"Контракт був, а зарплати – не було": Фаворов – про пригоди за кордоном

Після вторгнення російських окупантів на територію України в лютому 2022 року з футбольних радарів зник досвідчений Денис Фаворов, за плечима якого понад 300 матчів на професійному рівні. Нагадаємо, що на Батьківщині захисник виступав за «Славутич», ФК «Полтава», «Десну» та «Зорю». А потім Денис поїхав до Польщі…

Кореспондент сайту Sport.ua вирішив набрати гравця і поцікавитися його нинішніми справами.

– Денисе, останні півроку ти виступав за польську «Котвіцу». У чому причина того, що команда в першому дивізіоні посіла місце в зоні вильоту?
– Так команда впродовж сезону була в зоні вильоту. Тому такий результат не став несподіванкою. Тут у Польщі всі знають, що президент «Котвіци», м'яко кажучи, нечесна людина. Проблеми почалися з самого початку сезону. Уже тоді пішли заборгованості із зарплати. Я підписав контракт у січні, а заявити мене і ще кількох футболістів змогли тільки через два місяці, грала переважно молодь. Клубом керували люди, які не знають, що таке професійний футбол. Плюс, як я вже сказав, були великі заборгованості із зарплати.

– Скільки тобі залишились винні?
– За півроку, що я був на контракті, я не отримав жодної копійки. Годували сніданками. А зараз клуб зробили банкрутом і все на цьому закінчилося.

– Тобто, грошей тобі вже не бачити?
– Швидше за все, так.

– У тебе було щось подібне в кар'єрі?
– Щоб не платили? Було, звісно. Заборгованості були в «Арсеналі», «Полтаві». У тому ж «Арсеналі» я півтора року не отримував зарплату, а потім клуб розпався. Різні ситуації були. Тоді я був ще молодий і гроші не стояли на першому місці, мені хотілося якомога вище забратися кар'єрними сходами. Інша справа зараз, коли є сім'я, діти. Важко це сприймати.

– Виступи на вищому рівні ти розпочав у «Десні», з якою вийшов у Прем'єр-лігу. Це був твій найкращий час у кар'єрі?
– Це був цікавий час. І якщо не найкращий, то один із таких. У моєму житті Чернігів залишив серйозний відбиток. Ми з командою вийшли до вищої ліги, потрапили до єврокубків, вирішували серйозні завдання. А потім був не менш значущий для мене період у «Зорі».

– У першому сезоні в УПЛ (2018/2019) ти став найкращим бомбардиром «Десни». І весь цей час на позиції правого захисника?
– Так. Просто так йшло (усміхається). Наступного сезону я ще більше забив. Раніше в мене і в першій лізі за сезон 16 м'ячів було...

– У сезоні-2019/2020 вам із «Десною» зовсім трохи не вистачило до «бронзи». Пам'ятаєш вирішальний матч проти «Зорі»?
– Звичайно. Прикро було. Нам не вистачило досвіду. Хоча перед сезоном у нас стояло завдання потрапити до шістки. А тут за три тури до кінця чемпіонату ми йшли на другому місці. Але потім програли «Шахтарю», «Олександрії» і зіграли внічию із «Зорею», задовольнившись лише четвертим місцем.

– У ту ж «Зорю» ти пішов із «Десни» через фінансові труднощі в чернігівській команді?
– Ні, тоді все було нормально. Періодично проблеми виникали, але вони були незначними. У моєму відході було багато чинників. Керівництво клубу обрало якийсь інший нікому незрозумілий напрямок. Були й політичні моменти. Скрізь, де є гроші, часто виникають несправедливі ситуації. Я в Чернігові був практично п'ять років. Взагалі не думав, що колись піду в іншу команду. До того ж у клубі працювали люди, у яких були свої інтереси, завдяки чому мені довелося покинути «Десну».

– У «Зорі» вийшло непогано, в плані досягнень?
– Мене прийняли без проблем, колектив тоді в команді підібрався хороший. Ми показували непоганий футбол, грали в єврокубках. Одним словом, це був класний футбольний досвід.

– За «бронзу» 2021 року, яку премію вам виплатили?
– У «Зорі» було як. Перед сезоном приходив директор і говорив, що отримаєте 30% від того, що заробите в єврокубках, бонус від УЄФА. Вийшло близько п'яти-шести мільйонів євро. А потім президент починав по вухах їздити і в підсумку ми нічого не отримали.

– Перемога в Кубку 2021 року була на відстані витягнутої руки. Чого не вистачило в матчі з «Динамо»?
– Напевно, знову-таки, не вистачило досвіду. У таких поєдинках усе може вирішити один момент. Гра була не дуже цікава, оскільки на кону стояв трофей. Ми свій момент не реалізували, а динамівці шансом скористалися.

– Хто кращий тактик, Олександр Рябоконь чи Віктор Скрипник?
– Рябоконь. Коли я виступав у «Десні», у нас була гнучка схема. По ходу гри ми могли перебудуватися без проблем. Кожен знав свій маневр. А в «Зорі» за Скрипника ми діяли за однією схемою, але це працювало. Утім, порівнювати цих наставників, я б не став, оскільки, якщо у Рябоконя акцент був зроблений на тактиці, то Скрипник дуже сильний психолог. У цих фахівців різний стиль роботи.

– У тебе з тренерами завжди було взаєморозуміння?
– Ні (сміється). Це, коли я став старшим, тоді, можна сказати, вже був спокійнішим. У молодості були не те, що погані стосунки, просто іноді не було розуміння. Багато наставників старої школи, як мені здається, не хотіли розвиватися. Прізвищ, звісно, я називати не буду, оскільки це буде негарно по відношенню до них. А може, і не в них справа, а в мені (посміхається).

– А з ким із партнерів було найлегше взаємодіяти?
– Багато було хлопців. Наприклад, у «Десні» з Єгором Картушовим і Владом Калитвинцевим. Ми могли взагалі не розмовляти по ходу матчу, настільки було класним взаєморозуміння. Потім до Чернігова приїхав Олексій Гуцуляк – світла голова. Мені теж із ним було комфортно грати. У центрі поля були Андрій Богданов, Владислав Огіря, мій брат Артем Фаворов.

У «Зорі» в мене була хороша взаємодія з Максимом Імерековим. Це був класний рівень футболу, тому й грати було одне задоволення.

– Виїхати з України тебе змусила війна?
– Більшою мірою, так. Футболу не було, ми сиділи без тренувань, без ігор, я не хотів, щоб сім'я наражалася на небезпеку. Я розумів, що далі буде тільки гірше. Тому прийняв рішення виїхати.

– Не шкодуєш, що потрапив до польської команди «Вечиста», яка виступала в четвертому за силою дивізіоні?
– Особливо вибору не було. Вісім місяців без тренувань, виїжджаєш в іншу країну, де тебе ніхто не знає, а мені вже був 31 рік, то, про який вибір може йти мова. Можна було ще вирушити в Казахстан, але я не хотів їхати на Схід.

– Проте за кількістю матчів «Вечиста» у тебе стоїть на другому місці після «Десни». Тебе там усе влаштовувало?
– Так. Коли я підписував контракт, я й найменшого розуміння не мав, куди приїхав. Думав там зараз вийдуть на поле, образно кажучи, п'яні мужики. А виявилося, що там усе на професійному рівні. Скажу більше, у першому сезоні ми не виконали завдання виходу до третього дивізіону, до того ж у «Вечисті» виступали збірники деяких країн. Це єдина в Польщі команда третього дивізіону, куди ми вийшли на другий рік моїх виступів, яка мала бюджет більший, ніж багато клубів Екстркласи.

– У цій команді ти провів, по суті, два сезони, весь час грав. Чому пішов?
– Дійсно, я не був обділений ігровою практикою. Практично завжди виходив у стартовому складі, забив за два сезони 15 м'ячів, але потрапив під правило, яке є в команд, що перебувають нижче першого дивізіону. На поле має виходити щонайменше двоє молодих місцевих футболістів, не старших від 22-х років. У сезоні-2023/2024 ми підвищилися в класі, але в мене закінчився контракт, а тут ще й знайшли молодого поляка на мою позицію. Так я і пішов.

– За контрактом ти там отримував більше, ніж, наприклад, у «Десні»?
– У «Десні» я отримував мінімальну зарплату. А ось у «Зорі» був оклад приблизно такий, який був і у «Вечисті». Але як я сказав, це була тільки одна така унікальна команда в Польщі, де зарплати доходили до 30-40 тисяч євро. А в основному в третій лізі там платять у середньому по 2 000 євро.

– До січня 2025 року ти був без команди. Як підтримував форму?
– Адже це було вже не вперше (посміхається). Різниця тільки в тому, що у 2022-му в Україні всі тренажерні зали були закриті, не було де побігати, ми з сім'єю часто переїжджали. Важко було. Тут є, де працювати індивідуально.

– Зараз шкодуєш, що в січні прийняв пропозицію «Котвіце»?
– Знову ж таки, особливого вибору не було. Я шукав вищу лігу, хотілося грати на вищому рівні. Раніше, коли я прийняв пропозицію «Вечисти», я розумів, що рано чи пізно ця команда буде в еліті, але мені просто не вдалося там зачепитися.

– Незважаючи на фінансові труднощі, із земляками Володимиром Костевичем, Миколою Мусолітіним, морально було легше?
– Мені морально не важко. Я багато пограв в Україні, де часто були випадки з невиплатою зарплати, тому до такої ситуації я був адаптований (усміхається).

– Що далі?
– Цікаве питання. Поки що шукаю команду, а далі буде видно. Часом доля футболіста буває непередбачувана. В Україні постійно грав, думаю, чимало, як для захисника забивав, а опинився в четвертій польській лізі.

– Пропозиції з України розглядаєш?
– Я все розглядаю. Але в Україні навряд чи знають, як у мене справи. Якщо не вийде працевлаштуватися, може, відкрию в Кракові футбольну академію, тут багато українців, тому я давно ношу в собі цю ідею. Я колись хотів це зробити в Чернігові, але плани змінилися у зв'язку з тим, що я поїхав звідти. Зараз почну вчитися, щоб отримати тренерську категорію B. Тож буде видно, як далі повернеться доля. Але знову ж таки, я ще не награвся у футбол, тому це завдання в пріоритеті.