Екс-гравець збірної України: "Мене кликали в "Динамо" у 1996 році, але я відмовився через Чорнобиль"

Колишній футболіст збірної України Юрій Шелепницький пригадав, як його двічі запрошували в "Динамо".

- Наскільки відомо, свого часу ви двічі могли стати гравцем київського "Динамо", однак не склалося. Чому?

- Так, були запрошення. Вперше це було, коли я грав у "Буковині". За підсумками сезону-1988 ми стали чемпіонами в українській зоні другої ліги СРСР, після чого надійшли запрошення від трьох клубів – московського і київського "Динамо", одеського "Чорноморця". Представник першого з цих клубів, колишній воротар, а потім селекціонер Володимир Пільгуй, приїжджав навіть до мого села. Найконкретніше ж у цій справі повів себе "Чорноморець": на Буковину приїхав Володимир Нечаєв і, здається, Володимир Плоскина. Вони і зробили конкретну пропозицію, на яку я й згодився.

Щодо київського "Динамо", то довелося враховувати важливі речі. Прийнявши пропозицію українського гранда, потрібно було б доводити свою профпридатність. А якщо враховувати, який був склад у півзахисті "Динамо" на той час, - Яковенко, Рац, Яремчук, Михайличенко, Безсонов, - то шансів потрапити в "основу" не було. Реально оцінивши свої сили, я і вибрав тоді "Чорноморець". Мені запропонували конкретику із умов, які на ті часи пропонувалися футболісту – квартиру, машину. З Києва ж було лише "Приїжджай, будеш працювати".

А от друге запрошення надійшло мені від очолюваного Йожефом Сабо київського "Динамо" у 1996-му, коли я грав у Туреччині. Тоді воно було більш конкретним. Я приїжджав на базу у Конча-Заспу, куди Сергій Ребров підвозив мене на своїй автівці (саме тоді кожному динамівцю видали машини – Mersedes-Benz 190). Під час розмови на тему мого переходу в "Динамо" мені було сказано: "Будеш тут – будеш у збірній". Клуб запропонував певні умови, хоча грошей великих у ньому тоді не було. Втім, мій перехід у "Динамо" не відбувся. Тоді ми з дружиною все зважили і вирішили не ризикувати. Враховували також й екологічні фактори після Чорнобильської аварії, через яку був великий "шухер". Всі боялися її наслідків.

- Зараз про цей крок жалкуєте?

- Можливо, я зробив неправильно. Але назад вже нічого не повернеш. Як-то кажуть, все, що робиться – то на краще, - переконаний Шелепницький.