Олександр СОПКО: "Мальдера - це Клопп на мінімалках"

- Для оптимістів результат невдалий. Оптимісти завжди сподіваються на краще й чекають на нього. Реалісти цілком спокійно й очікувано сприйняли цей результат. Песимісти кажуть, що буде ще гірше.

З точки зору реалістів можна оцінювати результат. Це ілюстрація нашого загального становища у футболі в Європі. Це ілюстрація майстерності наших футболістів. Це ілюстрація того, що ми застрягли в тактичному, функціональному плані на рівні 20-річної давності. Тому дуже багато висновків. На жаль, вони всі невтішні. Якщо додати ще стан країни в цілому та потенціал, то реалісти вже наближаються до песимістів.

Та ротація, яку проводив головний тренер, — це сміливий крок Мальдери? Або, навпаки, виникає питання: а чим головний тренер займався до цього, якщо кістяк команди досі не видно?

- Цілком слушне питання. У всіх своїх інтерв’ю перед початком циклу Мальдера приховав свої цілі та цілі команди. Загальні фрази, які можна трактувати по-різному.

Ми намагаємося перебудувати гру, ми намагаємося оновити склад, ми дивимося в майбутнє, але відповідальність за результат ніхто не знімав. Все в один мікс. Так не буває, що ми хочемо одночасно показати гру й запровадити нові тактичні схеми. Ми хочемо одночасно оновити склад і при цьому досягти результату.

Те, що Мальдера почав робити, схоже на аудит з його боку. Він хотів перевірити потенціал кандидатів до збірної. Я так розумію, що він замахнувся на більш радикальні реформи, ніж ті, що допустимі для тренера національної збірної. Такий собі, Клопп на мінімалках. Той теж говорив, що потрібна перебудова, реформи, більше гравців, повноваження, додатковий карт-бланш. Але Клопп може собі це дозволити. Він має величезний тренерський досвід. Мальдера його не має. Тому братися за таке завдання, як реформувати весь наш футбол, — я думаю, воно йому не під силу. Організовувати такі перегляди, аудити, говорити про те, що у нас усе попереду — я думаю, що для нього це ризиковано.

Зосередитися на виконанні завдання? Для цього треба було б визначити склад, відіграти його. Але його підхід — розподілити це навантаження між 35 гравцями, 4 матчі, і тим самим вирішити завдання щодо набору очок — з цього нічого не вийшло.

На мій погляд, функціональний стан наших гравців настільки низький, що вони не витримують навіть 2 матчі. Експеримент із розширеним складом теж провалився. Багато травм, виявилося, що гравці не готові до режиму "дві гри на третю". Гравці не можуть, навіть пропускаючи одну гру, потім вийти й викластися на повну. Цей збір показав, що навантаження на 40–60 осіб не допоможе, якщо футболісти не готові витримувати темп навіть у одній грі. А мені здалося, що в жодній грі команда не була на високому функціональному рівні. Провалювала або перший тайм, або другий тайм, або грала фрагментарно, або дуже пасивно, або не могла додати в ті хвилини, коли це було потрібно.

У останньому матчі проти угорців у другому таймі був відрізок, коли після пропущеного гола ми пішли вперед і трохи притиснули суперника. Але це був лише спалах, який одразу ж змінився грубими тактичними та технічними помилками.

Як тільки ми додаємо інтенсивності, як тільки ми виходимо на рівень належної інтенсивності, з якою грають інші команди, навіть не топ-команди, а нашого дивізіону, то відразу ж з’являється такий величезний відсоток помилок, що просто зашкалює.

Ніхто з гравців збірної, крім, можливо, кількох донеччан і киян, не грає всі матчі в основному складі з повною самовіддачею на високому функціональному рівні та з належною інтенсивністю. Гравці, які виступають у закордонних клубах, — вони теж там не є основними гравцями, не лідерами команди; більше того, вони там не грають у всіх матчах від початку до кінця, а є просто гравцями ротації для конкуренції. Тому їхній фізичний стан також залишає бажати кращого.

Без фізичної форми складно демонструвати сучасний футбол, який поділяється на дві частини — дуже активний, інтенсивний контроль м’яча та пресинг. У пресингу навіть збірна Грузії грала ефективніше: вони жорсткіше відбирали м’яч, не боялися залишати свої зони, активно атакували у штрафному майданчику збірної України.

Вони трохи побоювалися, іноді відступали назад, боялися контратак, але там, де вони застосовували пресинг, він був набагато ефективнішим, ніж у нашої збірної. Тому грати й вимагати результатів, коли ти не вмієш як слід контролювати м’яч, триматися за нього, створювати гострі моменти у штрафному майданчику, проявляти індивідуальні якості, обіграти одного-двох у центрі поля або в чужій штрафній зоні, і водночас вміти пресингувати, бігати за своїм гравцем, намагатися змусити його помилитися — ми не готові ні в одній частині футболу, ні в іншій.

- Щодо ментального аспекту, я думаю, він закликає футболістів змушувати себе більше страждати на футбольному полі, більше терпіти, більше старатися.

Більше демонструвати надзвичайну самовіддачу, а не грати на півсили. А то я вирішив, що максимум пробіжу, стільки ривків зроблю, стільки разів вступлю в єдиноборство – і все, більше я не можу. І психологічно не можу себе подолати.

Якщо Мальдер у цьому бачить потенціал, то йому треба стати клубним тренером. Збірна, приїжджаючи на ці два тижні, не може психологічно змінити свій характер, ставлення, стереотипи. Тому, я думаю, ми зараз можемо всі стріли спрямувати на Мальдера, на його штаб, на те, що він неправильно обрав тактику, гравців.

Але питання набагато глибше й ширше — це стан нашого футболу. Поки не зміниться психологія дитячих і дорослих тренерів, гравців (як дітей, так і дорослих) — ми так і будемо грати. Боротися за якийсь результат, витратити мінімум сил, сподіватися на якусь удачу, на помилку суперника, десь виграти. Мовляв, ми ж футбольна країна, ми повинні, ми можемо. Скільки у нас гравців грають за кордоном? Хто де грає? Хто з них новий? Шевченко, Заваров?