Владислав ДУБІНЧАК: "З "Карпатами" вилітав, з "Арсеналом" вилітав, з "Дніпром-1" йшов у зоні вильоту, з "Динамо" - взяв "золото"

Шлях екс-капітана «Динамо» U-19 до перших золотих медалей виявився дуже тернистим. Пішовши в оренду ще у 2018 році і погравши за три клуби УПЛ, він зумів повернутися до рідного клубу лише до початку сезону 2023/23 – вже коли в Україні вирувала повномасштабна війна. Ми пройшлися з Владом по усіх віхах його кар'єри на зустрічі Family Drive Day, організованій офіційним партнером «Динамо» - компанією Winner – з нагоди ювілейного чемпіонства киян.

- Владе, ми з тобою писали інтерв'ю востаннє шість років тому у Львові, коли ти ще грав за «Карпати». Чи вірив ти тоді, що настане момент, коли зможеш приміряти на себе золоті медалі чемпіонату України разом із «Динамо»?

- На той момент, мабуть, ні. У той період, коли ми спілкувалися, я вилетів із «Карпатами» із Прем'єр-ліги, я був в оренді, але все одно вилетів. А до цього я вилітав з «Арсеналом», був у зоні вильоту з «Дніпром-1», але в результаті ми покращили ситуацію та закінчили на сьомому місці. Потім із «Дніпром-1» уже посідав третє місце. Потім уже із «Динамо» займав друге. Тож до цих золотих медалей починав свій шлях знизу.

- Ну, тобто все-таки ти не здавався, продовжував вірити, що ця мить настане?

- Якби я не вірив, цього, мабуть, і не сталося б. Поки був в оренді, я багато розмовляв із Шапаренком, і ми завжди обговорювали, що настане той момент, коли ми разом виграємо чемпіонат.

- Але ти повернувся ніби нікуди і не йшов – одразу впевнено зайняв місце в основі. Завдяки чому так вийшло?

- Ну, мабуть, бо я вихованець клубу, я свій тут. Знав усіх хлопців із виступів за U-19, за дубль. Коли я повернувся, вони вже були в першій команді. Відповідно, не було жодного моменту адаптації. Я приїхав: я знаю всіх, мене всі знають. Ну і, звичайно, дуже вплинув на те, що я зміг повернутися і грати в основі, від'їзд Миколенка до «Евертона». Якби він залишався, це було б швидше за все неможливо, тому що роль другого номера мене не дуже цікавила – ні тоді, ні зараз. Він пішов, місце звільнилося, і тому я ментально був налаштований на те, що ось місце вільне, і ніщо не завадить мені заграти в основі.

- Однак зараз у тебе з'явився інший сильний конкурент – Костянтин Вівчаренко. Як складаються ваші взаємини?

- Ти дуже сильно провів фінальний відрізок чемпіонату, зробив дуже великий внесок у завоювання чемпіонства. Що стало джерелом такого натхнення?

- Я мав важкий період після того, як отримав червону картку в грі з «Ференцварошем». Після цього я зіграв ще дві гри, і то – в ротації. Це було, можна сказати, покарання за помилку. Я це спокійно приймаю. Потім я хворів у відпустці і, приїхавши на збори, знову захворів. Не був у своїй найкращій формі та програв конкуренцію. Костя тоді був у дуже гарній формі. І так у мене накопичилася певна спортивна агресія, бажання довести право на своє місце у складі. Я тренувався, старанно працював і, мабуть, мені за це відплатилося.

- Був такий у «Динамо» захисник – Бадр Каддурі, який дуже довго грав у Київ – близько 10 років, і за його манерою гри склався такий стереотип флангового гравця, який мчить флангом як електричка, весь час подає, але, як правило, не туди, за ворота. Що стосується тебе, то твої подачі та простріли напрочуд точні і дійсно часто призводять до взяття воріт суперника або як мінімум до небезпечних моментів. Що робив для того, щоб підняти цей компонент на такий високий рівень?

- До цього сезону все було негаразд. Раніше я віддавав за сезон 3-4 гольові передачі, у цьому, якщо не помиляюся, вже шість чи сім. У цьому плані хотілося б наголосити на тренерському штабі, з яким ми дуже багато працюємо саме над фланговими передачами. Тобто не просто, коли ти приймаєш м'яч і подаєш у зону, а в нас була чітко викреслена зона, куди ти маєш зробити цю передачу. Мушу зробити саме на хід, а не у гравця. Думаю, це вплинуло. Хоча, звичайно, впливає і на виконання: тобі можуть показати, але ти можеш цього не зробити. Ми стали це частіше робити, і це почало давати результат.

- Очевидно, у цьому плані також допомагають твої швидкісні якості, які завжди були на висоті.

- Я б не сказав, що я просто супершвидкий гравець. Я маю хорошу стартову швидкість, тобто перші тридцять метрів. Можу добре «вибухнути», і це десь допомагає, бо в сучасному футболі дистанційна швидкість вже не дуже багато вирішує, бо всі намагаються щільно закривати зони, не дають простору. Максимум, що тобі дають це 10-15 метрів вільного простору, і тут стартова швидкість дає перевагу. Сподіваюся, що вона буде. Сподіваюся, що вона зберігатиметься в мене якомога довше, тому що якщо з віком вона впаде, я вже не зможу грати на своїх сильних якостях.

- У новому сезоні, ймовірно, уболівальники чекатимуть від вас не лише захисту чемпіонського титулу, а й успіхів у Європі. Чи здатна команда на прогрес у цьому плані?

- Сподіваюся на це. Коли ти в «Динамо» і не виграєш, то на тебе це сильно тисне. У попередні два сезони ми посідали 4-те та 2-ге місце, і особисто я через це був морально пригнічений, відчував свою відповідальність за це. А коли ти виграєш, то скидаєш із себе цей тягар, бо ти зробив те, що від тебе чекали. Тому я сподіваюся, що це чемпіонство дасть нам почуття впевненості та трохи розслабить нас. Ми не відчуватимемо такого великого тиску. Я чудово розумію вболівальників: у нас великий клуб із великими традиціями. Нас оцінюють передусім за виступами в Європі. Навіть зараз мені багато хто говорить: так, ви чемпіони, але у Лізі Європи ви не можете нічого показати. Розумію, що всі чекають, сподіваюся, ми зможемо виправдати ці очікування.

- Завдання вийти в груповий турнір Ліги чемпіонів реальне?

- Для цього ми маємо пройти трьох суперників. Не приховуватиму, багато залежатиме від жеребкування. Від того, які команди нам трапляться та в якій формі ми підійдемо до матчів кваліфікації. У нас усі молоді пацани. Приблизно половина команди вперше виграла чемпіонство. Мало хто з них грав у груповому турнірі Ліги чемпіонів. Я особисто – не грав! Тож бажання буде у всіх. Можливо, для когось це буде єдиний шанс у кар'єрі зачепитися за Лігу чемпіонів.

- Команда зараз досить сильна кадрово чи таки для вирішення подібних завдань у міжсезоння знадобиться посилення?

- Я вважаю, у нас сильна команда. На тренуваннях гарна конкуренція. Нам навіть тренер іноді каже, що ви на тренуваннях переборщуєте і граєте навіть агресивніше, ніж в іграх. Конкуренція велика, усі хочуть грати, усі кваліфіковані футболісти. Кого не візьми – кожен із якимось хорошим минулим, із добрими даними. Все залежить від того, в якій кожній гравець формі в даний момент - в психологічній, фізичній, які нефутбольні фактори на нього впливають, а так всі можуть грати на вищому рівні.

Розмовляв Євген Сідаш