Батько Пономаренка: "Жодного тренування ми не пропускали. Так минуло 4 роки з постійними поїздками до Києва туди і назад по 100 кілометрів"

«Буквально через пів року після того, як Матвій почав займатися футболом, Михайло Володимирович (перший тренер Матвія – прим) сказав, що тут вам не те, що немає чим займатися, ви цю школу вже переросли. Він дав мені номер тренера «Динамо» – Самборського Володимира. Ми поїхали на перегляд. Хоч і не знали, куди і як. Свєті, дружині своїй, говорю: «Я Києва не знаю, що робити». Але з цим допоміг її брат Роман.

Так ми опинились на Салютній, 35 на Нивках. Хвилюємось, телефоную тренеру раз, другий, третій – а він не бере трубки. Коли перетелефонував і каже, щоб заходили. У нас з тренером була розмова і він пояснював, що вони уважно стежать за найсильнішою групою, є ще середня та слабша. Ми сказали, що все розуміємо і до цього готові.

Разом з іншими батьками пішли глянути, де воно все – був маленький майданчик біля лісу, де діти почали тренуватись. Знаєте, ще тоді помітив, що Матвій хвилюється сильно, як і я, бо нові діти та обстановка. Але, що я ніколи не забуду: коли вони почали грати футбол, він ніби розкріпостився. Матвій на полі забуває про все, тільки бачить ворота і бігає.

Після закінчення тренування сказали, що готові нас прийняти, але покажіть свідоцтво про народження. Він у нас крупненький був, не вірили, що він 2006-го, а не 2005-го. Ще запитали, чи ми готові приїжджати на тренування посеред тижня і на матчі по вихідних. Звісно ж, ми сказали, що будемо тільки раді. З тих пір все закрутилось», – сказав Руслан Пономаренко.