Андрію Бібі - 89! Чемпіон уболівальницьких сердець
Київські динамівці за радянської доби рекордні дев’ять разів визнавалися гравцями року. Першим цієї честі був удостоєний Андрій Біба: в сезоні-1966 капітан киян залишив позаду навіть героїв світової першості, на якій, нагадаємо, збірна СРСР посіла найвище в своїй історії четверте місце.
Найдивніше в цій ситуації – те, що Біба взагалі не їздив із головною командою до Англії! Тодішній тренер збірної Микола Морозов не бачив одному з лідерів нашого "Динамо" місця у складі. Взявши хавбека напередодні мундіалю в турне країнами Південної Америки, не дав тому ані хвилини ігрового часу. А після повернення додому відрахував – як такого, що не виправдав сподівань.
А ось журналісти розсудили по-своєму, додавши індивідуальне визнання Біби до золотої чемпіонської медалі та жетона переможця кубкового розіграшу, в фіналі якого Андрій поставив крапку своїм ефектним голом.
...Випускник київської Футбольної школи молоді, до основного складу "Динамо" він потрапив, на перший погляд, запізно – вже 20-річним. Натомість не потребував часу на адаптацію, на вістрі атаки одразу ж заходившись штурмувати ворота команд-суперниць.
Уже невдовзі ніхто з шанувальників "біло-синіх" не міг уявити команду без форварда з гарматним ударом, що наводив жах на найдосвідченіших воротарів. Біба швидко додавав у класі, росли і його технічне озброєння, й тактичний кругозір. Він здатен був за долі секунди оцінювати ігрову ситуацію, діяв нестандартно, отримуючи справжнє задоволення не лише від забитих м'ячів, а й від точних передач партнерам.
Подеколи імпровізація нападника геть не вкладалася в тренерські настанови, однак практично завжди була виправданою. Старший тренер киян Віктор Маслов після закінчення тріумфального сезону 1966 року в спілкуванні з журналістами відзначив: "Андрюхою я цілком задоволений. Хоче пробити – нехай б'є, хоче зіграти в пас – нехай грає".
Коли Біба з’явився в "Динамо", місце центрфорварда було заброньовано за Віктором Каневським, тож його молодому колезі мимоволі довелося перекваліфікуватися в інсайда. Згодом "сів" іще нижче, перебравши на себе обов’язки диспетчера. Завдяки відмінному тактичному мисленню нова роль – одна з найвідповідальніших і найважчих у футболі – припала Андрію і до снаги, і до вподоби. Цілком можливо, що до Біби київський колектив узагалі не мав настільки блискучого конструктора атак.
Причому капітан і в середній лінії не відмовляв собі в задоволенні скористатися арсеналом вправного бомбардира. Вже згаданий гол у ворота "Торпедо" в поєдинку за Кубок – наочне тому підтвердження: несподівано для оборони автозаводців диспетчер вигулькнув на ударну позицію й, відгукнувшись на передачу з правого флангу Віктора Серебряникова, без обробки пробив – мить, і м'яч, відскочивши від газону, затріпотів у сітці!
Спроба визначити одним словом, яку саме роль виконував Біба на полі, мабуть, приречена на невдачу. Киянин органічно поєднував талант забивного форварда та витонченого професора-диспетчера.
Відповідаючи на запитання – хто з партнерів слугував йому за приклад, Біба найчастіше згадував Віталія Голубєва та Віктора Фоміна. Перший був взірцем у відточеній технічній майстерності, вмінні не губитися і знаходити вірні рішення в найскладніші миті боротьби. Другий вирізнявся унікальними передачами та нестримністю. Ці ж якості Біба розвинув і в собі.
А ось пропонуючи кандидатуру свого спадкоємця за диригентським "пультом" команди, без жодних вагань називав Володимира Мунтяна. Й, до речі, не помилився.
За збірну СРСР Андрій Біба зіграв лише один матч – 4 липня 1965-го, вийшовши на заміну проти бразильців. Фото рукостискання з Пеле, чий гольовий дубль забезпечив чинним чемпіонам світу перемогу, Андрій Андрійович вважає одним із найцінніших у власному архіві. Як і світлину з іншою легендою – Діді.
Навіть без запрошень до національної команди його футбольна кар'єра не може не вражати. Тричі чемпіон Союзу, двічі володар срібних медалей, дві перемоги в Кубку СРСР. За кількістю забитих м’ячів диспетчер Біба поступався в історичному реєстрі київського "Динамо" лише «чистим» форвардам – Олегу Блохіну, Віктору Каневському та Віктору Серебряникову. Й, до слова, саме він увійшов до єврокубкової історії нашого клубу як автор найпершого гола на офіційній міжнародній арені – у ворота північноірландського "Колрейна" в розіграші Кубку кубків-1965/66.
У черговий День народження динамівського патріарха зичимо йому, знаменитому Капітанові, Чемпіону вболівальницьких сердець, здоров’я та довголіття, стійкості та оптимізму, миру і злагоди!
Юрій КОРЗАЧЕНКО
Фото - ФК "Динамо"
