Екс-гравець збірної Азербайджану: "Можливо, "Динамо" має якісь проблеми щодо селекції чи ще щось, але цей клуб у всі роки був сильним"

Своїми думками про нинішнє протистояння у розмові з кореспондентом Sport.ua поділився відомий у минулому азербайджанський футболіст Ельшан Гамбаров, колишній партнер нинішнього керманича «Карабаха» Гурбана Гурбанова по бакинському «Нефтчі» та національній збірній Азербайджану.

– Нас з Гурбаном зв’язує багаторічна дружба, – розпочав Гамбаров. – За півгодини до вашого дзвінка я якраз спілкувався з ним по телефону і побажав удачі у грі з киянами. Свого часу мені довелося перетинатися з київським «Динамо» у ролі гравця – як під час тренувальних зборів, так і на Кубку Співдружності. На тому турнірі у 2005 році «Нефтчі», за який ми з Гурбановим виступали разом, переміг динамівців 2:1. Щоправда, взяти участь у тому поєдинку нам обом не судилося: я тоді отруївся і не зміг зіграти, не грав через травму і Гурбан.

– Скажу відверто: у мене до України взагалі і до «Динамо» зокрема велика повага. Цілком природньо, що мені хотілося б, аби «Карабах» виграв. Щоправда, у цьому клубі зараз виникла селекційна ситуація із кадровими змінами. Пам’ятаєте, не так давно у складі «Карабаха» виступали Жуніньйо, Медіна, а ще в команду було запрошено Зубіра, який грає і дотепер. Хороша була селекція. Та потім багато гравців пішло і тому команда трохи послабилась. Та я все ж сподіваюсь, що трансферна робота цього літа їй допоможе. Що стосується «Динамо» (Київ), то цей клуб в усі роки був сильним. Так, можливо, є якісь проблеми в команді щодо селекції чи ще чогось. Але я не знаю, з чим це пов’язано. Якщо говорити про виступ суперників у цьому єврокубковому сезоні загалом, то я був впевнений на сто відсотків, що і «Карабах», і «Динамо» здатні були пройти далі у Лізі Європи. Цього я їм щиро бажав. Та, на жаль, не вийшло. Тож тепер про сьогоднішню гру можна сказати так: варта справа заходу.

– Вона буде абсолютно непередбачуваною, тому прогнозувати її сценарій дуже важко. Як «Динамо», так і «Карабах» мають великий шанс пройти у Лізі конференцій далі. «Карабах» поступивсь на виїзді 0:1, тому звісно, що прагнутиме виправити ситуацію у домашньому поєдинку. Як я вже казав, мені хотілося б, аби азербайджанська команда пройшла далі. Але при цьому доводиться жалкувати, що «Динамо» і «Карабах» зустрілись один з одним на такій ранній стадії.

– У «Карабаха» такою є комбінаційна гра. У його складі є достатньо кваліфікованих хлопців, кожен з яких має свою ігрову родзинку. Скажімо, той же Зубір, та й інші футболісти, які залишились в команді. Зрозуміло, що у кожного є свій пік кар’єри, адже гравець не може бути постійно на одному рівні. Не так давно я побував в гостях у «Карабаха». Ця зустріч відбулася на тренувальній базі, де Гурбанов представив мене команді. Вже тоді, спостерігаючи за тренуваннями, я побачив їхню злагоджену гру. Та найбільше мене вразило, що у команди чудовий зв’язок з тренером. Він наче дванадцятий гравець команди. Якщо абстрагуватись від того факту, що ми з Гурбаном Гурбановим друзі, можу сказати, що він – дуже простий у спілкуванні, у нього немає завищеної думки про себе. Він порядна людина і професіонал своє справи. Та й гравцем був дуже хорошим – грав у провідних клубах, був капітаном національної збірної Азербайджану. У цьому зв’язку пригадується випадок, коли Пеп Гвардіола кликав гравців, Мессі сказав «Я піду до нього в команду». Адже у цього іспанського тренера теж були гарні стосунки з гравцями. Це саме той «конекшн» і простота у відношеннях, які потрібні у зв’язку між тренером з підопічними.

У футболі є тренери, які себе виділяють, а Гурбанов наче зливається з командою воєдино. Ще тоді, коли я був на базі «Карабаха», став свідком подібного. По завершенні тренування головний тренер пішов разом з командою позайматися трохи у тренажерній залі. Адже Гурбан, як і я, 1972 року народження, і обоє перебуваємо у гарній фізичній формі (посміхається).

– Авжеж. Вашій країні, як і українському футболу я бажаю процвітання. Передусім, потрібно аби закінчилась війна, адже вона створює великий тиск і неабияк впливає на розвиток у будь-якій сфері. В таких умовах важко грати.

– Так-так, було таке. Відразу ж пригадується Запоріжжя, Леонід Колтун, Євген Яровенко. Вони мене гарно і тепло зустріли, я навіть у Яровенка вдома був. Взагалі тоді для мене все начебто складалось класно. Після першого кола сезону 1998/99 запорізьке «Торпедо» йшло на першому місці, і коли я приїхав у Запоріжжя, то Колтуну відразу ж дуже сподобався. Варто було мені провести тренування в залі, як він виніс вердикт: «Красунчик!». Днів двадцять тренувався з командою, жив на базі. А після того, як я зіграв кілька контрольних матчів, Леонід Якович сказав, що будемо підписувати відповідні папери. Здавалося б, все йшло до укладення контракту, та на жаль, компанія Daewoo відмовилась спонсорувати «Торпедо». Інший же спонсор не міг таких грошей виділяти – і до мого переходу справа так і не дійшла. Хоча умови контракту і зарплата у мене передбачались хороші.