"Якби Аргентина виграла ЧС, поставив би Мессі". Лінник пояснив перше місце Руїсу від України на "Золотому м'ячі"

– Вважаю, що цьогоріч кандидатів на "Золотий м’яч" було дуже багато. Дуже багато в моєму розумінні – це коло десь з 8-10 осіб. Були очевидні фаворити, а були фаворити другого плану.

До речі, як на мене, Кейн був фаворитом другого плану, тому що прямих важливих трофеїв у нього цьогоріч не було. А це один з найважливіших критеріїв для голосування – особливо в ті роки, коли проводяться великі турніри, як чемпіонат світу або ЄВРО.

Тому очікувалося, що переможцем має бути той, хто виграв значний трофей. І з цього боку іспанці були, напевне, головними фаворитами. Але кожному з них чогось не вистачало.

Я на перше місце поставив Фабіана Руїса. Слідкую за ним, як за гравцем, дуже давно. Це чудовий майстер та універсал. У нього дві поспіль перемоги з ПСЖ у Лізі чемпіонів. А ще він чемпіон світу і чинний чемпіон Європи.

Тому мені здавалося, що для нього це, напевно, пік кар’єри. Він, як і Родрі свого часу, заслуговує на підвищену увагу. Тому саме з професійної точки зору для мене Фабіан – це людина, яка мала займати першу позицію. Я його так і поставив.

Далі у мене йдуть Кубарсі і Кварацхелія. В п’ятірку ще увійшли Деклан Райс і Родрі. Гаррі Кейн у мене дев’ятий цього року. Але я вам так скажу – якби я голосував не як член журі та професійний футбольний журналіст, а як звичайний шанувальник футболу, то, напевно, Кейн був би для мене одним з тих, хто найбільше заслуговує на "Золотий м’яч".

Однак France Football вимагає від нас відкладати в бік своє особисте ставлення до тих чи інших футболістів. Адже ми маємо дотримуватися певних критеріїв при голосуванні, що іноді додає клопоту. Але якщо ти береш участь у голосуванні, то приймаєш ті критерії, які на тебе накладаються, як на члена журі.

Коли знайомі розпитують мене про "Золотий м’яч", то я відповідаю, що інколи професійна думка і вболівальницьке відчуття вступають в певний конфлікт один з одним.

– УЄФА до організації цього конкурсу має стосунок лише тоді, коли починається підготовка до святкової церемонії. На етапі організації конкурсу, підбору журналістів, які входять до журі, і збору голосів УЄФА не має жодного стосунку. Цим займається лише France Football.

Так, у France Football був певний період, коли вони організовували конкурс разом з ФІФА. Тоді в голосуванні брали участь усі країни – по одному представнику від журналістів, а також, здається, тренери і капітани національних збірних. Тоді голосувало декілька сотень людей, і результати були такими, що весь світ дивувався. Після цього France Football завершив цю справу і знову повернувся до своїх критеріїв відбору журі у чоловічому футболі.

Є 100 країн, які в рейтингу ФІФА посідають місця з першого по соте. France Football кожного року запрошує по одному представнику для участі в голосуванні. Далі ми отримуємо листи від головного редактора France Football із нагадуванням чинних правил. Я голосую ще з 2002 року і відтоді суттєво нічого не змінилося. Отже, ми маємо дотримуватися наступних вимог:

1. Командні перемоги та титули.

2. Індивідуальний внесок гравця в командні успіхи.

3. Загальна кар’єра.

4. Дисциплінованість та поведінка гравця на полі та поза ним тощо...

Останнє – це вже додаткові критерії, якщо в тебе все інше рівне і ти хочеш ще на щось звернути увагу. Це складніше оформити в якісь чіткі показники, але воно існує. Тобто перше – це трофеї і командні успіхи. Друге – це індивідуальний внесок гравця в ці перемоги. Третє – це вже кар’єра.

З одного боку, незвично, що у рік чемпіонату світу обрали Гаррі Кейна, який чемпіон Німеччини, але команди якого в Лізі чемпіонів та на та ЧС-2026 перемогти не змогли. З іншого – була велика кількість кандидатів, які могли претендувати на перемогу. Це Ямаль, Родрі, Мбаппе, Кейн, Фабіан Руїс, Хвіча. Тобто у кожного з них були певні досягнення, але чогось і не вистачало. І тому так склалося, що багато людей у цій ситуації дали перевагу Гаррі Кейну.

В мене цього року в десятці не було Мбаппе. Ямаль в мене теж не дуже високо – на сьомому місці. Це відповідно до вимог, які я використовував, підходячи до свого остаточного вибору. Я поки ще не бачив, як хто голосував, але буде дуже цікаво подивитися.

Простіше, коли є один, два чи три очевидних кандидати. Тоді голоси розподіляються дуже адресно і заздалегідь можна передбачити, хто фаворит "Золотого м’яча". Цього року так не було. Перемога Гаррі Кейна це засвідчила, але я особисто за нього дуже радий. Цей футболіст давно заслуговує на таку відзнаку.

– Це вже особистий досвід кожного з тих, хто входить в групу журі, щоб не звертати уваги на цю медійність, а все ж таки використовувати ті критерії, які встановили організатори конкурсу, щоб він залишався авторитетним.

Коли конкурс організовували разом з ФІФА, тоді перемагала медійність і було дуже помітно, як авторитет "Золотого м’яча" просів на ці роки. France Football швидко це помітив і відмовився від такої практики. Ми намагаємося робити все від нас залежне, щоб ця індивідуальна нагорода залишалася найголовнішою у світовому футболі.

Я підходжу до голосування з максимальною увагою. Дивлюся на те, як людина поводиться у команді, як ставиться до партнерів, що саме вона робить у складних ситуаціях.

Наприклад, Кубарсі, якого я поставив на друге місце, попри його молодий вік. Для мене це зараз взагалі найкращий захисник у світовому футболі. Він ключовий гравець у збірній Іспанії і в "Барселоні".

Звертаю увагу, наприклад, коли воротар вводить м’яч у гру. Якщо є можливість віддати одному, другому, третьому, то дуже часто м’яч отримує Кубарсі. Для мене теж показник, як він тримає, керує лінією оборони, а вона висока і в збірній Іспанії, і в "Барселоні". Пау лише 19 років, а він вже з таким баченням поля, з таким відчуттям позиційної уваги. Це дуже високий клас.

А поруч з ним грає Ямаль, на якого всі звертають увагу. Ламін – дуже талановита людина, і він неодмінно виграє свій "Золотий м’яч". Але, на мій погляд, йому треба ще працювати не лише як гравцю, що, можливо, є найкращим зараз з технічної точки зору, а в усьому комплексі підходів до гри, у ставленні до партнерів та суперників. І в тому, як він виглядає і поводиться у суспільному просторі.

– На мене впливає те, що, наприклад, у минулому сезоні, коли ПСЖ вперше виграв Лігу чемпіонів, то саме Фабіан Руїс був гравцем, який зіграв найбільшу кількість матчів за команду, найбільше хвилин провів на полі і в стартовому складі виходив найчастіше. Тобто для Луїса Енріке та Луїса де ла Фуенте саме цей гравець є мозком команди. А разом з Родрі вони взагалі така силище, проти якої дуже складно.

Інколи футболісти середина поля або захисники, які не є атакуючими, для глядача залишаються менш привабливим та менш зірковими. Гол – це остаточна фаза командних дій. А якщо дивитися на футбол, як на процес, то є багато підготовчих фаз до гола. Люди, які беруть участь у всіх фазах і найкраще з цим ладнають, для мене теж заслуговують на увагу. Дуже радий за футбол, як такий, коли інколи у конкурсі перемагає захисник, як Каннаваро у 2006 році чи Родрі.

Коли гравці цих ланок отримують "Золотий м’яч", то це також додає йому авторитету та додаткової вартості. Всі мають розуміти, що це не приз головному бомбардиру. France Football вручає окремий приз найкращому форварду. А це нагорода найкращому гравцеві року.

Тобто в мене немає жодного розпачу щодо того, що я поставив на більш високі місця одних футболістів, а переміг інший. Я за Гаррі Кейна дуже радий, як вболівальник. Для мене він один з найулюбленіших футболістів. Тим паче на чемпіонатах світу, де, на жаль, збірна України не дуже часто з’являється, майже завжди мої симпатії на боці Англії або Італії.

– До мене від України голосував Овдій Піналов. Свого часу це був відомий журналіст, який працював у "Спортивній газеті". Він досконало знає французьку мову, дуже обізнана, інтелігентна та вимоглива людина. Він голосував, думаю, з часів розпаду СРСР, тож якщо говорити про якусь естафету, то я перейняв її від Овдія.

Для мене це було величезним сюрпризом, коли France Football вийшов на мене восени 2002 року. Так, десь з другої половини 90-х я вже був активним в інтернеті. Мав контакти і спілкувався з журналістами з різних країн. Тоді ж не було ще таких ресурсів, на яких можна було швидко побачити результати матчів чемпіонатів, не кажучи вже про склади команд. Це все вимагало часу.

А ми в особистому листуванні домовилися, що будемо надсилати один одному детальну інформацію. На початку це було коло з 15-18 людей. І саме з цього кола я отримав тоді запрошення. Але я ніколи не питав у France Football, чому вони обрали мене. Вони запитали, чи погоджуся я взяти участь у голосуванні, і я сказав: "Так, для мене це честь".

– Такі офіційні помпезні церемонії почали робити не так давно. І виходило, що вони припадали на ковід, а потім почалося повномасштабне вторгнення. До 60 років ти не маєш права покидати Україну. Можна було б знайти шлях, але я цього не робив.

За три дні до церемонії мені виповнилось 60 років, але цього року я теж не користувався нагодою і не виїжджав з України. Поки війна не завершилася, то, швидше за все, нікуди й не поїду. Організатори надсилають запрошення, я ввічливо відмовляю. Не кажу чому. Це наші національні справи.

– Це кайф із відповідальністю, і я не знаю чого більше. Напевно, 50 на 50, тому що є кайф, коли ти відчуваєш свою причетність до якоїсь історичної місії. Але разом із тим не даєш відчуттю переважати над професійністю. Ти маєш відповідати за свої голоси і особисто собі сказати, чому саме так.

Коли з’являється список з 30 прізвищ, то спочатку відсіюєш тих, хто в тебе точно не ввійде до десятки. А ми – члени журі – наразі обираємо десяточку і ранжируємо гравців, хто буде на якому місці в цій десятці. Буває так, що потім когось з цього списку викреслюєш, міняєш чи додаєш.

Ламаєш голову декілька разів, складаєш попередній список, дивишся на нього, перебираєш, що ти не врахував чи не помітив. А потім, коли вже впевнений, що так, нічого більше змінювати не хочеш, тоді вже віддаєш список.

Раніше ми це робили просто мейлом, а наразі France Football розробив спеціальну платформу. Нам надають одноразовий ключ на час голосування, за яким ти входиш на платформу, реєструєшся і робиш вибір. Потім його підтверджуєш. Коли ти його валідував, то це вже твій остаточний вибір. Наразі процедура голосування триває два тижні.

Коли чемпіонат світу закінчився, то я вже тоді для себе особисто складав цей вірогідний список. До речі, в моїй десятці був би Мартін Едеґор, але його не було у переліку гравців, який запропонував нам France Football. Це для мене трохи дивно, тому що, як на мене, цей гравець заслуговує на більшу увагу. Але France Football – організатор, і це їхнє редакційне право вирішувати, кого вони включають до своєї топ-30.

І я можу з цим погоджуватися чи ні, але я не можу це критикувати, тому що такі умови конкурсу. В ньому теж є певні критерії, за якими вони обирають гравців. Я визнаю це право за редакцією France Football.

– Ніколи не було заперечень, що ти не можеш голосувати за свого. Раніше, коли це починалося, кожен журналіст, якого запрошував France Football, міг голосувати за будь-кого.

Але після розпаду радянського табору з’явилося багато незалежних країн. І були випадки, коли, наприклад, в чиюсь п’ятірку чи трійку міг потрапити якийсь умовний "місцевий" вундеркінд. Тоді у France Football вирішили, що вони самі будуть пропонувати список, з якого журналісти обиратимуть, щоб уникнути таких несподіванок і тримати конкурс на належному рівні.

А щодо Шевченка, то він поступово підбирався до "Золотого м’яча". Це не так, що він одразу зайняв перше місце. До цього він був, здається, в десятці, в п’ятірці чи трійці. Він був дуже помітним гравцем ще за часів, коли я не голосував – наприкінці 1990-х. А саме у 2004 році я поставив його на перше місце.

– Пам’ятаю, цьому передувала історія, яка стала для мене особисто дуже важливим внутрішнім випробуванням. Це був рік першого Майдану, а гравців збірної України разом із Шевою, на жаль, використали в агітації на користь Януковича, прихильником якого, м’яко кажучи, я та мої близькі та друзі не були.

Голосування ж за "Золотий м’яч" припадало саме на час Помаранчевої революції. І в мене виникло таке відчуття внутрішньої суперечки. Тут протести, таке відбувається, а я ж теж людина. І в мене було вагання, щоб вчинити справедливо.

Тоді раптом, якимось рятівним дивом, зловив себе на думці, що це ж конкурс на кращого футболіста, а не, скажімо, на кращу людину року. Коли я це зрозумів, то в мене взагалі не залишилось вагань – Андрій дійсно заслуговував на перше місце. Минуло не дуже багато часу, і я був так вдячний тоді цій думці, що треба бути професіоналом, а не керуватися емоціями.

Мені згодом було б дуже соромно насамперед перед самим собою, якби я цього не зробив. Я б собі цього не зміг пробачити. Відтоді кожного року собі нагадую, що, беручи на себе відповідальність за "Золотий м’яч", треба завжди залишатися професіоналом, а не вболівальником. Емоційне відчуття має йти на інший план і не має впливати на тебе, як на члена журі.

Я пишаюсь своїм вибором, а ще більше пишаюсь, що в Україні був такий футболіст. А тепер з’явився менеджер Шевченко, який на чолі УАФ має допомогти нашому футболу пережити і цю кризу.

Знаєте, Андрій дебютував за збірну України на початку 1995-го, коли це була ще дуже така розхристана команда. Вони програли в Києві збірній Італії 0:2, а "Скуадра Адзурра" в той час – надпотужна команда з великою кількістю зірок, віцечемпіон світу.

Того ж року в інтерв’ю він мені розповідав, що таким безпорадним на полі себе ще ніколи не відчував, що неможливо було навіть м’яча торкнутися. Говорив: "Той футбол, у який ми граємо, це зовсім не футбол. Нам треба докорінно змінювати наш підхід". А це ж був 19-річний юнак. Але тоді вже він розумів, що до чого у світі професіоналів.

Гадаю, що "Золотий м’яч"-2004 для мене був таким самим уроком, як для нього той матч з Італією.

– Роки три-чотири тому я був впевнений, що у Мудрика є такі шанси. Дуже талановита людина, але наразі йому доведеться хоча б просто налагодити свою кар’єру. Я йому бажаю цього. Нещодавно Довбик був у топ-30, але тоді він не набрав жодного балу. Я теж його в десятку не ставив, бо дуже зарано йому було, що й довели не лише підсумки того голосування, а й час.

Якщо чесно, то поки не бачу такого футболіста в Україні. Напевне, зараз не ті часи, коли треба вимагати від українського футболу кандидатів на "Золотий м’яч". У нас зараз більш суворий іспит. Сподіваюсь і вірю, що прийде час, коли до цього хтось повернеться. Дуже вірю, що це відбудеться, бо Україна завжди була багата футбольними талантами і так має бути.

– Коли "Баварія" перемогла ПСЖ і виграла Лігу чемпіонів, Левандовський заслуговував на "Золотий м’яч", але це був рік, коли France Football вручав нагороду разом із ФІФА. Тоді ЗМ віддали Мессі. Це була така чисто медійна історія. І тоді, пригадую, в мене було вагання, чи залишатися у журі цього конкурсу.

Я ж за професійний підхід, а не дилетантизм чи якийсь артистизм. Такий конкурс має залишатися професійною справою. Я справді задавав собі запитання, чи хочу надалі брати в цьому участь, але одного дня надійшов лист із France Football, який сповіщав про завершення співпраці з ФІФА.

Ми тоді, як журі загалом, стосовно Левандовського вчинили несправедливо. Людина доклала стільки зусиль і заслуговувала на перемогу. Якби журі залишалося таким, яким воно є наразі, він би виграв однозначно. Всі підрахунки свідчили про це. Він і в мене був найпершим. Але завдяки маленьким острівним державам раптом виграв Мессі.

З усією повагою до Ліонеля – він дуже зіркова і фантастична людина та футболіст. Взагалі він довів всією кар’єрою, що заслуговує на шану. І якби Аргентина виграла ЧС-2026, то я б цього року спокійно поставив би Мессі на перше місце.

Але тоді мав вигравати Левандовський. Це ж не якась щорічна фабрика зірок, коли футболіст може кожного разу видавати такий шикарний сезон. А він тоді відіграв дуже сильно. Але вийшло так, що його не буде у літописі ЗМ, на що він заслуговував.

Напевно, це був єдиний раз, коли я дійсно відчув нерозуміння, чи тією справою я займаюсь? Й досі якась міра відповідальності за ту несправедливість не дає мені спокою, хоча особисто я тоді професійно не схибив. Розумієте, про що взагалі йдеться?

– Ніяк. Кожен має право мати та висловлювати свою думку. А я маю право мати свою, - переконаний Лінник.