5 жовтня 2021 18:49
9
"У Динамо нема гравців високого рівня. Луческу сам забиватиме?". Стефан Решко – про кошмар у матчі з "Шахтарем" і біду збірної
Інтерв’ю "Футбол 24" із легендарним захисником київського Динамо 70-х Стефаном Решко.
На його молодість припав один із двох найкращих періодів динамівської історії. У 70-х Решко чотири рази ставав чемпіоном СРСР, двічі перемагав у Кубку країни. А ще – тріумфував у Кубку Кубків та Суперкубку УЄФА-1975. При цьому, упродовж багатьох років залишався незамінною деталлю потужного механізму Лобановського.
Тож завжди цікаво почути думку патріарха на теми сучасних футбольних реалій. Як оцінює силу теперішнього покоління рідного клубу? Чи схвалює цькування Луческу – колишнього запеклого ворога, а зараз творця чемпіонського Динамо, якому перепадає від обох таборів? Хто винен у конфлікті Петраков – Маліновський? Чого чекати від збірної України?
"Луческу треба підтримати"
– Стефане Михайловичу, відшуміли пристрасті чергового Класичного. Як вам гра? Хто, попри нічию, здався переконливішим?
– Гра була обережною. Під кінець, звісно, Шахтар переважав, були моменти, могли відкрити рахунок і вирішити долю матчу. Нічия більше на руку Динамо, адже відрив вдалося зберегти. Для Шахтаря такий результат – не дуже.
– Думаю, ви звернули увагу на те, що Динамо в цьому сезоні не забиває серйозним суперникам – Бенфіка, Баварія, двічі Шахтар. Про що це може свідчити?
– Дійсно. Причина – нестача висококласних атакувальних футболістів, які можуть самотужки вирішити долю поєдинку. Є один момент і він його реалізував – у сьогоднішньому Динамо таких майстрів, на жаль, немає. Усе посередненьке…
Ви знаєте, сьогодні на роботі (Решко обіймає посаду професора Національної академії внутрішніх справ, – Футбол 24) хлопці якраз дивилися відеонарізки Баварія – Динамо 1975-го і Динамо – Баварія, чвертьфінал Кубка чемпіонів 1977-го. Шалені ігри! Не до порівняння із Динамо – Бенфіка чи Динамо – Шахтар. Вони зараз стверджують, що грають у якийсь "інший" футбол. Та про що ти говориш?! Ти подивися вирізку 20-хвилинну з тих часів. Які були моменти! Які швидкості! Пресинг – Беккенбауера пресингували у його ж штрафному! Воротаря пресингували! "Конь" (Коньков, – Футбол 24) проходить з центру поля, як шило, його збивають – пенальті! Які підкати! Боротьба!
Ні одного пасу з центра поля назад я не бачив! Тільки вперед! А зараз що? Стане центральний захисник Шахтаря з м’ячем, минають секунди – і нічого, суперники теж стоять. Що це за футбол такий? (Сміється) Пас назад, потім – воротарю. Це ж кошмар якийсь, я в шоці. Мені така гра взагалі не до вподоби.
– На Луческу накинулися як свої, так і чужі. "Свої" – це ультрас Динамо. "Чужі" – Де Дзербі, менеджмент Шахтаря і навіть фанати "помаранчево-чорних", які вивісили банер про "Юду Іскаріота". Перебір?
– Та ну, звісно, що перебір. Якщо людина у свої 75-76 років ще працює головним тренером, достойно витримує стресові стани, то його потрібно лише підтримати. Я ще можу зрозуміти "чужих" – у них є більше мотивації і причин, щоб Луческу засуджувати. Стільки років відпрацював на благо Шахтаря, з Динамо був ворогом прямо на полі.
А поведінка "наших" мені незрозуміла. Зараз Луческу працює на Динамо. Команда почала грати краще. Виграли чемпіонат, вдруге потрапили в груповий етап Ліги чемпіонів. Але нема гравців високого рівня – що він зробить? Сам буде забивати? Луческу треба підтримати і дати можливість більш спокійно працювати. А якщо й вимагати кращої гри – то це питання до президента клубу. Нехай купує гравців, спроможних реально підсилити команду.
"Барселону треба обігрувати"
– На що Динамо ще може сподіватися у цій Лізі чемпіонів? Перемогти Барселону – реально?
– Теперішню Барселону треба обігрувати. Будемо боротися за третє місце у групі. Це вже не та команда, що раніше. Колись у них на полі було десять футболістів, які ногами грали, як руками. З ними можна було придумувати будь-яку тактику – команда однаково перемагала. Коли ж цих гравців вже немає, а нові виконавці не спроможні реалізувати створені моменти – то що з ними зробиш? Звичайно, від тренера залежить організація і тактика, але ці фактори є успішними тільки при підборі належних гравців.
У нас свого часу, до Лобановського, була середненька команда. Ми грали в 1/16, 1/8 – не більше. Максимум – чвертьфінал 1973-го, коли Реалу "попали". Але прийшов Лобановський, підправив, спрямував, підготував (зокрема й фізично). Він розумів, що у нас немає надзвичайної техніки чи мислення. Реально оцінив можливості кожного і вказав чіткий курс – командні дії, командна гра.
Якби були розумніші, то цією командною грою могли ще на 2-3 роки довше боротися у пізніх стадіях єврокубків. А так – вони нас трохи загнали. Ще 1977-го ми зіграли у півфіналі Кубка чемпіонів, але то була вже не та команда.
І от виявилось, що не такими вже й індивідуально слабкими ми були, якщо обігрували збірні Італії, Швейцарії, Ірландії, Туреччини, ПСВ, Айнтрахт, Баварію… Гравці були високого класу. Просто цей клас проявився не в індивідуальних, а в колективних діях. Виконували величезний об’єм роботи. Я провів на високому рівні 350 матчів, але не пригадую, щоб ми дозволяли вийти комусь один на один із воротарем.
– Шериф під керівництвом Вернидуба має спільні риси з Динамо епохи Лобановського?
– Ще рано робити висновки – вони тільки два матчі в Лізі чемпіонів зіграли. Але почерк – схожий. Їхня гра побудована не на індивідуальних якостях окремих футболістів. Натомість бачимо командну гру. Великий об’єм роботи, швидкість, боротьба. Шериф добре підготований фізично. На сьогоднішній день – це вже чимала сенсація турніру.
"Щось "нахімічили", а футболіст образився"
– Попереду – два матчі збірної України, від яких залежатиме все. Яких емоцій у вас більше – оптимізму чи остраху?
– Відчуваю певний острах. Нам треба обов’язково брати 6 очок. Якщо десь спіткнемося – втратимо 2 чи 3 пункти – це вже, фактично, означатиме кінець. Боротьба, звісно, точитиметься до останнього, але шанси танутимуть. Не хочу тут нагнітати, тому, поки матчі попереду, скажу, що будемо вірити і сподіватися на максимальний результат нашої збірної (Усміхається).
– Ви здивовані, що Руслан Маліновський, зірка Аталанти, став абсолютно зайвим у планах Олександра Петракова?
– Наскільки розумію, це щось індивідуальне, особисте. Маліновський зараз у хорошій формі. Тренер обирає тактику, у нього власні уявлення про гру. Щось "нахімічили", а футболіст образився. Для чого ображатися? Я Петракова не засуджую – тренер відповідальний за результат, і він усе робить для того, щоб результат був позитивним. Інколи вдається, інколи – ні. Іноді й тренер помиляється. Це життя, це футбол.
Не знаю, можливо між ними ще щось відбулося, про що ми не знаємо. Тренер, наприклад, сказав щось негарне в індивідуальній бесіді – це інша справа. Бо наразі причин для сильної образи не бачу.
Скажу ще одну річ. Якщо тренер великий (або ж великий футболіст, що став тренером), його будь-який крок сприймається, як норма. А коли тренер такий, як Петраков – невеликий (виграв Кубок світу U-20, але це ж зовсім інший футбол), ще нічого не здобув на дорослому рівні, до нього будуть претензії. Я не хочу критикувати чи засуджувати Петракова. Просто вважаю, що тренер повинен знаходити спільну мову з гравцями. Тим паче, з Маліновським, який у трійці-четвірці наших найкращих футболістів. Ситуація, яка зараз виникла, – це ненормально. Через міжусобиці гравця і тренера не повинна страждати команда!
Усілякі перипетії траплялися і в мій час. Лобановський виконував свою роботу, когось не ставив у склад, хтось ображався. На Олімпіаду-1976 декого не взяв – гравці ображалися, писали заяви, не хотіли грати. Коли ж самі стали тренерами – одразу почали підтримувати Лобановського: "Великий тренер! Метр!" (Усміхається).
"Що вам дало Динамо?" – "Усе!"
– Як ваше здоров’я? Як поживаєте? Чим наповнений ваш щодень?
– Ми всі в академії провакцинувалися двічі. Але зараз я із застудою – підхопив вірус. Прихопило горло, хоча температури немає. Загалом, дякувати Богу, все нормально, ще працюю. Ректор академії каже: "Ми вас не відпустимо. Працюйте. Ви – наша легенда, ви потрібні нашим курсантам" (Сміється). Із керівництвом закладу у мене щонайкращі відносини. Поважають, знають, пам’ятають.
Мені дуже приємно, що за успіхи того Динамо, до якого мав честь бути причетним, отримую шану та увагу. Приємно спілкуватися, працювати і жити, коли відчуваєш, що є всенародна любов. Не перебільшую. Ще рік-два тому, коли купував газети у кіосках, неодноразово підходили люди старшого віку, дякували. Приємно жити на старості років (Усміхається). Хіба що бракує багатьох товаришів – їх уже немає на цьому світі. Таке життя.
– Часто згадуєте окремі моменти своєї кар’єри?
– Згадую, коли дивлюся важливі матчі Динамо, Шахтаря і збірної України на міжнародній арені. Особливо, коли у наших хлопців погано виходить. Тоді й пригадуєш собі колишній рівень та велич. Хочеться не згадувати старе, а бачити нові успіхи сьогодні. Усім командам бажаю успіху, але найбільше душа болить за наше Динамо. Колись мене запитали журналісти: "Що вам дало Динамо?" Я відповів: "Усе, що в мене було. Усе, що в мене є. І все, що в мене буде – все мені дало Динамо".
– Якби існувала машина часу, який матч ви б хотіли переграти з рахунку 0:0?
– Є у мене такий матч. Півфінал Кубка чемпіонів 1977 року, Борусія Менхенгладбах. Вдома ми перемогли – 1:0. А на виїзді отримали два м’ячі "ни за что, ни про что". Перший – з пенальті, коли Рудаков зіткнувся з Матвієнком, і Матвієнко рукою відбив удар Сімонсена. Другий – після штрафного і нашої помилки, не буду озвучувати прізвищ.
У фіналі повинне було грати Динамо. Хоча й Борусія мала хороший підбір виконавців – Бонхофф, Сімонсен, Фогтс. Ось цей матч я б хотів переграти з чистого аркуша, щоб потрапити до фіналу. Там би нас чекав Ліверпуль.
Олег Бабій
Фото - ФК «Динамо»
Коментарі
Лукавит Решко. Ни одного паса назад? Ну, так по треугольнику: Решко, Фоменко, Матвиенко. Матвиенко, Решко, Фоменко - и так до бесконечности))
Сховати
devalko, давалкин, шо ты мелешь, аба шо молоть? так в секту к мише.
Да прям. И тогда много было скучнейших игр. Отдавали вратарю мяч в руки только так. В итоге всех так достало, что аж запретили.
Сховати
кстать, очень неудачно получилось. воротник мог сделать не больше 3 шагов с мячом и не больше 6 секунд. и мяч опять в игре. + не было выбиваний куда попало воротниками. мне намного больше нравилось. это был футбол более высокого уровня, более качественный.
В последние годы задействуют воротников по-полной - ведь это очень большой резерв, но только ногами. А ногами они плохо играют. Так что лучше бы разрешали руками. Было б больше качества.
В последние годы задействуют воротников по-полной - ведь это очень большой резерв, но только ногами. А ногами они плохо играют. Так что лучше бы разрешали руками. Было б больше качества.
Прекрасное интервью. Пусть некоторые почитают слова человека, который играл на самом высоком уровне и хоть немного задумаются.
Все сказанное - истина.
Все сказанное - истина.
Превосходный защитник.Мюллер чуть не рыдал в 75-ом,когда его крыл Решко.А когда тот приезжал в Германию,много лет спустя,у трапа самолёта интересовался как там Решко.На матче в Киеве 1077г. я был.Очень тяжёлая игра,и если бы не Онищенко-не выиграли бы.В Германии,действительно всё по- идиотски вышло.Моё мнение: Рудаков (второй гол) не доиграл.
Хотя ,уже нет ни Мюллера,ни Рудакова,ни того футбола,о котором рассказал С.Решко.
Хотя ,уже нет ни Мюллера,ни Рудакова,ни того футбола,о котором рассказал С.Решко.
Динамовцем был, динамовцем и остался, в отличии от некоторых. Как и Стефан Михайлович не буду называть их фамилий.
Сховати
Santos, достатньо одної відповіді п. Стефана на запитання, що йому дало Динамо. Респект!
"Усе посередненьке", читайте внимательно, Игорь Михсйлович.