Експериментатор Мальдера. Що відбувається з кадрами збірної України
Збірна України завершила свій перший турнір під керівництвом італійського спеціаліста Андреа Мальдери.
Вийшло так, що Ліга націй для нашої команди наче закільцована перемогами з рахунком 1:0, адже почалося все з успіху в матчі з Угорщиною, а завершилося у поєдинку з грузинами. Однак, поміж цими матчами була нічия з тими ж грузинами, а також дві поразки від Північної Ірландії та одна від Угорщини.
Варто поговорити про те, як Мальдера розпоряджається своїм кадровим ресурсом. Ми звикли читати про те, що італійському спеціалісту не позаздриш, бо надто вже багато гравців національної команди травмовані. І це справді так. Зінченко, Маліновський, Циганков, Мудрик - це ми згадали лише тих гравців, які мали колосальний вплив на гру збірної України, а ще ж є ушкодження у футболістів, котрі поки не встигли зіграти велику роль у національній команді. Ще один свого часу ключовий гравець збірної довго сидів без роботи, а потім раптом згадав, що казахстанський футбол на підйомі. Він у хорошій формі теж приносив чимало користі.
Але ж пан Мальдера використав Лігу націй у якості кадрового полігону, свідомо жертвуючи результатом задля визначення ідеального складу своєї збірної. Ми всі знаємо, що італієць показав найгірший результат у стартових матчах серед усіх тренерів національної команди за всю її історію. І тут виникає запитання: чи хтось ще мав такий колосальний кредит довіри? І саме по собі це не погано, адже кожен тренер щасливий, коли йому дають час на побудову команди. Тут питання в тому, навіщо було Мальдері говорити про необхідність досягнення результату в Лізі націй і злити тим самим уболівальників, особливо під кінець турніру, якщо пріоритетом було зовсім інше?
Наприклад, чому Ілля Забарний регулярно виходив на позиції правого захисника? Невже він не приніс би команді більше користі, якби грав у центрі захисту, як він це робить в одному з найсильніших клубів світу? І невже в Україні немає жодного профільного правого захисника, який був би сильнішим за Забарного на цій позиції? Ілля Крупський був у заявці збірної, але лише в ній і залишився, а Олексій Сич, котрий показує хорошу гру в "Динамо", взагалі не отримав виклику.
Те саме стосується і центру поля. Іван Варфоломеєв - перспективний гравець, але беруть сумніви, що зараз він сильніший за Володимира Бражка, котрого теж проігнорували. Слова про Варфоломеєва підтвердив і сам Мальдера, навіть не включивши його до заявки на матч проти Грузії.
Після травми Олександра Зубкова до збірної були довикликані Микола Шапаренко та Владислав Ванат. Цікаво, з якою метою це зробив Мальдера? Особливо враховуючи те, що ні Шапаренко, ні Ванат не зіграли жодної хвилини проти Північної Ірландії та Грузії. Хлопців висмикнули зі своїх клубів для того, щоб вони покаталися? Невже вони не могли принести національній команді ніякої користі?
Схожа ситуація і з вінгерами. Георгія Судакова, хорошого центрального хавбека, регулярно ставлять на фланг. Дають шанс Кащуку, котрому гра проти Північної Ірландії не особливо вдалася. Але чомусь не отримав виклику Владислав Велетень із "Полісся", котрий добре виглядає в чемпіонаті України.
Залишається сподіватися, що Андреа Мальдера знає, що він робить. Що він планомірно йде до свого регулярного стартового складу, а не просто тасує основу, наче колоду карт, у надії, що цього разу пощастить. Тільки от шість матчів - це вже доволі довгий відрізок для національної збірної. І навіть після перемоги над Грузією настрій як журналістів, так і вболівальників та футбольних експертів не надто покращився. Так, три очки - це завжди чудово, але далі що? Ми будемо в третьому кошику під час жеребкування кваліфікаційного раунду ЄВРО-2028, а отже потенційно у нас два сильніших суперники. І що ми з ними будемо робити? На жаль, знайти оптимістичну відповідь на це запитання поки навіть при дуже великому бажанні не особливо вдається.
