"Не хотів вдома чекати": Велетень – про фронт, Забарного, "Динамо" та "Полісся"

Владислав Велетень – один із найцікавіших молодих вінгерів українського футболу. У 23 роки він уже встиг дебютувати за національну збірну, зіграти на Олімпіаді, пережити серйозні травми та побувати у ЗСУ, а тепер є одним із лідерів «Полісся».

В ексклюзивному інтерв’ю Sport.ua футболіст розповів про складний період у «Динамо», друзів по академії Іллю Забарного та Гіоргі Цітаішвілі, вибір житомирського клубу, конкуренцію на фланзі, життя після армії та ставлення до футболу після пережитого.

«Цітаішвілі був одним із найсильніших, кого я бачив»

– Якщо взяти юнацький період кар'єри, важко уявити, проте у вас були непрості стосунки з тренерами академії «Динамо» і в «Колосі». Чому так?

– В «Колосі» у мене були прекрасні відносини, особливо з двома останніми тренерськими штабами. В «Динамо», можливо, там були якісь, але я не скажу, що дуже сильно, але це все-таки вік був такий, 16 років, перехідний період у дитини, і тому, можливо, так.

– В академії «Динамо» ви грали разом з Георгієм Цітаішвілі, Олександром Сиротою, Крістіаном Біловаром, Володимиром Бражком, Іллею Забарним. Хто вже тоді виділявся і просто був зобов'язаний стати зіркою?

– Виділю Цітаішвілі, Бражко, Забарного.

– Чому, по-вашому, Гіо не розкрив свій талант на всі 100%?

– Це був дуже сильний гравець, один з найсильніших, що я бачив. Але, можливо, кар'єра пішла не так, десь вибрав собі не той клуб для продовження кар'єри.

– На противагу Ілля Забарний грає в «ПСЖ» і вже взяв п'ятий трофей. Ви за нього раді?

– Так, звичайно, радий. Ми одного віку, дуже багато пройшли разом. На цей момент він найкращий гравець України. Навіть, напевно, не лише України, а входить в топ-2 пострадянського простору разом з Кварацхелією.

«Дебют за збірну – найрадісніший момент для футболіста»

– Згодом під керівництвом Руслана Ротаня у вас був досвід гри у молодіжній збірній України. Які спогади з того часу?

– Гарні спогади. Тоді я тільки повернувся у футбол, ще не багато грав у стартовому складі, але попав у збірну – поїхав, не дуже багато зіграв на Олімпіаді, але це був дуже такий досвід гарний і великий для мене.

– На Іграх у вас один матч і вихід на заміну в кінці гри проти Аргентини, яку очолював Хав'єр Маскерано. Як рівень турніру і суперника можете оцінити?

– На той момент дуже сильний, в принципі, рівень турніру. І я ніколи не грав, навіть досі ніколи не грав при настільки повних трибунах. Бо, наприклад, матч із Марокко, там взагалі повний стадіон був, жодного вільного місця. І гравці в Аргентини дуже сильні було.

– Ви встигли тоді отримати жовту картку. Пам'ятаєте той момент?

– Так, пам'ятаю, зірвав контратаку в кінці матчу.

– В дорослій збірній ви виходили на заміну проти Ісландії (5:3). Які відчуття від дебюту в національній команді?

– Позитивні, бо ми виграли це, по-перше. По-друге, навіть якщо це 5 хвилин, але це такий значок, що ти йдеш у правильному напрямку. І для кожного футболіста це, напевно, найрадісніший момент, коли він дебютує за національну збірну.

– Проти «Шахтаря» у вас одного разу був забитий гол і одразу три асисти. Це поки що кращий матч у кар'єрі? Чим він запам'ятався вам?

– Так, емоційно. На той момент ми з «Колосом» боролись, щоб не потрапити у перехідні ігри, або навіть не вилетіти. Тому очки були дуже важливі для нас, це не був якийсь прохідний матч. І плюс виграти у «Шахтаря» на «Арені Львів» 4:2, при тому, що вони там постійно на нас тиснули. Там рахунок був 1:0, 2:0, 2:1, тобто до останніх хвилин була така цікава гра, я вважаю, для вболівальників. Це був дуже цікавий матч.

– Ваш вибір майбутнього в «Поліссі» був через бажання працювати саме з Русланом Петровичем?

– Це був один із критеріїв мого вибору. Там було багато факторів, звичайно. Але це «Полісся», клуб, який наразі, я вважаю, є одним з двох найкращих в Україні, разом з «Шахтарем» по всіх критеріях. І другий – це, звичайно, тренерський склад.

– На момент вашого переходу в «Колосі» з'явилась стабільна практика, ви провели вісім повних матчів поспіль. Як ухвалили рішення про перехід?

– Коли ти проявляєш себе у своєму клубі гарно, то це логічно, що отримаєш пропозиції зі, скажімо так, клубів вищого рівня.

– Одне з ваших хобі – приставка. З ким полюбляєте грати, хто найсильніший суперник в команді?

– У команді загалом ніхто не грає. Раніше, коли був у «Колосі», дуже часто грав з Едуардом Козіком.

– З Олександром Зінченком рубаєтесь в комп’ютерні ігри? Він справді в них профі?

– Наскільки я знаю, він грає в інші ігри. Він грає в CS GO на комп'ютері. Я не настільки професіонал, я просто іноді, якщо є з ким, можу пограти у футбол на приставці і все.

«У нас чотири вінгери одного рівня»

– За «Полісся» кілька матчів провів Усик, проте пів року тому ви не змогли з ним зіграти через травму. А після поєдинку проти «Кудрівки» він сказав, що більше не гратиме. Які враження від чемпіона?

– Звичайно, позитивні. Ти просто дивишся і мотивуєшся від того, що він каже. Скажімо так, культурна, звичайна людина, яка може зайти з тобою спокійно поспілкуватися на будь-яку тему, посміхнутися.

– По статистиці у вас більш-менш порівну матчів на позиції правого і лівого вінгера. Де комфортніше?

– Звичайно, що зліва, тут навіть без питань. Тому що я правоногий футболіст, і мені зручно зміщатись всередину під праву ногу. Я думаю, що такі ж вподобання у більшості вінгерів. Так, є вінгери, яким зручніше грати інакше, але це вінгери, у яких інший стиль гри, у них інші чесноти.

– Ваше амплуа одне з найяскравіших у футболі, мабуть, після форвардів. Хто є кумиром з крайніх півзахисників?

– Звичайно, що мій кумир Роналду, і він теж грав на цій позиції до певного часу. Але якщо ми беремо сьогодення, то Ламін Ямаль, звичайно, дуже сильний, Доку, Вінісіус, Кварацхелія. При рівній грі вони надають для своєї команди перевагу в тому, що вони обігрують, б'ють, забивають, віддають. Ось це, мені здається, топрівень.

– Якщо взяти кращі чемпіонати, який вас найбільше приваблює з топ-5?

– Напевно, Англія та Іспанія. В Англії конкуренція, дуже рівна гра і дуже високий рівень футболу. В Іспанії подібне, але конкуренція менша, тому що все-таки є гранди, які постійно борються за перші місця, Реал та Барселона. Це, напевно, самі титуловані та популярні команди у світі. І взагалі подобається як сам чемпіонат, так і країна. В принципі, все в одному.

– Гра з «Кудрівкою» в п'ятницю стала тільки другою в «Поліссі», коли ви провели на полі всі 90 хвилин. Гадаю, це в першу чергу через бажання тренера завжди мати на полі свіжих вінгерів. Чи готові ви грати повні матчі щоразу?

– Бувають різні матчі. В одній грі ти більше втомлюєшся, в іншій менше. Коли я можу, то, в принципі, граю. І якщо тренер бачить, що футболіст справляється і може фізично витримувати темп, то він грає. Якщо ні, то його міняють. Це нормальна практика, і в цьому нічого немає. Тим паче, що на цей момент я вважаю, що у нас в клубі на моїй позиції дуже рівні гравці. Чотири вінгери в нас, і всі одного рівня з різними гарними якостями гри.

– В цьому сезоні у вас два голи й стільки ж асистів у шести матчах, а всього в «Поліссі» 20 поєдинків (5+6). Чи ставите собі якусь ціль на сезон?

– Не можу так сказати. Звичайно, коли я взяв десятий номер, то деякі тренери казали, що ти маєш зробити певну кількість результативних дій, але просто є мотивація в кожній грі – забивати, віддавати, використовувати кожен момент. Тому іноді, коли не забиваєш, не віддаєш в якомусь моменті, не вистачає трохи, то ти дуже сильно розчаровуєшся.

– Якщо можна було б взяти по одній сильній рисі в інших крайніх гравців «Полісся», який був би ваш вибір?

– Якщо брати Олександра Назаренка, то це швидкість і витривалість. Якщо ми беремо Леандру Андраде, то це крос дуже гарний, дійсно. В принципі, кожна його подача небезпечна.

Якщо ми беремо Максима Брагару, то останній пас. У Києві, та й зараз у грі з «Кудрівкою» віддав дуже багато цікавих передач. І з «Шахтарем», він віддав гольову передачу теж.

Більшість гравців би віддавало кудись на фланг м'яч, але він знайшов як покотити один в один, тому цю якість я б у нього взяв би.

– В установці на гру немає дрібниць. Нещодавно Сергій Чоботенко сказав, що проти «Харкова» було завдання більше тиснути на позицію Артема Смолякова, який ще не на 100% вписався в команду суперника. Чи багато подібних нюансів у кожній грі?

– Так, дуже багато нюансів, тому що й індивідуальне відео по кожному гравцю з команди перед кожною грою нам дають. І перед виходом на поле виділяють, у кого яка нога робоча, що футболіст любить робити, які сильні, які слабкі сторони. Бо ці дрібниці на професійному рівні вирішують результат матчу.

– Старт нового сезону, перші матчі в Житомирі після тривалої паузи на оновленому стадіоні, повні трибуни, гарні результати, лідерство в чемпіонаті. Які враження від старту сезону?

– Позитивні. Звичайно, окрім матчу з «Зорею». Ми все ж очікували перемоги. Але це буде для нас уроком. Трибуни дійсно у нас повні і дуже нас підтримують. Це приємно. Плюс реконструкція стадіону. Скажімо так, грати вдома зараз – це задоволення.

– З кожним роком «Полісся» прогресує. На що здатна команда цього сезону?

– Не хочу це згадувати. Я ніколи не любив це робити. Я вважаю, що треба йти від гри до гри. Команда прогресує не просто так, бо президент та керівництво клубу постійно вкладають в цю команду все більше часу, ресурсів, приходять кращі гравці, тренерський склад, і тому команда прогресує.

«Не хотілося просто сидіти вдома і чекати»

– Ви унікальний футболіст, тому що в українському футболі, мабуть, немає гравців, які побували на фронті й зараз грають на найвищому рівні. І при цьому вам тільки 23 роки. Як було ухвалено рішення захищати країну?

– Емоційно, звичайно. Тобто перші дні, і ніхто не знав, що робити. Не хотілося просто сидіти вдома і чекати. Хотілося допомагати, бо тоді вся країна об'єдналась.

– Як час проведений в ЗСУ дається взнаки на вчинках в житті та діях на полі?

– На полі просто я пам'ятаю, що коли приїхав, я перестав нервувати перед іграми. Тобто зараз спокійно перед будь-якою грою виходиш без нервів. А у житті, напевно, ти став більш чоловіком, тому що там опиняєшся, де багато чоловіків, у всіх різний характер, у всіх різні звички, і ви маєте вживатись. Плюс у вас є командир, і все-таки це армія, і ти виконуєш все, що тобі кажуть.

Навіть якщо тобі кажуть на фіолетове, що це жовте, ти кажеш, так, це жовте. І це, звичайно, важко. І для мене це теж було дуже важко, як для людини, яка, скажімо так, не завжди любить слухатися, особливо, якщо це щось, на мою думку, неправильне.

– Серйозні травми, тривалі періоди лікування також закаляють характер?

– Я не знаю, як закаляють. Коли я травмувався другий раз, вже в «Поліссі», вже така важка травма була, я вже мав розуміння, що робити, що треба абстрагуватись від усього. Ти вибув на довгий час з футболу, тобі просто треба максимально якісно підготуватись.

Плюс, звичайно, коли в тебе рідні, у мене близький друг поруч, на той момент ще дівчина була, батьки були поруч і підтримували, допомагали. Я ж був, скажімо так, просто валявся на ліжку, нічого не міг робити, і за мною доглядали. Тому, звичайно, ці люди зробили так, щоб я міг повернутися на поле максимально швидко.

«Мені просто був потрібен шанс в УПЛ»

– Дайте, будь ласка, пораду нашим читачам, як не здатись на початку шляху до мети?

– На той момент була важка ситуація, і я розумів, що мені просто потрібен був шанс в УПЛ. Я міг піти в іншу команду, не з УПЛ, і отримувати тисячу-дві доларів. Але я розумів, що мені це не треба. Я хотів просто шанс в УПЛ, щоб от мене взяла команда з УПЛ, і я отримав шанс дебютувати та показати, на що я здатен. Це все, що мені було треба.

Я знав, що потім я підпишу, й в принципі так і було. В мене потім росла зарплата, і в кінці перед своїм відходом я був, напевно, гравцем з однією з кращих зарплат у команді.

– У вас в Інстаграмі тільки три нефутбольних фото. Два біля води та одне зимове в горах. Це незвично для гравця у 23 роки. При тому ви любите пожартувати та не виглядаєте таким, якимось дуже серйозним, замкненим, нелюдимим. В чому секрет?

– Немає ніякого секрету. Я просто не дуже люблю фотографуватись десь окремо, тому так. Я дуже люблю машини. Іноді хотілося викласти якесь фото з гарними автівками. Я слідкую за групами, де люди збираються на різних спортивних авто.

Але я розумію, що не хочеться цього викладати, бо є люди, в яких немає можливості, можливо, їм неприємно це дивитися. Люди, які на цей час через війну не мають фінансової можливості мати таке авто або просто їздити на ньому. І тому десь навіть в цьому себе стримую.