Колишній прес-секретар збірної України: "Вважаю, що Ребров не поважає людей, з яким він працює"

– Він закрита людина, і я вважаю, що він не поважає людей, з якими працює, – у мене склалося таке враження. Це що стосується роботи зі штабом. Тобто я вважаю, що це брак поваги до інших людей і така закритість. Тому що у своїй роботі я насправді не побачив, що він її розуміє, поважає чи взагалі вважає потрібною.

І коли є такий момент, насправді розумієш, що тоді втрачається цінність того, що ти виконуєш свою роботу, тому що в якісь моменти починаєш думати, що ти якийсь непотрібний гвинтик механізму. Для чого тоді там прес-секретар?

Звичайно, може, я це трохи перебільшую, бо робота все одно залишається рутинною, але це дуже важливий момент. І багато тренерів справді цього недооцінюють. Я вже казав це й в інших інтерв’ю, що вони думають, що знають усе на світі. Але вони аж ніяк нічого не знають.

І насправді хочеться ще раз сказати, що вони виглядають смішно, хоча вони самі думають, що можуть усіх надурити: як вони собі вважають, що ми вийшли, щось сказали чи написали. І вони думають, що люди потім будуть про них добре думати. Але так не буде.

Насправді треба бути щирим, відкритим і відвертим. Усе, що приховується, воно відчувається. Зрозуміло, що вони звикли десь недоговорювати. Якщо не сказати всю правду, то вони, напевно, вважають, що це не означає збрехати – просто не сказати всю правду. Але я вважаю, що це брехня. Ніхто ж не каже їм про якесь особисте життя говорити.

Приклади Гвардіоли чи інших сучасних тренерів, які багато спілкуються. Навіть Лобановського. Зрозуміло, що він говорив про футбол, але як говорив. Це також означає розвиток самого наставника – вміти говорити, формулювати, пояснювати. Тому що якщо вони вважають, що гра – видно як результат, і що вони сказали для відчіпки кілька фраз про те, чому команда програла чи виграла, аби, як вони думають якісь таємниці не дай Боже не роказати, то насправді саме тому й залишаються питання та виникає несприйняття у вболівальників.

Зрозуміло, що мірилом є результат. Це також їх стримує, бо вони думають: що б я тут не наговорив, але якщо ми програємо, то мене все одно будуть хейтити і журналісти, які прийшли на прес-конференцію, і вболівальники, і всі. Це зрозуміло.

Але у будь-якому разі ми живемо, щоб комунікувати один з одним. У будь-якому середовищі ми маємо комунікувати, а тренеру не слід забувати, що він не тренер своєї приватної контори. Він очолює клуб, а тим більше – національну команду. А це команда усіх цих людей – українців або, наприклад, уболівальників клубу, які витрачають свій час. Так, вони кайфують, приходять, п’ють пиво, ще щось роблять, але саме на цьому формується вся культура, яку й ти полюбив, коли став футболістом, а потім тренером.

Тому треба відчувати цю відповідальність: ти відповідальний за те, що робиш, і ти підзвітний. І через те найкращий вибір – це вміти комунікувати. Ти все одно колись програєш, усе одно отримаєш свою порцію критики. Але принаймні ти був відкритим, і люди розуміли, що ти хочеш сказати, а не так говорити: "Чому вас так цікавить питання мого контракту?"

Цікавить, бо ти відповідальний. Скажи: "Я беру на себе відповідальність, я йду у відставку". І тоді буде повага до тебе як до людини, – заявив Гливинський на ютуб-каналі "Футбол 24".