Півзахисник "Дженоа" Клим Федорчук: "Коли отримав пропозицію від збірної України, дуже радів – це була моя мрія"

На Турнір розвитку УЄФА юнацька збірна України під орудою Володимира Самборського викликала таланти зі всієї Європи: німецький Гоффенгайм, італійські Дженоа та Наполі, іспанські Вільярреал і Гетафе, польський Ракув, п’ять вітчизняних клубів делегували своїх представників.

Особливу увагу викликав капітан нашої збірної U-16:

по-перше, цей талант 2012 р.н. і системно грає в командах старших вікових категорій;

по-друге, він представляє Дженоа – клуб, де донедавна грав Малиновський;

по-третє, він має дуже футбольне прізвище – і, забігаючи наперед, це неспроста:)

Климент Федорчук став справжнім лідером цього скликання – вихованець київського Локомотива зараз розвиває кар’єру у системі Дженоа, мав запрошення від італійської збірної, проте вибрав саме свою рідну країну.

В ексклюзивному інтерв’ю Sport Arena Климент Федорчук розповів про таке:

• як збірна долала психологічний тиск після стартової невдачі,
• в чому особливості роботи з Володимиром Самборським,
• як пройшов адаптацію до італійського футболу,
• сімейні футбольні традиції та поради від батька й дідуся,
• мрії про великий футбол та європейський досвід українських юнаків.

«Після поразки від Естонії головне було не впасти духом і проявити характер»

– Звісно, після поразки було дуже соромно, тому що нам з командою випала велика честь представляти збірну України. Ми були готові на все, щоб показати футбол, який відповідав би такому рівню. Тому після тієї невдачі головним було не впасти духом і проявити характер. Матч проти Боснії та Герцеговини сподобався – ми боролися за кожний мʼяч та показували, на мою думку, непоганий футбол.

– Ви – капітан нашої збірної, де зараз є футболісти з усієї Європи. Як вдалося налагодити взаєморозуміння та чи відчуваєте єдність команди?

– Це було дуже нелегко – налагодити єдність усієї команди, адже хлопці зібралися з різних клубів і країн. Але день за днем ми здружилися і стали єдиним цілим.

– Як працюється із головним тренером юнацької збірної України Володимиром Самборським? Наскільки відрізняються його вимоги від того, що ви маєте в клубі?

– Працюється добре. Володимир Самборський завжди мотивує і допомагає прогресувати. Приємно відзначити, що його вимоги у збірній дуже схожі на ідеали й установки в моїй клубній команді.

«Орієнтири та кумири на моїй позиції – це Родрі та Тоні Кроос»

– Розкажіть про себе: на якій позиції виступаєте та з яким відомим футболістом себе б порівняли?

– Я граю на позиції опорного півзахисника. Не можу сказати, з ким саме себе порівняти, але моїми кумирами є Родрі та Тоні Кроос.

– Ви – з футбольної родини. Які ваші перші спогади про футбол і наскільки батько й дідусь впливають на ваш вибір і гру?

– Мої перші спогади – це як батько вчив мене правильно набивати мʼяч. Я ходив майже на всі його матчі, з ранніх років він був моїм кумиром і завжди давав хороші поради. Звісно, і дідусь стежить за моїми виступами та часто дає футбольні підказки.

– Моїми тренерами в Локомотиві були Іван Галун та Дмитро Ткачук. Це щира правда, що зараз дуже багато талановитих вихованців Локомотива грають по всій Європі.

«В Італії футбол відрізняється: спочатку працюють на техніку, а згодом додають тактику»

– Як ви опинилися в Італії та яким був ваш шлях до Дженоа?

– Я опинився в Італії після початку повномасштабної війни. Ми з сімʼєю вирішили поїхати туди, тому що в Італії проживала моя бабуся. Мій перший італійський клуб – Анджело Баярдо, це аматорський клуб у Генуї. Вже після виступів за них я перейшов до системи Дженоа.

– За Дженоа грав Руслан Маліновський. Яке враження справляють українці на місцевих уболівальників?

– Вболівальники Дженоа одразу закохалися в Руслана Маліновського. Я особисто ще не встиг із ним познайомитися, але дуже пишаюся тим, що українські гравці виступають у Серії А та демонструють такий рівень.

– У Дженоа майже щороку змінюється тренер за віковими категоріями. У мене був тренер Федерико Моретті, який раніше грав у професійний футбол.

В Італії футбол дуже відрізняється від українського: там із раннього віку починають закладати потужну технічну базу, а коли стаєш дорослішим – додаються серйозні тактичні вимоги. Щодо змагань, то майже всю частину року займає регулярний чемпіонат, але також ми їздимо на різні турніри по Італії.

«Мрія виступати за збірну України була зі мною давно»

– Мені було б цікаво подивитися на рівень італійської збірної. Але коли я отримав пропозицію від збірної України, дуже радів, тому що це була моя мрія, яку я давно хотів здійснити. Для мене це величезна честь – виступати за збірну України. Звісно, у клубі всі знають мого батька, і через це до мене можуть бути навіть більші вимоги.

– Як загалом облаштувалися в Італії та чи стежите за українським футболом?

– В Італії мені все подобається: я знайшов багато нових друзів і швидко вивчив мову. Також знаю багатьох наших хлопців, які грають у різних вікових категоріях і примаверах італійських клубів.

– Як давно бували в Україні, чи стежите за нашим футболом, які ваші улюблені місцеві команди? Вірите, що наш футбол повернеться на рівень, коли клуби доходили до фіналів єврокубків і регулярно грали в групових етапах?

– Я був в Україні цього літа. Дуже сподіваюся, що український футбол повернеться на ще вищий рівень, ніж був раніше. Щодо моїх уподобань, то моя улюблена команда в Україні – Шахтар. А головна особиста мета й мрія у футболі – грати на найвищому професійному рівні.