"Позивний "Футбол". Алієв, Димнич, Максимов, Ковалець, Костишин згадують вихованця "Динамо" Рожка, який загинув на війні

Герой загинув 23 січня 2024 року під час артилерійсько-мінометного обстрілу окупантів, поблизу села Діброва Сєвєродонецького району Луганської області. Йому було всього 38 років. І це був футболіст високого класу: пройшов школу Динамо пліч-о-пліч із Алієвим і Мілевським, грав за низку клубів УПЛ, включаючи Оболонь і Кривбас,

Сайт «Український футбол» згадує кар’єру Сергія Рожка. У цьому нам допомогли люди, які добре знали героя:

Дмитро ДИМНИЧ (форвард Штурму, Іванків);

Олександр АЛІЄВ (ексфорвард Динамо, зараз служить в ЗСУ);

Юрій МАКСИМОВ (тренер Дніпра-1, екскерманич Оболоні та Кривбаса);

Сергій КОВАЛЕЦЬ (колишній тренер Оболоні);

Руслан КОСТИШИН (тренер, ексгравець Кривбаса).

Димнич неохоче дає інтерв’ю. По голосу чутно, що людина вбита горем – Рожок був його близьким другом, і звістка про його загибель шокувала Дмитра.

«Вибачте, але мені важко говорити. Я досі не можу повірити, що Сергія не стало. 23 січня його дружина Олена зателефонувала Ігорю Наконечному (президент Штурма, – прим. А.П.) і повідомила цю трагічну новину, – що Сергій загинув дві години тому. Це було близько 21:00».

Окупанти забрали життя ще одного друга Димнича, який загинув під час ворожого обстрілу разом з Рожком.

«Сергій служив зі ще одним моїм товаришем – ультрас Динамо Дімою, ми з ним виросли в одному дворі. У Рожка був позивний «Футбол», а у Діми – «Динамо». Вони постійно були разом, починаючи з Бахмута, удвох і загинули. Їх було на позиції шестеро, але вижив тільки один, його сильно поранили. Евакуювати тіла вдалося тільки Сергія і Діми, інші хлопці так і залишилися там», – каже Димнич.

Дмитро познайомився із Рожком шість років тому у відомій аматорській команді.

«Із Сергієм я познайомився 2018 року в Джуніорс (Шпитьки). Його до нас привели Ігор Наконечний і Сергій Живий. Потім створилася команда Штурм, і ми всі перебралися туди».

Димнич відзначає людські риси Рожка. Сергій був досить закритою людиною, але справедливою і чесною.

«Сергій насамперед наш друг, а потім уже гравець. Це легендарна людина з великою душею і закритим серцем, він не всіх підпускав до себе. Сергій завжди був лідером, говорив мало, але багато робив. Він вів за собою команду і залишив великий відбиток у моєму житті. Мені 36 років, але по сьогоднішній день я не бачив більш легендарного футболіста. Пеле і Марадона знайшли собі хорошого одноклубника на небесах.

Димнич вважає, що Рожок не став легендою футболу тільки через те, що не прагнув цього.

«У нього не було амбіцій стати зіркою. Якби він переступив десь через себе, то грав би у великих клубах і збірній, я в цьому впевнений».

Рожок вступив до лав ЗСУ з перших днів повномасштабної війни. За словами Димнича, він не очікував такого вчинку від свого друга і партнера по команді.

«23 лютого 2022 року, за день до повномасштабного вторгнення, Штурм провів гру, і всі роз'їхалися по домівках. 25 числа Сергій уже вступив до лав ЗСУ. Війна взагалі змінила моє уявлення про людей – ті, від кого я не очікував, першими кинулися захищати Україну. Я не сумнівався у сміливості Сергія, але не очікував, що він одним із перших вирушить на фронт. Він мені тоді сказав: «Дімо, хто як не я, піде відстоювати нашу суверенність?».

Під час відпустки Рожок навідався до команди. Всі хлопці були раді бачити свого товариша.

«Навесні 2023 року Сергій приїжджав у відпустку і тренувався разом зі Штурмом. Я постійно був із ним на зв'язку. Ми організовували збори, купували йому якусь амуніцію. Я його дуже сильно любив, як людину», – каже Димнич.

Рожок служив у найнебезпечнішому роді військ – піхоті. Слабким морально людям там не місце, адже піхотинці першими штурмують позиції ворога і треба завжди зберігати чистий розум. Димнич пригадав одну історію, яку йому розповів Сергій.

«Він служив у піхоті і завжди рвався до своїх побратимів, скільки його не зупиняли, хотів бути лідером і там. Якось бригада Сергія звела понтонну переправу через річку і відбила в окупантів якесь місто. Сергій і ще четверо солдатів проводили зачистку, а росіяни просто тікали, бо думали, що йде ціла армія ЗСУ. А їх заходило всього четверо».

Пригадав Димнич і останню розмову з героєм. Рожок пройшов пекло Бахмута, але як виявилось, були і страшніші місця.

«Востаннє він мені писав місяці два тому, коли лежав із контузією в госпіталі. Серьога говорив, що його позиція була у самому пеклі. Він пройшов Бахмут, Авдіївку і це було його вже третє відрядження на передову. Спочатку він говорив, що пекло в Бахмуті, але потім сказав, що це легка прогулянка порівняно з тим місцем, де він знаходиться зараз.

Він дуже сильно звинувачував себе, коли був у госпіталі, а його бригаду розбили. Сергій завжди хотів бути поруч зі своїми побратимами».

Димнич розповів, що Штурм вирішив вшанувати пам'ять свого гравця та друга команди.

«Штурм навічно закріпив 35-й номер за Рожком. Для нашої команди Сергій більше, ніж футболіст, його любили всі. Можу сказати, що Штурм з'явився завдяки Сергію. Вічна пам'ять герою».

Сергій Рожок народився 25 квітня 1985 року у місті Славутич Київської області. В дитинстві грав за місцеву команду, а в 2000 році перейшов в академію Динамо і доріс до дубля київського гранда, викликався до лав молодіжної збірної України, де виступав із Алієвим та Мілевським.

«Ми з ним грали разом за Динамо-2, юніорську та молодіжну збірну, потім і в Джуніорсі перетнулися. Серьога був чудовий гравець – технічний, тямущий, розумний. Мені з ним дуже подобалося грати в центрі поля, я отримував одне задоволення.

Я його називав флегматом, він постійно був на своїй хвилі. Серьога міг як і запороти момент, так і з гівна зробити цукерку», – каже Алієв.

У Динамо були свої групи за інтересами. Алієв розповів, з ким Сергій спілкувався найбільше.

«У нас були банди: я з Мілевським, Дімка Воробей із Ситником, а Рожок із Яценком. Але на заїздах ми завжди нормально спілкувалися.

Як людина, Серьога був тихим і спокійним, але коли у настрої – то жарти травив відмінні. Я іноді навіть плакав від його гумору, а зараз плачу від горя, через те, що Серьоги з нами більше немає».

Алієв пригадав цікаву історію, пов’язану із Рожком в академії київського клубу.

«У нас у Динамо-2 тренером був Сергій Анатолійович Богачик, царство йому небесне. Він завжди годував котів на другій базі. Одного разу вночі, коли ми були на заїзді, коти почали битися і кричати. А в Рожка вікна виходили якраз туди і чув він виття дуже добре.

Серьога не витримав, схопив свій іграшковий пістолет із кульками, почав стріляти по котах і кричати: «Та ви задрали, скільки ви можете кричати?!». Його крик розбудив усіх на базі. Не переживайте, жоден з котів не постраждав, Серьога їх тільки розігнав».

Алієв не розуміє, чому тренери першої команди Динамо не звернули увагу на талановитого опорника, адже Рожок, за словами Сашка, виділявся у дублі.

«Напевно, така доля. Не всіх у першу команду підтягують. Але я був із ним на полі й бачив його рівень, тому можу сміливо сказати, що він заслуговував грати в першій команді Динамо і збірній України. Прикро, що тренери цього не побачили».

Алієв пригадав, коли востаннє зустрічався зі своїм товаришем.

«Востаннє я бачив Рожка місяців 4-5 тому. Я приїхав на товариську гру Штурма. Серьога теж там був у військовій формі, він якраз повернувся з передової. Пам'ятаю, що він сказав: «На передовій дуже і дуже гучно». Я йому відповів: «Головне – бережи себе. Тримайся, друже».

Те, що Рожок вступив до лав ЗСУ аніскільки не здивувало Алієва, адже він вважає, що кожен чоловік повинен віддати борг батьківщині і стати на її захист, коли це потрібно.

«Я вважаю, що кожен чоловік має воювати за честь своєї країни. Рожок зі Славутича і справжній патріот України. Я пишаюся, що був знайомий із ним, і грав в одній команді. Серьога залишиться в моїй пам'яті веселою, позитивною і порядною людиною. Він загинув героєм і за нього ми ще більше зробимо на фронті. Побачите, окупанти це відчують».

Після Динамо Рожок пограв у багатьох українських клубах, але по справжньому розкрився в Оболоні, а потім у Кривбасі Юрія Максимова. Саме під керівництвом Вільйовича Сергій провів найбільше матчів у своїй кар’єрі (86) та забив найбільше м’ячів (10).

Юрій Максимов зараз перебуває на зборах із Дніпром-1, але знайшов час для нашого сайту, щоб висловитись про свого колишнього підопічного.

«Я був у шоці, коли дізнався, що Сергій загинув. Ідуть герої, які захищають нашу країну. Він був чудовим хлопцем. Я з ним познайомився, коли очолював Оболонь. Рожок нам допоміг вийти у Вищу лігу. Потім я пішов у Кривбас і забрав Сергія із собою.

Він ніколи не був підлабузником, мав свою думку і завжди говорив правду. Мені такі люди імпонують. На полі він був лідером, підказував хлопцям, я йому навіть зауважень ніколи не робив. Сергій грав опорника і в нього була забійна ліва ключка».

Максимов пригадав кумедну історію із Рожком. Що-що, а почуття гумору у Сергія було відмінне.

«Він був завжди спокійним і порядним у всіх стосунках, із чудовим почуттям гумору. Згадав цікаву історію. У Рожка народився син, і наш тренер воротарів, якого звали Гена, запитав: «Серьога, як ти сина назвав? Сподіваюся, Гена?». Рожок не розгубився: «Якби народився крокодил, то назвав би Геною, а так не Геною». Ми довго сміялися», – каже Максимов.

Також Юрій Вільйович поділився своєю думкою, чому Рожок не зумів пробитись до першої команди Динамо.

«У нього такий характер, що він ніколи не хотів бути першим номером. Сергій був роботягою на полі, але ніколи не намагався підлизати тренерам, щоб десь вийти на перші ролі. Людина йшла правильною дорогою по життю».

Після відходу Максимова в Кривбас Оболонь очолив Сергій Ковалець. Іванович також відзначає лідерські якості Рожка і зауважує, що проблем із ним ніколи не було.

«Рожок мені запам’ятався дуже позитивною і розумною людиною з відмінним почуттям гумору. Він завжди був спокійним і врівноваженим, проблем з ним у мене ніколи не виникало. Як гравець, Рожок був дуже хитрим – справжній лідер Оболоні, і в роздягальні, і на полі. Сергій – лівша, у нього був хороший удар і пас».

Ковалець дізнався, що Рожок на фронті тільки після звістки про його загибель. Сергій не був публічною людиною, не спілкувався із пресою, тому про його хоробрий вчинок знали тільки друзі та близькі.

«Чи здивувався я, коли дізнався, що Рожок вступив до лав ЗСУ? Я про це дізнався позавчора, коли прочитав про його загибель. Чесно кажучи, я не знав, що він воює. Про Алієва та Ващука багато пишуть у пресі, а про Рожка я ніде не бачив».

Трагічна звістка шокувала Ковальця.

«Висловлюю співчуття рідним та близьким Сергія, він загинув, відстоюючи нашу незалежність. Сергій – справжній герой України, як і всі воїни. Нехай спочиває з Богом. Вічна пам’ять».

У Кривбасі Рожок перетнувся з досвідченим Русланом Костишиним, який був на дев’ять років старшим за Сергія. Костишин розповів, яким був Рожок і якого відомого гравця він йому нагадував.

«Рожок був схожий за манерою гри на Рикуна, міг фантастичні паси віддавати. Як людина він був дуже справедливий і не любив фальші. Цим він мені і запам’ятався. Щирі співчуття рідним та близьким Сергія. Він загинув як герой, захищаючи нашу країну», – каже Костишин.

Сергій Рожок, окрім Динамо, Оболоні, Кривбасу та Штурму, виступав за цілу низку українських клубів: Таврія, Закарпаття, ЦСКА (Київ), ФК Харків, Десна, Чорноморець.

Також Сергій довгий час провів у чемпіонаті Білорусі за такі клуби: ФК Мінськ, Белшина, Неман, Вітебськ, Гомель, Смолевичі.

Рожок відіграв за юнацькі та молодіжку збірну України всіх вікових категорій.

Сергій за свою кар’єру здобув такі трофеї: чемпіон Першої ліги 2008/09 (Оболонь), Кубок Білорусі 2012/13 (ФК Мінськ), Кубок Валерія Залужного.

***

Допомогти родині Сергія Рожка (дружині Олені та сину Олексію) можна за цими РЕКВІЗИТАМИ МОНОБАНКУ, які нам надав Дмитро Димнич.

Сайт «Український футбол» висловлює співчуття родині, близьким та друзям Сергія Рожка. Спочивай з миром, Герою!