29 травня 2026 19:08

Пiихальонок про окупацію Донецька: "Місто занурюється у війну, танки всюди – чесно, було страшно"

Півзахисник "Динамо" Олександр Пiхальонок розповів, як під час виступів за академію "Шахтаря" у 2014 році пережив початок окупації рідного Донецька.


- 2014 рік, початок окупації. Які в тебе спогади?


– Це якраз був травень, ми – 11 клас, випускний. І вже в Донецьку діяла комендантська година. Ми десь до 10 чи до 11 години посиділи з командою і всі – розійшлися. А нам за два тижні їхати до Києва на фінальну частину ДЮФЛ.

Просто виїжджаємо десь за тиждень, а вже все… Ну просто місто, знаєш, поринає у війну – танки стоять повсюди. І, якщо чесно, було страшно. І в мене вже було таке почуття, що я не знаю, чи повернуся я додому чи ні, коли ти їдеш і бачиш, що взагалі відбувається.

Тому, якщо чесно, це дуже болюча тема, бо це моє рідне місто, я дуже сумую за ним, але період був непростий. І я ж говорю, що все починалося, мені здається, ще до 2014 року.

- Були якісь натяки?

- Так, були натяки. Я пам'ятаю, як ми просто їхали командою на фотосесію. Точнісінько не пам'ятаю, напевно, це був 2014 рік. Нас просто зупиняли якісь дві-три машини з автоматами. Сам розумієш хто. І просто: "Виходьте". А там у нас були куратори, які помагали. Вони кажуть: Що таке? Ми з дітьми, їдемо фотографуватись».

Вони, як я зрозумів, думали, що може хтось інший їде. Але на автобусах було написано «Шахтар Донецьк». Я не знаю, що вони хотіли, але мені здається, тоді перевіряли всі автобуси – хтось їде, хтось не їде. Може, хтось мав зброю. Але, якщо чесно, тоді було страшно. Було багато таких випадків.

Були такі випадки, що я чув стрілянину на вулиці. Ми з хлопцями грали. Це було приблизно за 10 хвилин їзди від мене. Ми приїхали пограти у футбол, і я пам'ятаю звуки автоматних черг. Це також був травень, плюс-мінус. Добре, що з нами були старші хлопці на машинах – ми швидко сіли та роз'їхалися додому.


– Рідні одразу поїхали з Донецька, коли все почалося?

– У мене мама, сестра, тато поїхали до Одеси на відпочинок якраз, коли я виїжджав на фінальну частину. Вони тими ж днями поїхали до Одеси. Потім батько залишився там і грав у футзал. Слава Богу, що так сталося, що вони не застали те, що там відбувалося.

А дідусь із бабусею залишилися там і всі пережили, ховалися де тільки могли.

– А юнацькі команди «Шахтаря», де базувалися, коли все це почалося? Я так розумію, їх також вивозили?

– Так, до U-17 базувалися спочатку у Щасливому, а U-19, дубль та «Шахтар-3» тоді ще рік-два були у Полтаві, – сказав Пiхальонок.