Владислав КАБАЄВ: "Перед матчем Скрипник повів нас на страйкбол – після цього ми обіграли "Шахтар"

– Спокій. Це зовсім інша людина за темпераментом. Був спокій на тренуваннях. Було багато нового на тренуваннях. Не було криків зовсім і не було поспіху – був конструктив. Ми тренувалися не 2 години, а 50 хвилин, була висока інтенсивність, і він на фішках показував. Було багато тактики, він тебе ніби з ложки годує, і ти розумів, що ти повинен робити на футбольному полі. І коли ти виходиш на гру, наприклад, проти "Динамо", бачиш, як Шапаренко бігає, як його перекрили, як йому тяжко – ти розумієш, що це працює і ти віриш цьому тренеру.

Було прикольно, багато дуже штук на емоції, яких не вистачає, я вважаю, в українському футболі. Наприклад, ми грали якісь турніри на "Кока-Колу", він приносив, на футболки. Був якось прикол такий, я не знаю скільки в нього футболок "Вердера" було – він привозив. Грали двічі на тиждень турніри. Скажімо, треба було з центру поля в поперечину влучити або щось таке. Хто виграв – футболку комусь дарували, "Кока-Колу".

Він бачить що команда вже все, потухла емоціями, у нас післязавтра гра з "Шахтарем". Перед грою тримання немає, він нас веде грати в страйкбол. Ми граємо в страйкбол, ми виходимо – виграли у "Шахтаря" 1:0. Не знаю, чи це збіг, але воно якось працює. Такі прикольні штуки – для мене це було щось нове. Не треба завжди під пресом п###ячити – іноді треба розслабити команду. Я ж кажу, це зовсім інший підхід для мене був.

– Так, 100 відсотків. У мене нова позиція. Я грав "десятку", я там ніколи не грав, нападника я грав. Я розумів, що завжди біг, подавав. Мені казали: "Спокійно, треба потримати м’яч, знайти десь ту щілину, не бігти до м’яча, відкритися між лініями, корпус тримати, не завжди до м'яча бігти". Я розумів, що мені треба покрутити головою, мене не вчили таким азам. І ми просто заспокоїлися, почали контролювати м'яч. Я ж кажу, він змінив дуже багато для мене як для футболіста, як для особистості. Я дуже радий, що такий тренер прийшов з-за кордону в клуб і допоміг нам.

– Ні, не базу. Ми жили біля бази, в нас був ЖК такий. Так, ми виходили, у Скрипника жінка поїхала, у Шеви, можливо, жінка була тут, і в мене поїхала. Почалася війна: ну що, тренування є, немає? Ми не тренувалися, ми сидимо, чогось чекаємо. Так, вночі ми виходили, вартували.

– Шева щось ходив, можливо, з пістолетом якимось чи з битою, типу. І я тоді ходив зі Скрипником, з 12-ї до 2-ї в нас була варта, ми ходили. Ми їздили разом з Віктором Анатолійовичем до магазину, скуплялися, він мене запрошував на вечерю, але я відмовлявся.

– Я не ходив. Він мене кликав, але якось так я думаю: "Удвох сидіти на кухні, я футболіст…" Можливо, зараз би пішов поговорив, але тоді типа він мене кликав – ні, я пельмені вдома розігрів, поїв, і все, не ходив, – пригадує Кабаєв на ютуб-каналі Дениса Бойка.