Талант клубу МЛС: "Виступати за збірну України чи збірну США було б для мене великою честю"

Талант клубу "Сіетл Саундерс" Марк Броннік вже дебютував в МЛС, має українське коріння і поки не визначився, за яку національну збірну виступати.

Він народився та виріс у Брукліні, але його родинна історія тісно пов’язана з Україною. Батьки футболіста родом з Одеси, а в дитинстві він грав за місцеву українську команду, зберігав сімейні традиції та вболівав за українську збірну. Нині Броннік розвиває кар’єру в системі американського клубу "Сіетл Саундерс", а його шлях до професійного футболу вже включає індивідуальну нагороду та дебют у МЛС.

– Ви народилися і виросли у Брукліні, але маєте українське коріння. Що знаєте про історію своєї родини та з яких регіонів України походять твої рідні?

– Я дуже люблю розповідати про історію своєї родини. Мої батьки народилися й виросли в Одесі. Мама разом зі своєю родиною переїхала до Нью-Йорка, коли їй було 18 років, а тато – на кілька років пізніше. Мої бабуся й дідусь, які також родом з Одеси, досі живуть у Брукліні. Я обожнюю їхній борщ і пельмені! Усі вони жили за часів Радянського Союзу, а згодом переїхали до США, щоб отримати більше можливостей.

– У дитинстві ви грали за українську футбольну команду в Нью-Йорку. Як ви туди потрапили і що найбільше запам’яталося з того періоду?

– У дитинстві я грав за місцеву команду "Чорноморець" у Брукліні. Батьки знали, що саме там я маю розпочати свій футбольний шлях. У районі, де я виріс, була велика футбольна спільнота з українським культурним середовищем. Найбільше мені запам’яталося те, що я багато забивав і просто отримував задоволення від футболу.

– Чи доводилося вам бувати в Україні? Якщо так, коли ви відвідували її востаннє та які враження залишилися від країни?

– Я був в Україні лише раз – у 2018 році. Батьки взяли мене та мою сестру до Одеси, де вони виросли. Вони показали нам місця зі свого дитинства та розповіли, яким було їхнє повсякденне життя. Це була неймовірна подорож. Побачити місця, де виросли мої батьки, а також познайомитися з усіма родичами було надзвичайно цінним досвідом. Я дуже вдячний за цю можливість.

– Що для вас сьогодні означає українське коріння? Чи відчуваєте зв’язок з Україною, попри те, що росли у США?

– Українське коріння щодня має для мене велике значення. Я виріс на традиційній їжі та намагався якомога більше переймати нашу культуру й підтримувати свою національну ідентичність. Я відчуваю цей зв’язок щоразу, коли спілкуюся з батьками чи бабусею з дідусем. Україна завжди буде частиною мого життя.

– Чи стежите за українським футболом? Які клуби та гравці вам знайомі?

– Я намагаюся стежити за українським футболом. Мені подобається "Чорноморець", адже це клуб з Одеси. У 2018 році я навіть побував на його стадіоні.

Також мені цікаво спостерігати за нападниками національної збірної, зокрема за Романом Яремчуком. Я дивлюся матчі збірної України та вболіваю за неї!

– Чи є у вашій родині традиція разом дивитися футбол або підтримувати певну українську команду?

– Не сказав би, що в нас є якась особлива традиція підтримувати конкретну команду. Але я ціную кожну нагоду сісти й подивитися матч разом із батьками чи бабусею з дідусем. У нашій родині завжди було прийнято збиратися разом і дивитися футбол.

– Ви розповідали, що почали грати у футбол приблизно в чотири роки, спостерігаючи за батьком. Чого він навчив вас як футболіста та як людину?

– Батько передав мені працьовитість і віру в себе. Я дивився, як він грає, і бачив, скільки радості йому це приносить. Мені теж захотілося піти його шляхом. До того ж у нашій родині були й інші родичі, які грали у футбол. Можна сказати, що мені судилося стати футболістом. Віра, яку батько в мене вкладає, і розуміння того, що він підтримає мене як у найкращі, так і в найскладніші моменти, допомагатимуть мені протягом усієї кар’єри.

– У дитинстві ваша родина іноді витрачала кілька годин на дорогу до тренувань в академії "Нью Йорк Ред Булс". Чи пам’ятаєш ті поїздки? Чи траплялися моменти, коли хотілося все кинути?

– Так, я дуже добре пам’ятаю ті поїздки. Це було непросто. Після школи я їхав на тренування разом із партнерами по команді, а дорогою доводилося робити домашні завдання. Поїздка могла тривати близько двох годин, а додому ми поверталися приблизно о десятій чи одинадцятій вечора. Я добре пам’ятаю, що у 13–14 років у мене був період, коли я вже не отримував від футболу колишнього задоволення. Навіть думав завершити заняття, бо вважав, що недостатньо хороший. Але насправді в мене завжди був шанс досягти успіху. Мені просто потрібно було повірити у власні сили.

– В академії "Барса Резіденсі" ви забивали багато голів. Коли зрозуміли, що футбол справді може стати вашою професією?

– В академії "Барса Резіденсі" я розумів: якщо щодня наполегливо працюватиму, результат обов’язково прийде. Я вірив у себе, знав, що можу забивати й одразу приносити користь команді. Після кількох сезонів в академії я почав серйозніше обговорювати можливість переходу до професійного футболу. Я поставив собі за мету стати професіоналом і відчував, що ця мрія поступово стає реальністю.

– Ваш професійний дебют був особливим: ви реалізували вирішальний пенальті в серії післяматчевих ударів проти "Ель-Пасо Локомотив". Що пам’ятаєте про той момент?

– Це був надзвичайно особливий момент для мене та моєї родини. Перед серією пенальті головний тренер запитав, хто хоче виконати п’ятий удар. Я одразу підняв руку, адже знав: якщо матиму таку нагоду, то скористаюся нею. Я ніколи не забуду той день. Ми пройшли до наступного раунду, а я отримав можливість вирішити долю матчу завдяки довірі батьків і тренерського штабу.

– У 2025 році вас визнали найкращим молодим гравцем USL Ліга 1. Що було складніше: пробитися в професійний футбол чи закріпитися на цьому рівні?

– Думаю, складніше було саме закріпитися на професійному рівні. Я завжди вірив, що здатен стати професіоналом, але найважче – залишатися стабільним і постійно демонструвати високий рівень гри. Я отримав цю нагороду та визнання саме за стабільність своїх виступів. Власне, до цього я й прагнув від самого початку.

– У 2026 році ви перейшли до системи "Сіетл Саундерс". Що стало головною причиною цього кроку?

– Головною причиною була можливість перейти на вищий рівень. Я чув багато хорошого про організацію "Сіетл Саундерс", зокрема про те, як там розвивають футболістів і дають їм шанс за умови наполегливої праці. У клубі повірили в мене як у гравця та побачили мій потенціал. Усе, що стосувалося Сіетлу, було зрозумілим: потрібно працювати, щоб заслужити можливість зробити наступний крок у кар’єрі.

– Цього сезону ви вже забили 13 голів і віддали чотири результативні передачі в MLS NEXT Pro. Чи можна назвати цей сезон справжнім проривом у вашій кар’єрі?

– Безумовно, цей сезон став для мене проривним. Навіть попри повільний старт, я постійно нагадував собі, що опинився тут не просто так. Я відчуваю більше впевненості та краще розумію свою роль нападника. Я прагнув впливати на гру, забивати голи й допомагати команді. Саме цей голод до результату хочу зберігати в собі й надалі.

– Що тренери Сіетлу говорили вам після того, як ви отримали можливість тренуватися з першою командою?

– Після тренувань із першою командою тренери Сіетлу, а також мій тренер із розвитку постійно пояснювали, над чим мені потрібно працювати як нападнику.

Я постійно навчаюся, тренуюся з досвідченими футболістами та працюю з тренерами найвищого рівня. Намагаюся засвоювати якомога більше інформації, щоб продовжувати вдосконалювати свою гру.

– Ви вже дебютували в МЛС. Що відчували, коли зрозуміли, що нарешті зіграли у найвищому дивізіоні американського футболу?

– Я відчував справжнє щастя. Це була мрія, яка здійснилася. Але я ще не закінчив мріяти! Дебют у найвищому дивізіоні американського футболу показав мені, що я не здавався навіть тоді, коли було важко. Упродовж свого футбольного шляху я пережив чимало складних моментів, тому вихід на поле у складі "Сіетла" у матчі МЛС викликав у мене особливе почуття гордості.

– Ви виросли в американській футбольній системі, але маєте українське коріння. Чи розглядали можливість виступати за національну збірну України?

– Так, я розглядав можливість представляти збірну України. Моє коріння пов’язує мене з цією країною, і така нагода мала б величезне значення як для мене, так і для моєї родини.

– Чи контактували ви з представниками українського футболу або Української асоціації футболу щодо можливого виклику до юнацьких збірних України чи команди U-21?

– Так, розмови щодо юнацьких збірних України були. Але найважливіше для мене зараз – закріпитися на своєму рівні та заслужити таку можливість. Я маю залишатися зосередженим на своїй роботі й наполегливо працювати, щоб отримати цей шанс.

– Чи мрієте ви також зіграти за національну збірну США?

– Так, я мрію грати за збірну США. Я багато років розвивався в американській футбольній системі, яка дала мені та моїй родині безліч можливостей. Саме тут я сформувався як футболіст, тому представляти США було б великою честю. Я хотів би віддячити американському футболу за все, що він для мене зробив.

– Якби вам довелося обирати між Україною та США, чи готові ви вже зараз сказати, яку збірну хотіли би представляти?

– Я пишаюся тим, що маю коріння і в Україні, і у США. Представляти будь-яку з цих національних команд було б для мене великою честю. Обидві країни зробили свій внесок у те, ким я є сьогодні. Але найважливіше зараз – продовжувати наполегливо працювати в Сієтлі та заслужити можливість виступати за збірну.

– Про що ви мрієте найбільше у футболі?

– Я багато мрію про футбол і вірю, що ми можемо досягти всього, чого по-справжньому прагнемо. Зараз я намагаюся щодня ставати найкращою версією себе та продовжувати прогресувати в "Сієтл Саундерс". Дебют в МЛС – лише перший крок, попереду ще багато чого. Моя найбільша футбольна мрія – грати так, щоб ні про що не шкодувати!

Фото з особистого архіву Марка Бронніка