5 июня 2019 15:07

"Я не против приглашения в сборную Украины". В Парагвае играет украинский универсал с польским паспортом - история Себастьяна Лужко

Інтерв'ю "Футбол 24" із хавбеком парагвайського клубу Соль де Амеріка та його батьком, у яких тече українська кров.


Початок минулого століття був не найкращим часом для України. Розпад держав, перерозподіл територій, війни планетарного масштабу, жорстокі репресії – непростий період у будь-якому вимірі. Тому, звісно, люди втікали від цього жаху, шукаючи спокійне життя. Популярним був напрямок Латинської Америки. Зараз у тій же Аргентині нікому не ріжуть слух прізвища "Копчений" чи "Комар". Сьогодні це вже повноцінні аргентинці, прадіди яких колись приїхали зі Східної Європи.

"Футбол 24" познайомився із родиною Лужків, яка мешкає у Парагваї. Наймолодший із представників роду – Себастьян (на фото - праворуч) – має перспективи у футболі. Лук'ян Лужко розповів про шлях династії до Парагваю, а його син Себастьян – про власні футбольні здобутки.

"Синові передалися гени мого тестя"

– Пане Лук’яне, радий чути, що незважаючи на роки та відстань ви спілкуєтеся українською, хоч і з акцентом. Розкажіть, будь ласка, який стосунок ваша родина має до України?

– Мій дідусь Стефан та бабуся Анастасія свого часу вирішили перетнути океан у пошуках кращого життя. Дідусь походив із Польщі, а бабуся – із Львівської області. У 1938 році вони переїхали до Парагваю. Час тоді був непростий. Хотілося мати краще життя. Якісь можливості. До того ж, всі розуміли, що скоро розпочнеться війна. Тут, вже у Парагваї, отримали свою землю.

Важливо усвідомлювати, що в той час дуже багато національностей перемішалися, особливо серед тих, хто поїхав у еміграцію. Представники різних країн шукали кращу долю для себе та своїх дітей. У Парагваї є українці, білоруси, поляки і так далі. Всі вони перемішалися та асимілювалися із місцевими мешканцями.

– Чим займається ваша родина у Парагваї?

– Ми продовжуємо традиції нашого роду та займаємося сільським господарством. Маємо власний магазин.

– Ваш син Себастьян подає надії у футболі. Розкажіть про нього...

– Себастьяну зараз 17 років. Він грає за столичний клуб Соль де Амеріка. Поки перебуває у юнацькій команді цього клубу. Певний час пробував свої сили в Аргентині. Але конкуренція у тамтешньому футболі вкрай значна. Щоб потрапити до хорошого клубу, потрібно виграти конкуренцію у 7-10 однолітків. У випадку якихось проблем ніхто чекати не буде, відразу візьмуть іншого гравця. Тому ми вирішили, що Себастьяну зараз буде краще проходити становлення у Парагваї, ближче до дому.

– Можливо, ви й самі грали у футбол? Звідки у вашого сина любов до цього виду спорту?

– Ні, я не грав у футбол навіть на аматорському рівні. Але мій тесть свого часу був футболістом. Можливо, Себастьяну передалися саме його гени.

"Я не проти запрошення у збірну України"

– Себастьяне, тепер слово – тобі. На якій позиції ти граєш?

– Найбільше мені подобається грати у середині поля. Улюблена позиція – атакувальний півзахисник, 10-й номер. Але при потребі можу зіграти як на фланзі, так і ближче до власних воріт.

– Які твої сильні сторони?

– Про себе говорити якось не випадає. Тренери відзначають, що я – швидкий гравець, гарно працюю із м’ячем. Мені подобається грати в атакувальний футбол першим номером. Тоді почуваюся, як риба у воді.

– Аргентина все-таки значно футбольніша країна, ніж Парагвай. Здобути футбольні можливості і зарекомендувати себе там простіше. Чому ти повернувся додому?

– Звичайно, що рівень футболу в Аргентині вищий. Сперечатися із цим не варто. Спершу травма не дозволила мені повноцінно працювати на тренуваннях. Іноземцям (навіть зі схожою культурою) там важко, бо місцевих футболістів вистачає. Напевно, я ще не був готовий жити так далеко від сім'ї у зовсім юному віці. Тож виходить, що тут – цілий комплекс причин. Зараз для мене важливо грати та прогресувати. Країна і клуб особливого значення не мають.

– Чи слідкуєш ти за футболом в Україні? Можливо, дивишся матчі збірної або виступи українських команд в Лізі чемпіонів?

– Звичайно, що слідкую за українським клубами, збірною і гравцями, які виступають у Європі. Найсильніший клубний турнір – Ліга чемпіонів. Останніми сезонами там грає Шахтар, у складі якого багато бразильців. Свого часу за Динамо виступав парагваєць Дерліс Гонсалес. Він тут у нас, в Парагваї, – відомий футболіст, гравець збірної країни.

– Наскільки тобі було б цікаво виступати за юнацькі збірні України?

– Переїзд у Європу – це моя мрія. Можливості там значно вищі. Звичайно, запрошення до лав юнацької збірної України могло б стати для мене хорошим шансом показати власні таланти та зарекомендувати себе у Європі.

– За моєю інформацією у тебе є польський паспорт. Це відповідає дійсності?

– Так, я маю польське громадянство. Справа в тому, що футболісти із Латинської Америки зазвичай продовжують кар'єру у Європі. Принаймні – найкращі футболісти, щоб мати хороші умови і контракти. Тут, у Латинській Америці, футбол дуже популярний, але загальний рівень клубів – невисокий. Тільки у провідних командах умови на хорошому рівні. Іншим футболістам доводиться не так солодко.

Латиноамериканцеві важко переїхати в Європу без гарного агента. До того ж, у Європі є певні обмеження на футболістів, які не мають громадянства ЄС. Тож я скористався походженням власного роду і отримав польський паспорт, який повинен посприяти швидшому переїзду в Європу.

– Чи хочеш грати за українські або, скажімо, польські клуби?

– А чому б ні? Я розумію, що потрібно з чогось починати. Перехід у польську або українську команду був би для мене гарною можливістю, трампліном у хороший європейський клуб.

– Представники польської футбольної федерації вже контактували із тобою?

– Ні, поки жодних контактів не було.

– Можливо, були перші пропозиції від європейських команд?

– Розмови були різні, але до конкретики справа наразі так і не дійшла.

– А як щодо юнацьких збірних Парагваю?

– Для того, щоб грати у юнацькій чи молодіжній збірній Парагваю, потрібно мати гарного менеджера, який лобіюватиме твої інтереси на високому рівні. Так би мовити, юнацькі чи молодіжні збірні – це просто вітрина для європейських команд. Матчі цих збірних переглядають скаути із різних країн.

"Роке Санта-Крусу – 37, але він продовжує забивати"

– Розкажи про рівень та особливості футболу в Парагваї...

– Сьогоднішній футбол у Парагваї працює на експорт гравців у сильніші чемпіонати – не тільки у Європу, але й у Бразилію та Аргентину. Кожен гравець хоче виступати саме там, де можна себе гарно показати.

Місцевий чемпіонат доволі сильний. Просто йому бракує маркетингу, додаткової реклами. Участь у турнірі бере тільки 12 клубів. Олімпія Асунсьйон та Серро Портеньйо – місцеві гранди. Національна першість поділяється на дві частини – Апертуру і Клаусуру. Інтерес до футболу не такий високий, як в Аргентині чи Бразилії, але все ж люди цікавляться футболом.

– Хто зараз є найбільш відомим гравцем чемпіонату Парагваю?

– Форвард Олімпії Роке Санта-Крус. Свого часу він виступав за Баварію, Манчестер Сіті, Малагу. Зараз йому вже 37 років, але Роке залишається одним із найкращих бомбардирів чемпіонату Парагваю. У 22 іграх забив 11 голів.

– Колись Парагвай був відомим завдяки Чілаверту. Хто тепер взяв на себе обов'язки прапороносця?

– Мігель Альмірон із Ньюкасла та Антоніо Санабрія із Дженоа.

– В Україні згадували про форварда Івана Рене Франка Діаса із Лібертада. Розкажи про нього.

– Я не знаю, чи є він українцем за походженням. Можу тільки підтвердити слова власного батька, що в Латинській Америці намішано дуже багато різної крові між емігрантами зі Східної Європи. Франко – прізвище із півночі Іспанії. Тут потрібно запитувати у самого гравця. Франку тільки 19 років. Він грає за третю команду країни – Лібертад Асунсьйон. Забив 6 голів у 16 матчах. Виступає за юнацьку збірну Парагваю.

Сергій Тищенко