Микола ПАВЛОВ: "Мені було б складно пробитися в "Динамо" Лобановського. Тут тоді була така команда..."

- Вийшло, що в Україні ви як футболіст грали відносно недовго. А дебютували на професійному чи тоді ще майстрівському рівні у білорусі. В армію туди забрали?
- Ні, коли покликали в Брест, де грав спочатку за "Спартак", потім за "Буг" і "Динамо", мені було лише 17. Коли ж виповнилося 18, мене призвали в Уруччя під Мінськом, де проходив службу в спортбатальйоні. Взимку служив, а навесні мене забирали грати за команду другої ліги СКА з Мінська, а також на першість Збройних сил за команду військового округу. А в Брест мене запросили після того, як виступив за "Трудові резерви" в першості СССР у Кисловодську. Погодився відразу. Брат купив мені за 10 рублів квиток, за дві години прилетів з Жулян у Білорусь.

- Не поспішили? Може, залишся вдома, отримали б шанс заграти вже не в "Динамо" Маслова, а в "Динамо" Лобановського?
- Не знаю. Тут тоді була така команда, що пробитися було складно. Я проти них грав, знаю, про що кажу. З багатьма динамівцями того часу ми багато років дружили чи дружимо. Скажімо, з Володимиром Мунтяном. Ми з ним постійно на зв’язку. Коли розмовляємо по телефону, Володимир Федорович каже, що почувається погано, що розмовляти йому важко. Але за кермом одначе досі їздить.

З Блохіним ми взагалі, можна сказати, сусіди, обоє живемо неподалік від стадіону "Лівий берег". Але Олег Володимирович рідко виходить з дому. Ми його з Миколою Лавренком і друзями самого Блохіна якось намагалися запросити на матч "Лівого берега". Навіть організували іменну футболку, збиралися оголосити на стадіоні, що Олег Володимирович живе поряд. Але в день гри Блохін зателефонував і сказав, що прийти не зможе. В останнє я його бачив ще на щорічному Конгресі УАФ, - зізнався Павлов.