зіркову кар'єру гравця, особливо на фоні тих же Шовковського, Реброва, Блохіна, Дем'яненка, Буряка та інших, котрі очолювали киян раніше, то постає дуже вагомий фактор, а саме - авторитет у команді. Ще коли він очолив "Динамо", ми з вами говорили, що введення багатьох молодих гравців - це однозначний плюс для Костюка, бо він є для них беззаперечним авторитетом. І це була чиста правда. Але чи був тренер авторитетом для ветеранів команди? Особливо тоді, коли на їхнє місце ставив у стартовий склад вчорашніх юніорів? Нехай кожен сам дасть відповідь. І дуже вірогідно, що саме цей розлом відіграв одну з дуже важливих, якщо взагалі не найважливішу роль у майбутніх невдачах.

Отже, перший позитив від роботи Ігоря Костюка - це Матвій Пономаренко, однозначний діамант у його тренерській кар'єрі. Кажемо "поки що", бо ніхто не знає, як воно далі повернеться. А другий - це завоювання Кубка України. Так, по дорозі до нього пройшли "Інгулець", "Буковину" і "Чернігів", але хіба хтость згадає суперників "Динамо" у переможних розіграшах Кубка СРСР, скажімо, 1980-х? Звісно, ні, бо трофей - є трофей. Шовковський привів "Динамо" до чемпіонства - пам'ятаємо. Ігор Костюк взяв Кубок - пам'ятаємо теж. Авжеж, пам'ять працює так, що найбільше запам'ятовується остання фраза, але було б надто просто аналізувати лише останню гру.

З іншого боку, звісно, був і негатив. І його, вочевидь, було таки більше, якщо тренера звільнили. Найперше варто розуміти, що скільки б не повторювалися слова про два роки на побудову команди, такого великого терміну в "Динамо" ніхто не дасть, якщо кияни то "Буковині" 0:3 влітатимуть, то "Поліссю" програватимуть 1:3, граючи в більшості з п'ятої хвилини і ведучи в рахунку. Треба володіти просто колосальним авторитетом, щоб мати справді карт-бланш тривалістю два роки абсолютно незалежно від результатів. У Костюка його вочевидь, не було. Або був, а потім його скасували.

На жаль, "Динамо" останнім часом регулярно "губилося" на полі. Навіть у переможних матчах були такі відрізки гри, коли футболісти наче вперше один одного бачили і не могли розіграти прості комбінації. У тому ж матчі з "Поліссям" команда грала в більшості і вела в рахунку. Здавалося б, що ще треба, аби "закрити" цю гру і привезти три очки до Києва? Однак, таке враження, гравці розгубилися від такого подвійного подарунку суперника. Вже після гри Ігор Костюк казав, що вилучення зіграло з командою злий жарт. Якщо вилучення брати окремо, то можливо. У тому випадку, коли "Динамо" готувалося більше грати другим номером, це справді могло змусити кардинально змінити план на гру. Але вибачте, якщо "Динамо" вже повело в рахунку, то як це могло зіграти злий жарт? Все одно ж, мабуть, був план, що робити, коли команда заб'є першою. Вірогідно, чекати звільнення зон у захисті "Полісся", а тоді вбігати туди, шукаючи простір. І в більшості це мало б бути ще простіше робити, чи не так? На жаль, не так.

Окрема тема - надзвичайно велика травматичність гравців "Динамо". Практично кожен в цьому сезоні вже випадав на більший чи менший термін. І тут теж дві сторони медалі. З одного боку, у тренера зв'язані руки, адже доводиться ставити не тих, хто кращий, а тих, хто здоровий. Здавалося б, тренер з фізпідготовки працює у твоєму штабі. І якщо його робота не подобається, тоді потрібно його звільняти або принаймні ініціювати перед президентом його звільнення. Але тут справа ще й тому, що Віталій Кулиба працює в "Динамо" вже 18 років, тобто з часів Юрія Сьоміна, а його позиції в клубі дуже міцні.

Єврокубки - ще одна болюча тема для вболівальників "Динамо". Прикро, коли слова "вершина єврокубків ще попереду" сприймаються вже не як підбадьорювання і надія, а більше навіть як докір, котрий змушує лише гірко посміхнутися. Цього сезону, мабуть, остаточно прийшло усвідомлення, що "Динамо" і групова стадія єврокубків - це історія не теперішнього, а в кращому випадку - недалекого майбутнього. Ледь пролізли "Університатю Клуж", без варіантів програли ПАОКу і врешті вилетіли від "Карабаха". Ще років п'ять тому це сприймалося б як злий жарт. Тепер вже ніхто не сміється.

Але примітно, що Ігор Суркіс не став відправляти Костюка у відставку за провал у Європі. Чому? Вірогідно, тому що сподівався (або й досі сподівається), що на честь 100-річчя клубу "Динамо" зможе стати чемпіоном України, тож головна ставка була саме на це. Підтверджує цю думку і той факт, що Кеассе Ба та Густаво Прадо прийшли вже після невдачі в єврокубках, тобто конкретно під внутрішні завдання. Однак, за винятком Джастіна Лонвейка, жоден іноземець так і не зміг проявити себе під керівництвом Костюка. Так, є ще Томаш Кендзьора, але враховуючи те, скільки років він віддав "Динамо", а також його дружину-українку, цей хлопець вже практично наш. Але окрім них ні Тіаре, ні Герреро, ні Шола, ні Мунгенге так і не стали гравцями основного складу. І тільки час розсудить, чи мав рацію Ігор Костюк, тримаючи їх переважно в запасі.

З негативом теж наче розібралися, але тепер найважча частина для кожного київського вболівальника. Гаразд, Костюка відправили у відставку. Відбулося те, чого останнім часом хотіла переважна більшість шанувальників "Динамо". Але чи є впевненість у тому, що з новим тренером стане краще? Чи є розуміння того, що прийде Кендзьорек, Шацьких, Маркевич і кого там ще називали в пресі останнім часом, і зможе корінним чином виправити ситуацію? Не здобути п'ять перемог поспіль, а потім знову влетіти умовній "Буковині", а справді перевести "Динамо" на стабільні і головне - успішні рейки? І це ми, звичайно, говоримо про роботу з наявним матеріалом, тобто з тими гравцями, які вже є в команді. Ясно, що Костюк не відмовився б від підписання справді якісних і дорогих легіонерів, як свого часу зробили це під Блохіна, коли сума трансферів сягала десятків мільйонів євро. Сьогодні навіть повірити в таке складно.

Так от, найстрашніше запитання для вболівальників "Динамо" звучить так: "А що, якщо це максимум наявних гравців у команді"? Гаразд, ще умовних 10-15% новий тренер додасть завдяки своїм новітнім методикам, чисто теоретично. Але якщо при цьому "Динамо" підніметься з наявного четвертого на третє чи друге місце, чи буде цього достатньо? Ні, бо "Динамо" - це бренд українського футболу, хай як би це сьогодні не звучало. З переможними традиціями і переповненим клубним музеєм. І жодне місце, окрім першого тут насправді не розглядається як успіх. То чи здатні ось ці футболісти "Динамо" взяти титул? При чому, за умов постійного підсилення "Шахтаря", "Харкова" та "Полісся". І якщо відповідь на це запитання негативна, то тут справді, як сказав Владислав Ващук, жоден тренер не досягне дійсно помітного ривка. А тоді треба багато новачків. І не просто новачків, а якісних та дорогих новачків. Чи здатне і чи готове "Динамо" зараз це собі дозволити? Ігор Суркіс раніше вже казав, що до кінця війни - навряд чи.

Тому цілком можливо, що зараз історія заходить на нову спіраль, де спершу емоційний сплеск від зміни тренера та покращення результатів, а потім те саме, що було з Луческу, Шовковським та Костюком. Та це навіть в один і той самий час відбувалося, у період пізньої осені. А якщо проблема не в тренері, чи навіть не зовсім в тренері, то потрібно змінювати гравців. А гравців не зміниш суттєво, бо війна. І так по колу. Заходимо на новий віраж.