Український футбольний арбітр розповів про перебування в російському полоні

Український арбітр та нейрохірург Дмитро Кубряк з березня перебував в оточеному Маріуполі, і допомагав захисникам «Азовсталі». У квітні він потрапив у полон, де провів п’ять місяців, і був звільнений наприкінці вересня.

Кубряк розповів про своє перебування у полоні в Оленівці:

«Вигадувати не буду — до медиків безпосередньо в Оленівці ставлення було не найгіршим. Найбільш жорстко вони поводилися з людьми, які безпосередньо тримали в руках зброю. Це снайпери, артилеристи, танкісти. Із тими, кого росіяни вважали винними в руйнуванні Маріуполя чи загибелі мирних мешканців, як вони казали. Медикам теж ставили купу питань. Неодноразово водили на допити. Питали про наявність в Україні біолабораторій, про тортури, про іноземних інструкторів. Бачили ми таке чи ні. Моторошно було кожного разу, коли називали прізвище й кудись викликали.

Допити будувалися таким чином, що ти апріорі винний. Винний у тому, що ти — українець. Вони нас називали націоналістами, бандерівцями, фашистами. Вважали нас якимись праворадикальними елементами. Звинувачували в тому, що Маріуполь знищено. Я намагався це відкидати, адже все, що відбувалося, і досі стоїть перед очима. Я їм пояснював, що в України не було можливостей завдати таких руйнувань місту. Вони й не дуже заперечували, але пояснювали, що це відбувалося тому, що бригада морської піхоти та полк «Азов» просто займали свої позиції, і в них не було іншого виходу, щоб їх звідти вибити.

В Оленівці ми перебували в бараках, в яких нас було 500—600 осіб. А спочатку й усі 800. Узагалі це називалося Волноваською виправною колонією. Із 2014 року вона була законсервована через близькість Оленівки до лінії розмежування. Але російське командування очікувало на велику кількість полонених і 2022 року її розконсервувало. Там були просто кімнати без ліжок. Спочатку була гола бетонна підлога, а потім почали якісь умови створювати. Матраси якісь, ліжка. Вони називали цю територію локальним сектором, і вийти за її межі було неможливо. Були й приміщення — класичні СІЗО. Камери з віконечком для передачі їжі. Ми мріяли там лише про свободу й повністю зрозуміли, чого вона варта. На нас весь час психологічно тиснули. Мовляв, Україна припинить існування, а ми за два-три дні візьмемо Київ. Буцімто в західних областях уже Польща та Угорщина. Приїжджав російський медик, пропонував роботу. Якщо буде позитивна відповідь, то прямо зараз забираємо, перевдягаємо, даємо роботу. Але я навіть не слухав до кінця його монолог. Я сказав, що готовий хоч 10 років тут сидіти, але з росією мені не по дорозі».

Фото: УАФ