Яким має бути наступний тренер "Динамо"

Журналіст Дмитро Литвинов поділився думками про те, яким має бути наступний головний тренер "Динамо".

"Коли клуб зі статусом "Динамо" не просто віддає чемпіонство "Шахтарю", а фінішує четвертим, після чого вилітає з двох єврокубків за літо – це вже не дзвіночок, а гучний такий сполох. Системна криза, якщо завгодно, хоча це словосполучення стосовно київського клубу давно вже здається трюїзмом.

Й можна багато говорити про невдалі дії окремих гравців, тим більше якщо у двох з них родинні зв’язки з керівництвом клубу. Але рано чи пізно доведеться перейти до того, що найпростіше змінити в цій ситуації – до тренера. Перерва на матчі збірних у вересні-жовтні виглядає дедлайном, аби спробувати змінити щось вже цього сезону.

Тому навіть за умови принаймні тимчасово проголошеної керівництвом підтримки Ігоря Костюка – а що ще зараз їм було робити – хочеться поговорити, яким мав би бути цей тренер. Не в сенсі конкретного кандидата, а в сенсі набору якостей, без яких будь-хто на посаді повторить долю попередників.

Авторитет, який не залежить від посади

Історія з Шовковським (та й не лише ним) показала межу можливостей тренера, який прийшов зсередини системи – легендою-гравцем, але без досвіду керування командою такого рівня під тиском. Костюк – ще один приклад внутрішнього призначення, цього разу з молодіжки. Формальна логіка є: людина знає клубну культуру, знає молодь з академії.

Але, як бачимо, не працює. Може, тому що тренеру, якого підвищили "за домашньою адресою", часто бракує ваги в очах досвідчених гравців і зовнішнього світу. Може, тому що насправді "Динамо" потрібен фахівець зі свіжим поглядом на стан речей в клубі. Людина, чий авторитет незаперечний завдяки резюме, стилю роботи, здатності відстояти власну позицію в кабінеті так само переконливо, як на тренуванні.

І це підводить до наступного пункту.

Стійкість до втручання і здатність говорити з керівництвом на рівних

"Динамо" – клуб із сильною роллю президента в оперативних рішеннях, включно з трансферами і навіть тактичними питаннями. Це саме по собі не вирок – "Наполі" де Лаурентіса за останні роки двічі вигравав титул в Італії, про Флорентіно Переса годі й згадувати.

Але є важливий момент, котрий дозволяв навіть у клубах з такою роллю президента досягати успіхів дійсно сильним менеджерам. Тренер, який мовчки погоджується з усім, ризикує втратити контроль над роздягальнею в перший же складний відрізок сезону – гравці швидко відчувають, хто насправді приймає рішення.

Звісно, тренер, який публічно конфліктує з керівництвом, довго не протримається в жодному великому клубі – це аксіома не лише для українських умов. Анчелотті казав, що його завдання – робити щасливим президента. І якщо вже Моурінью прибирали з "Челсі" після того, як Жозе виграв з клубом все, що міг, крім ЛЧ, то про що казати простішим фахівцям?

Але при всій цій дипломатичності ідеальний варіант – тренер, який здатен відстояти принципові речі приватно, за зачиненими дверима, а публічно залишатися єдиним фронтом із клубом. Саме брак цього балансу, а не лише тактичні прорахунки, часто прискорює падіння тренерів у Києві. Хто був останнім, хто міг сказати Суркісу «Ні»? Луческу? А до нього? Сьомін? Газзаєв? Лобановський? Чи не замало за стільки років?

Чітка тактична ідентичність, а не латання дірок

Останні сезони "Динамо" – це команда без стабільного стилю: то фокус на контролі м'яча, то ставка на індивідуальну майстерність атакувальних виконавців, то оборонний прагматизм від матчу до матчу. Це ознаки клубу (й тренерів), який реагує, а не будує. Й, відповідно, у гонці озброєнь буде завжди залишатися позаду. Мова вже не про те, щоб самим щось вигадувати, як за часів Лобановського (зрештою, навіть його новаторство стосувалося більше підготовки до ігор, а не тактики), а щоб просто не відстати від "потяга".

Хотілося б бачити тренером людину із впізнаваною моделлю гри – не обов'язково модною «позиційною атакою» в європейському дусі, але бодай якоюсь власною, послідовною системою, яку гравці можуть засвоїти за місяці. Саме послідовність дає команді психологічну опору в кризові тижні. Гравці мають самі розуміти, в що вони грають, й бачити, що тренер сам вірить у свої ідеї.

Уміння працювати з молоддю не як вимушене рішення

Академія "Динамо" традиційно вважається однією з найкращих в Україні, і клуб регулярно випускає талановитих вихованців або запрошує цікавих молодих, як, скажімо, Михавка. Проблема останніх років у тому, що молодь виходить на перший план здебільшого тоді, коли немає інших варіантів – через травми, дискваліфікації або фінансові обмеження в трансферні вікна, а не як частина свідомої стратегії.

Тренеру "Динамо" потрібно ставитися до інтеграції молодих гравців не як до компромісу, а як до потенційної конкурентної переваги клубу, який фізично не може конкурувати бюджетами з провідними лігами. Це вимагає терпіння і сміливості – тримати молодого гравця в старті навіть після помилки, а не миттєво повертатися до перевіреного досвідченого варіанта.

Ймовірно, Костюка Суркіси підвищували у розрахунку на це, але той не витримав. Може, саме по собі покоління не видатне – теж буває. Пономаренко, Редушко, той же Михавко – й фактично все, інші U-21 гравці клубу в кращому разі для резерву. Але й тут можна сказати – а восени 1996-го, коли вилітали від "Рапіда" та "Ксамакса" з двох єврокубків, майже як от зараз, то чи багато хто міг вгадати у, можливо, трохи старших гравцях того "Динамо" майбутніх учасників плей-офф ЛЧ?

Досвід тиску великих матчів і єврокубків

І коли вже про єврокубки та взагалі топ-ігри…

Системна проблема "Динамо" останніх сезонів – нездатність стабільно проходити вже не те що груповий етап, а навіть кваліфікацію єврокубків. З результатами у ключових матчах чемпіонату проти прямих конкурентів теж все так собі – скажімо, минулого сезону в 6 матчах з призерами набрали 7 очок, 6 з них – з "Поліссям", 1 – з ЛНЗ, 0 – з "Шахтарем". Грець з ним, з "Шахтарем", але хоча б одна перемога над командою з Черкас вже б робила "Динамо" срібним призером.

Й це питання не лише тактики, а й психологічної стійкості команди в моменти, коли ціна помилки найвища. Тренеру потрібен власний досвід – не обов'язково як гравця з великим (й бажано для керівництва «динамівським») минулим, а як фахівця, який вже проводив команди через подібний тиск: плей-офф єврокубків, титульні перегони, матчі з обмеженим часом на підготовку через щільний календар.

Це не панацея від усіх проблем, але це точно додає бонуси команді. Зокрема в очах гравців: тому ж Луческу молодь в рота зазирала, коли він прийшов. І проскочили в груповий етап крізь АЗ та "Гент" багато в чому ті ж люди, що за рік-два до того мали проблеми з "Яблонцем", "Брюгге" та "Лугано".

І головне: клубу потрібен план на роки, а не рятівник на місяці

Останні кадрові рішення "Динамо" – це рішення під час пожежі. Гасимо зараз, не думаємо, що далі. За такої логіки жоден фахівець, хай яким би талановитим він не був, не встигне реалізувати власну філософію. Тактична модель, психологічний клімат у команді і довіра гравців формуються роками, а не турами.

Звісно, можна перемагати й за таких умов – Шовковський виграв титул в рік, коли "Шахтар" провалився, а "Олександрія" була не готова. Але це точно не мало вигляду системної перемоги – з системного того року в клубі було лише відверте нехтування виступами в Європі, мовляв, перемога в УПЛ все спише. Списала?

Парадокс у тому, що вихід із кризи вимагає саме того, чого клубу останнім часом найбільше бракує – терпіння. Тренер має отримати реалістичний горизонт у два-три сезони з чіткими критеріями оцінки прогресу, які не зводяться до результату одного матчу в Лізі конференцій. Бо зрештою й Лобановський програвав лавалям та мальме. Скажете, що він же й кредит довіри до того заробив? Заробив, так, але й кадровий ресурс тоді був трохи інший, й статус "Динамо" загалом.

Це не заклик залишати тренера тоді, коли зрозуміло, що він не тягне за більшістю критеріїв, про котрі йшлося вище. Зрештою, інакше б цей матеріал не з’явився б, якби я вважав, що Костюку зараз бракує лише терпіння власників клубу. Ні, на жаль, не лише цього.

Але "Динамо" бодай для стабільного другого місця в лізі не бракує грошей, інфраструктури чи талановитої молоді. Клубу бракує тренера з достатньою внутрішньою впевненістю, щоб не піддаватися паніці після кожної поразки – і керівництва, готового цю впевненість підтримати діями, а не лише словами. Поки цей баланс не знайдено, зміна прізвищ на лаві буде лише симптомом кризи, а не її лікуванням.

Хто це буде – тема для окремої розмови, котра, обіцяю, відбудеться, як тільки в Ігоря Суркіса стадію депресії змінить стадія прийняття. У випадку "Динамо" – прийняття неминучого рішення", - пише Литвинов.

Asmodeus

12 вересня 2026 13:32

Треба тренер-менеджер, який побудує систему. Коли продаж умовного Пономаренка не вплине на команду, бо треба будувати не команду зірок, а команду-зірку. Ось яскравий приклад Кйетіль Кнутсен, який вибудував свій Бодьо Глімт таким чином, що втрата лідерів не впливає ні на стиль команди, ні на якість гри. Так, буває, що команда провалюється, але вони намагаються завжди грати в футбол, а не в те, що останнім часом "грає" Динамо.
З реальних кандидатів, які могли б зараз відповідати даному баченню і могли б піти в Динамо, я зараз бачу хіба що Карел Герартс. Тренер, який вміє вибудовувати систему, який розвиває молодих або невідомих футболістів на переродаж, який створив чудовий Юніон. Тренер, у якого команди грають тактично гнучко, але завжди домінують. Так, у нього був провал в Шальке, але в тому Шальке провалився б і Анчелотті. Інші адекватні кандидатури або неральні, або зараз зайняті.