"Тун", політ до Москви, вимога почистити склад. Чому звільняли тренерів "Динамо" і до яких наслідків це призводило

У четвер "Динамо" програло "Карабаху" і покинуло єврокубки.

Цілком очікувано, що чимало вболівальників зараз вимагає відставки головного тренера киян Ігоря Костюка. У єврокубках цього сезону виграли один матч з шести, а в УПЛ ледь змогли обіграти "Верес" - такий старт навряд чи назвеш успішним. Але звільнити тренера - це, мабуть, найпростіше, що може зробити президент клубу. Таким чином він дає вболівальникам "випустити пару" і трохи знижує градус невдоволення, додаючи при цьому надії: "а раптом із новим тренером буде краще". "Це ж було вже", - як казала одна дуже відома і не менш контраверсійна людина.

Спробуймо глянути, чим завершувались попередні провали "Динамо" у єврокубках і не тільки, а також як це впливало на головних тренерів киян. До уваги беремо епоху після смерті Валерія Лобановського, тобто майже чверть століття в житті київського гранда.

Замінити великого Лобановського був покликаний один з його учнів - Олексій Михайличенко, котрий в той період очолював "Динамо" понад два роки. Фатальною для нього стала домашня поразка від турецького "Трабзонспора" з рахунком 1:2 у третьому раунді кваліфікації Ліги чемпіонів. Тоді керівництво клубу вирішило навіть не чекати матчу-відповіді. Тобто Олексію Михайличенку, котрий за два роки взяв з "Динамо" два чемпіонські титули та Кубок України, вказали на двері після поразки у першому ж єврокубковому матчі сезону.

На заміну Михайличенку прийшов легендарний Йожеф Сабо. Миттєвий ефект був приголомшливим. "Динамо" впевнено обіграло "Трабзонспор" на виїзді з рахунком 2:0 і пробилося до групового етапу Ліги чемпіонів (так, тоді кваліфікаційних раундів було три, а не чотири). Більше того, в ЛЧ того сезону "Динамо" видало хороший виступ, двічі обігравши "Рому" (3:0 - технічна перемога через розсічену монетою голову судді та 2:0), а також здобувши перемогу над "Байєром" (4:2) і зігравши внічию з "Реалом" (2:2). Зараз такі результати здаються чимось неймовірним. Потім був виліт від "Вільярреалу" в Кубку УЄФА (0:0, 0:2), перемога в Кубку України та програний "Шахтарю" чемпіонат, після чого Йожефа Йожефовича тактовно попросили на вихід. Ні, не востаннє. Тобто якщо Михайличенка звільнили через єврокубки, то Сабо (принаймні, цього разу) - через чемпіонат.

На заміну Сабо прийшов Леонід Буряк і... мабуть, краще б залишився Йожеф Йожефович. Буряк керував "Динамо" всього 45 днів і 8 матчів, а його ім'я відтоді і назавжди асоціюється зі швейцарським "Туном". Назва цього клубу, мабуть, ніколи не зітреться з пам'яті тих, хто бачив ці поєдинки. Так, тоді для "Динамо" було чимось неймовірним вилітати від швейцарської команди. Це вже тепер прийшли Кіпр, Ізраїль та Азербайджан. Леонід Йосипович почав з програшу "Шахтарю" Суперкубка України, потім раптом втратив очки з запорізьким "Металургом" у першому турі чемпіонату (1:1), здобув кілька перемог на внутрішній арені, а далі прийшов він. "Тун". Нічия вдома з рахунком 2:2 ще змушувала вболівальників подумати, що це була якась дика випадковість, але поразка у Швейцарії з рахунком 0:1 переконала, що це таки наяву. А коли після кияни не обіграли ще й "Іллічівець" (як дивно зараз пригадувати, що в Україні була команда з такою назвою), варіантів у керівництва "Динамо" вже практично не було.

Отже, поки підсумовуємо. Михайличенко після Лобановського - непогана робота з трофеями, Сабо - затягнув в ЛЧ, гідно виступив там і взяв Кубок, Буряк - провал без варіантів.

Далі був Анатолій Дем'яненко. Понад два роки роботи, одне чемпіонство, два Кубки і два Суперкубки. На внутрішній арені - цілком гідно. А от у Європі вперше після Лобановського керівники "Динамо" пробачили тренеру провал. Лише два набрані очки в групі Ліги чемпіонів з "Реалом", "Ліоном" та "Стяуа" навіть зараз вважалися б не дуже позитивним результатом, а тоді це було взагалі ганебним. Втім, Дем'яненко отримав шанс працювати далі а от вже восени 2007 року йому не пробачили навіть першої поразки у групі Ліги чемпіонів. Тоді "Динамо" у кваліфікації впевнено пройшло "Сараєво", а після поразки від "Роми" в групі Дем'яненка було відправлено у відставку. Але після Буряка це точно було краще, тож і тут зміна тренера себе виправдала. Суб'єктивний рахунок між користю та шкодою від зміни тренера став 3:1.

Після цього востаннє (мабуть) повернувся на тренерську лаву "Динамо" Йожеф Сабо. Тоді він провів на чолі киян всього 8 матчів і найбільше запам'ятався домашньою поразкою від "Нафтовика", після якої звинуватив гравців у тому, що його "плавили". І це був лише другий матч під керівництвом Сабо в той період. Схоже, що долю Йожефовича вирішили дві домашні поразки в Лізі чемпіонів від "Спортінга" та "Манчестер Юнайтед". Востаннє під керівництвом Сабо "Динамо" зіграло в 1/8 фіналу розіграшу Кубка України, розгромивши "Ігросервіс", але без перебільшення легенді київського клубу це вже не допомогло. Отож, заміна Дем'яненка на Сабо себе навряд чи виправдала, бо краще точно не стало. 3:2.

Вперше, але не востаннє рятувати команду покликали "залізного капітана" Олега Лужного. Він очолював "Динамо" все ті ж 8 матчів, за які встиг програти "Металісту" в чемпіонаті, зазнати розгромів від "Манчестер Юнайтед" та "Роми" в Лізі чемпіонів, а також поступитися "Таврії" (0:2) у першому матчі чвертьфіналу Кубка України. Потім сімферопольців обіграли з рахунком 3:0 і вийшли до півфіналу, але тоді доля Лужного була вирішена. Чотири поразки у восьми матчах, серед них "Таврії", а ще дві - розгромні, це точно не позитив. 3:3.

Після цього команду очолив Юрій Сьомін. Його робота в "Динамо" перш за все асоціюється з подвійним розгромом "Спартака" (4:1, 4:1) у кваліфікації Ліги чемпіонів у 2008 році та з походом за Кубком УЄФА у 2009 році, коли кияни вже в плей-офф вибили ПСЖ та "Металіст", а потім у півфіналі програли "Шахтарю". Більше того, в тому сезоні "Динамо" стало чемпіоном України, а майбутнє виглядало чудовим як в клубу, так і в тренера. Тим дивнішим було рішення Сьоміна після цього успіху очолити московський "Локомотив". Вперше за довгий час тренер покинув "Динамо" не просто так і не через погані результати, а перейшовши в інший клуб. Згодом російський тренер назве це рішення помилкою. Але фарш неможливо прокрутити назад. Як би там не було, призначення Сьоміна справді принесло "Динамо" прогрес, тому 4:3.

За одним російським тренером прийшов інший. Валерій Газзаєв керував "Динамо" рік і чотири місяці. Запам'ятався заявою про бажання стати переможцем Ліги чемпіонів впродовж трьох років, а покинув свою посаду після поразки від "Шерифа" в Лізі конференцій. Це однозначний мінус для клубу. 4:4.

На тренерський місток повернувся Олег Лужний. І якщо перший його захід не можна було назвати вдалим, то ті 14 матчів, котрі він отримав під час другої спроби дійсно були непоганими. Мабуть, найбільше Лужний в той період асоціювався з ренесансом "Динамо" в Європі. Після вже згаданої поразки від "Шерифа" Олег Романович на чолі "Динамо" двічі обіграв АЗ, а також розніс БАТЕ в тому легендарному матчі, котрий тепер назавжди асоціюється зі словами Олега Гусєва: "БАТЕ - дворова команда, а гравці - наче працівники пивзаводу". Так, у Лужного тоді була несподівана поразка від "Оболоні" в УПЛ, але загалом перед уболівальниками нарешті блиснуло світло в кінці тунелю. Олег Романович після Газзаєва - наче ковток свіжого повітря. 5:4.

А потім керівники "Динамо" раптом вирішили повернути Юрія Сьоміна. Звісно, досі свіжим у пам'яті був той розгром ПСЖ у Києві, але ж Лужному таки можна було дати шанс принаймні довести сезон до кінця, а не звільняти його посеред зими. Повернення росіянина вийшло невдалим. Серед трофеїв - лише Суперкубок, а остаточно підкосили його шанси поразки у чотирьох з п'яти матчів. І гаразд, що програш "Боруссії" М у кваліфікації Ліги чемпіонів з рахунком 1:2 був прийнятним після перемоги в першому матчі 3:1. Але поразки від "Шахтаря" в чемпіонаті (1:3), ПСЖ у Лізі чемпіонів (1:4) та знову "Шахтаря" в розіграші Кубка (1:4) були дуже серйозним ударом. А останньою краплею стало те, що після розгрому від "Шахтаря" в Донецьку Сьомін не повернувся з командою до Києва, а полетів одразу до Москви. Цього Ігор Суркіс вже не пробачив. І дуже прикро, що ми так і не дізналися, яким було б "Динамо", якби Лужному таки дали шанс. А так повернення Сьоміна себе аж ніяк не виправдало. 5:5.

Далі був Олег Блохін. Півтора роки роботи, десятки мільйонів євро на трансферну кампанію, "камон, плей", біляш у Полтаві і жодного трофею. Мабуть, саме така коротка асоціація виникне у кожного вболівальника "Динамо", котрий пам'ятає той період. На перший рік роботи Блохіна кияни ще грали у Лізі чемпіонів, на другий - вже в Лізі Європи. Але каталізатором відставки став повний провал у чемпіонаті. Що перший Сьомін, що Блохін - різниці в трофеях не було. Тому так і залишаємо 5:5.

Потім прийшов Сергій Ребров. Мабуть, після Валерія Лобановського саме він та Мірча Луческу - найкращі тренери "Динамо". Ребров за три роки роботи виграв два чемпіонати України, два Кубки та один Суперкубок. Саме він вивів "Динамо" до 1/8 фіналу Ліги чемпіонів, де кияни боролися з "Манчестер Сіті" (1:3, 0:0). Сьогодні це звучить, наче щось із паралельної реальності. Завершилося все тим, що навесні 2017 року Сергій Станіславович прийшов до керівництва клубу з конкретною вимогою. Він хотів перезавантажити команду, а для цього її мали покинути кілька відомих футболістів. Натомість, команду покинув сам Ребров. Але цей період - один з найкращих у новітній історії "Динамо", тому 6:5.

Олександр Хацкевич керував "Динамо" понад два роки, але завоював лише два Суперкубки, нічого не досягнувши ні в УПЛ, ні в Кубку України. Фатальним для нього став виліт від "Брюгге" у третьому кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів у 2019 році (0:1, 3:3). А зважаючи на відсутність внутрішніх титулів, рішення виглядало логічним. Хацкевич після Реброва був очевидним кроком назад у розвитку команди. 6:6.

Двічі в одну річку не ввійдеш? Це точно не про Олексія Михайличенка, котрий знову очолив "Динамо". Того разу він протримався на цій посаді майже рік і завоював лише Кубок України. Наче й не повністю провальний сезон, але це зараз, а тоді все ще вважали інакше. У ковідний 2020 рік розіграш чемпіонату йшов влітку, а поразки від "Десни" та "Шахтаря" суттєво підкосили позиції тренера. Коли ж "Динамо" програло "Колосу", Ігор Суркіс не витримав і звільнив Михайличенка вже в липні. Якщо чесно, то що Хацкевич, що Михайличенко, слави киянам тоді не принесли. Залишаємо 6:6.

Прихід Мірчі Луческу багато хто прийняв у штики. Це й не дивно, адже до цього він багато років кував славу "Шахтаря". Але вперше після Реброва команду очолив тренер, котрий мав чіткий план не просто роботи з нею, а здобуття трофеїв. Луческу розпочав сезон 2020/2021 з перемоги у Суперкубку над "Шахтарем", а під його завершення разом з "Динамо" оформив золотий дубль. Після практично безтрофейних періодів Хацкевича та Михайличенка це сприймалося, наче манна небесна. Луческу на чолі цієї команди перемагав "Ференцварош", АЗ, "Гент", "Фенербахче" та "Штурм" у Лізі чемпіонів і, як запевняли самі гравці "Динамо", повернув їм віру в те, що вони можуть ставати чемпіонами. Тому тут однозначно 7:6. А пішов у відставку Мірча Луческу сам після поразки від "Шахтаря" в УПЛ восени 2023 року.

На його місце прийшов Олександр Шовковський, і тут кожен вболівальник "Динамо" пам'ятає його роботу. Найперше, це чемпіонський сезон 2024/25, коли "Динамо" пройшло УПЛ без жодної поразки. Але минулого літа виліт від "Пафоса" в Лізі чемпіонів та від "Маккабі" у Лізі Європи дуже вдарили по вболівальниках і керівництву київського клубу. Вже потім звучала інформація, начебто Ігор Суркіс шкодує, що не звільнив Шовковського ще тоді, а затягнув із цим рішенням фактично до кінця осені. Фатальними ж для Шовковського стали теж чотири невдачі у п'яти матчах, як колись було з Сьоміним. Поразки від "Шахтаря" (1:3), ЛНЗ (0:1), "Колоса" (1:2) та "Омонії" (0:2) не змогла перекреслити розгромна перемога над "Зрінські" (6:0). Але, мабуть, безпрограшне чемпіонство перекреслює це, тим паче, після періоду без трофеїв часів пізнього Луческу. 8:6.

А тепер прийшов Ігор Костюк і судити його роботу поки рано, оскільки він залишається головним тренером "Динамо". В однозначному його активі - Кубок України. Зате в пасиві - провалена кваліфікація до єврокубків з однією перемогою у шести матчах.

Як бачимо, далеко не завжди зміна тренера йшла на користь "Динамо". Інколи вона справді означала далекоглядну перебудову команди та початок трофейного циклу, іноді нічого суттєво не змінювала, а іноді й зовсім шкодила киянам. Важко сказати, яке рішення і коли прийме Ігор Суркіс, але все було б надто просто, якби проблема "Динамо" справді була лише в тренері. Чи хтось із уболівальників киян впевнений, що якщо звільнити Ігоря Костюка, то команда справді заграє краще? І тут ми навіть не говоримо про те, що кандидатів особливих немає. А якщо ви, шановні читачі, точно знаєте кандидатуру, котра витягне "Динамо" з кризи, можете написати в коментарях. Але, повертаючись до запитання, чи точно відставка Костюка наче за помахом чарівної палички змінить все на краще? Вірогідно, саме цим питанням зараз і задається Ігор Суркіс. А нам залишається лише чекати на його рішення.