"После "Спартака" от Григория Суркиса": Ковалец оценил щедрость Буткевича и вспомнил рекордные премиальные

Відомий український тренер Сергій Ковалець прокоментував рішення президента "Полісся" Геннадія Буткевича преміювати команду за перемогу над "Динамо" (3:1) у центральному матчі 9-го туру УПЛ, збільшивши звичний розмір преміальних у сім разів.

— Сергію Івановичу, вас здивувала така щедрість президента "Полісся"?

— Геннадій Буткевич — людина, державного масштабу, яка приділяє дуже багато уваги українському футболу. За чотири роки під його керівництвом житомирська команда двічі здобувала путівки до єврокубків. Зараз увесь Житомир ходить у клубних кольорах, а в дитячих секціях є групи, в яких займаються до ста дітей одного віку. Попри війну, спостерігається справжній футбольний бум.

Для когось війна — аргумент нічого не будувати й не створювати. Президент "Полісся" подає інший приклад. Війна колись закінчиться, а клуб уже зараз розвивається: будуються поля, удосконалюється клубна база.

Премія — лише частина футбольної піраміди, яку вибудовує Буткевич. На стадіоні було багато вболівальників. Команда Руслана Ротаня подарувала незабутні емоції як звичайним уболівальникам, так і керівництву клубу. Тож щедрість президента — це щирі емоції та реакція на характер і гру, які продемонструвала його команда.

— Пам’ятаєте свої найбільші преміальні — як гравець і як тренер?

— Як гравець — у складі "Динамо". У 1994 році в матчі Ліги чемпіонів ми в Києві поступалися московському "Спартаку" з рахунком 0:2, але зрештою здобули перемогу — 3:2. Тоді президентом клубу був Григорій Суркіс, який після гри виявив неабияку щедрість. Як і в Житомирі, це була вольова перемога. До того ж СРСР розпався зовсім недавно, тому протистояння було принциповим як для гравців, так і для керівників клубів.

Після того матчу окремих футболістів "Динамо" вболівальники несли додому на руках. Мені також було що згадати після тієї гри. До Києва приїхало дуже багато вболівальників із мого рідного Красилова — мабуть, пів міста. Я тоді жив на вулиці Артема, і, здається, у моїй двокімнатній квартирі на ніч залишилося близько ста земляків. Ніч була незабутньою.

— А як тренер?

— Це перемога "Оболоні" над "Шахтарем" у квітні 2011 року. Перший тайм ми зіграли внічию — 0:0, а на початку другої половини зустрічі за другу жовту картку вилучили нашого гравця Вадима Панаса. Але ми не лише втримали свої ворота недоторканими, а й забили переможний гол наприкінці матчу.

Та поразка з рахунком 0:1 стала першою в історії "Шахтаря" на його новому домашньому стадіоні. Після гри наш президент Олександр В’ячеславович Слободян був дуже щасливим і щедрим до команди.