Роналду про вiдхiд зі збірної Португалії: "Деякі рішення приймаються не тільки розумом, а й серцем"

Сьогодні 41-річний форвард оголосив про звільнення з національної команди після 23 років виступів.

«Дорогі португальці!

Настав той день, коли я маю звільнити 7-й номер нашої збірної. Я ніколи не вважав, що він належить мені. Але протягом 23 років я володів привілеєм і відповідальністю носити та захищати його на стадіонах по всьому світу. Сьогодні настав час залишити його майбутнім поколінням.

Це рішення було непростим. Тому що деякі рішення ухвалюються не тільки розумом, а й серцем. Шлях, який розпочався у серпні 2003 року і назавжди змінив моє життя, тепер добігає кінця.

Озираючись назад та згадуючи все, що я пережив у збірній, я бачу не лише ігри, голи, рекорди чи трофеї. Я бачу людей. Я бачу португальських іммігрантів, які на 90 хвилин почувалися трохи ближче до будинку. Бачу мільйони португальців, із якими ніколи не зустрічався особисто, але вони були частиною мого життя. Тому що, зрештою, футбол – це набагато більше, аніж просто гра. Футбол – це люди.

Протягом усієї своєї кар'єри у збірній я намагався перевершити себе. Я хотів перемагати, хотів бути найкращим, творити історію. Я завжди був вимогливий до себе. Я завжди хотів більше і завжди вірив, що ми здатні на більше. І я віддав себе заради цієї футболки. Були чудові дні та вечори, були перемоги, які я ніколи не забуду, поразки, про які мені досі важко згадувати. Я теж терпів невдачі. Я теж страждав. Були часи, коли я не міг дати португальцям те, чого вони так хотіли. Але я ніколи не здавався. І, найголовніше, я ніколи не переставав пишатися тим, що представляю Португалію.

За ці роки я зрозумів просту річ. Голи забиваються, кубки залишаються в музеях, рекорди рано чи пізно б'ються. Але є щось, що час ніколи не зможе стерти. Це місце, яке ми займаємо у серцях людей. Якщо я коли-небудь робив вас щасливими, якщо мої голи змушували вас обіймати когось, забувати про тривоги чи пишатися нашою країною, значить, усе це того варте. Тому бути португальцем означає навіть це. Ми разом страждаємо та разом піднімаємося. Ми знову віримо.

Португалії завжди будуть потрібні молоді хлопці, які мріють. Гравці, які ніколи не здаються. Нові покоління, які вірять, можна досягти того, чого ще ніхто не досягав. Тому що країна, яка продовжує створювати нових героїв, ніколи не перестає вірити у себе.

Я хочу сказати особливі слова своїм товаришам. Дякую вам за кожну пробіжку, за кожну обійму, за кожну розмову, за кожну мовчанку перед моїм виходом на поле. За кожну перемогу, яку ми святкували разом, і за кожну поразку, яка зробила нас сильнішою. Мені випала честь бути вашим капітаном. Але капітан завжди ходить сам. І ви – частина моєї історії.

Дякую всім тренерам, менеджерам, лікарям, фізіотерапевтам, тренерському штабу та багатьом іншим людям, які працювали зі мною протягом багатьох років. Багато хто з вас ніколи не з'являвся на фотографіях, але без вас жодна з цих фотографій не була б можлива.

Дякую моїй сім'ї за те, що поділили зі мною цю мрію. Дякую вам за розуміння моїх роз'їздів, за жертви та моменти, коли національній команді доводилося займати місце, яке належало і вам. Якщо я зайшов так далеко, то це тому, що ми завжди були поряд.

Звертаючись до всіх португальців по всьому світу, насамкінець хочу сказати ще дещо. Є один образ, який я завжди пам'ятатиму в той момент, коли звучить національний гімн. Я озираюсь навколо, бачу своїх товаришів по команді. Я бачу трибуни, дітей, матерів, батьків, бабусь та дідусів. Я бачу португальців, які приїхали здалеку лише для того, щоб там бути. І в ці хвилини ми перестали бути різними. Немає ні клубів, ні кольорів шкіри, ні професій, ні думок. Є лише одна пристрасть – Португалія. Це почуття я запам'ятаю на все життя.

Сьогодні я закінчую виступи у національній команді і йду з високо піднятою головою, пишаючись пройденим шляхом та усвідомлюючи, що віддав за Португалію всього себе. Але я ніколи не перестану бути одним із вас. Я продовжуватиму страждати, тремтіти і святкувати кожну перемогу Португалії разом з вами. Все життя я працював, щоб стати найкращим гравцем світу. Сьогодні я розумію, що найбільшою перемогою було те, що я заслужив право представляти найкращу у світі країну.

Дякую вам за ці 23 роки. Дякую, що вірили в мене. Дякую, що дозволили втілити в життя мрію, яку я почав втілювати, коли був ще хлопчиськом, ганяючи м'яч на Мадейрі. Футболка №7 залишається, я завжди пишатимуся тим, що одягнув її. Португалія завжди буде у мені. До побачення», – сказав Роналду.