Хвалити не можна сварити. Що вдається і не дуже Мальдері у збірній України

Збірна України провела свої перші офіційні матчі під керівництвом італійського спеціаліста Андреа Мальдери.

Будьмо відвертими, після постійного набундюченого Сергія Реброва, прихід на цю посаду відкритого та позитивного італійця був ковтком свіжого повітря. Літні контрольні матчі не були особливо показовими, хоча перемога над Польщею відверто потішила практично кожну українську душу.

Але зі значно більшим нетерпінням та хвилюванням ми очікували старту Ліги націй. А коли з часом почали травмуватися гравці збірної України, вибиваючи з карт тренера козирі буквально один за одним, стало трохи тривожно. Кадрова ситуація нашої команди від самого початку була складною. Андрій Лунін взагалі не грає за "Реал", тоді як Анатолій Трубін поки отримує ігрову практику лише в єврокубках. Дмитро Різник, котрий є основним воротарем "Шахтаря", виявився просто не готовим до такого рівня і такого тиску.

Окрім того, Єгор Ярмолюк та Артем Довбик не прибули до збірної України через травми, а Олександр Зінченко та Олексій Гуцуляк досі не знайшли собі нові клуби, тому вже давно перебувають без ігрової практики. З інтересом очікувалося повернення до національної команди Михайла Мудрика, але й він травмувався. Роман Яремчук хоча й приїхав до збірної, але щойно відновився від травми, тому точно не набрав свою найкращу форму. Те саме стосується і Віктора Циганкова, тільки тут винною була не травма, а його ситуація з трансфером влітку, коли перехід в "Аякс" постійно затримувався, а екс-динамівець не мав регулярної ігрової практики.

Перший матч з Угорщиною очікувався із відвертим побоюванням, а нічия перед стартовим свистком вважалася ледь чи не чудовим результатом. Врешті, наша команда, граючи із, м'яко кажучи, не надто очікуваним складом, зуміла обіграти на виїзді віднедавна принципового суперника. Відверто кажучи, зважаючи на велику кількість травмованих, масована ротація була необхідним кроком, тим паче, що раніше ніколи збірна України в одному слоті не грала чотири матчі. І тоді, хоч-не-хоч, а почала закрадатися думка про можливу геніальність Мальдери. Ну а як ще? З відверто неосновним складом, показавши цілком добру гру, наша команда на виїзді перемогла справді сильного опонента.

Однак, поступово запал почав згасати. І якщо нічию проти Грузії ще намагалися списати на гросмейстерську задумку, то поразки від Північної Ірландії та Угорщини вже не могли бути пояснені з позитивної точки зору. Американські гірки, котрі винесли італійця і його команду на вершину після першого матчу, так само стрімко покотили їх вниз, захоплюючи із собою першу серйозну критику.

Травми не хотіли відпускати нашу команду і по ходу турніру. Ушкодження Віталія Миколенка, Богдана Михайліченка та Георгія Судакова суттєво скоротили і без того не надто велику можливість для варіації складу. Але, попри об'єктивні причини, критика Андреа Мальдери також була по ділу. Наприклад, на гру проти Північної Ірландії він виставив чотирьох центральних захисників, відправивши на фланги Валерія Бондаря та Миколу Матвієнка. І це при тому, що тренер міг довикликати у збірну Романа Вантуха та Олексія Сича, котрі є профільними фланговими захисниками. У цьому поєдинку все вирішили дурні помилки в обороні, а також погана форма Іллі Забарного, котрий останнім часом не має регулярної ігрової практики в ПСЖ.

У поєдинку четвертого туру проти Угорщини збірна України доволі непогано стартувала, однак потім просто не витримала фізично. Напружений графік дав про себе знати, а заміни, котрі мали б освіжити гру, абсолютно її не посилили. Тому й маємо чотири очки пісоя чотирьох матчів.

З іншого боку, не варто забувати і про позитив. Приємне враження склала гра Тараса Михавка, Едуарда Сарапія та Олега Очеретька, котрі впевнено показали себе під тиском. Сподобалася також взаємодія Матвія Пономаренка та Ігоря Краснопіра у першому таймі другого матчу проти збірної Угорщини. Тим паче, що з огляду на молодий вік обидвох форвардів, це робота на перспективу.

Доводиться констатувати, що пан Мальдера - точно не чарівник. Він не має палички і не може з цілою купою травмованих і протягом перших місяців своєї роботи забезпечити стовідсотковий чи близький до нього результат. Окреме питання в тому, як саме італійський спеціаліст бачить цю Лігу націй. Бо якщо він робив ставку на результат, то поки його не добився. Але якщо це полігон для кадрового перегляду та етап підготовки до відбору ЄВРО-2028, то ситуація виглядає зовсім інакше.

Насправді, травми основних гравців хоча й вдарили по результату команди, але дали Мальдері можливість для масованої перевірки найближчого резерву. І якщо італієць тепер точно знає, з ким йому по дорозі, а кого й на гарматний постріл не можна підпускати до збірної, тоді ці чотири матчі вже виконали свою роль. Бо коли ви відправляєтеся у дальнє плавання, то найперше маєте обрати собі команду. І це найважливіший момент, котрий може визначити успіх або невдачу всієї місії. Залишається сподіватися, що Андреа Мальдера зробив це вже зараз.

Врешті, нам треба дуже постаратися, аби принаймні посісти друге місце в групі, щоб бути в другому кошику під час жеребкування кваліфікаційного раунду ЄВРО-2028. Але не просто так італійський тренер говорив про побудову фундаменту. Якщо йому вдасться досягти цих двох цілей, то даний етап в історії збірної України можна буде вважати успішним.