Артем ДОВБИК: "Ми граємо під час війни, на нас дуже багато тиску, адже завжди пiднiмається тема: "Ви граєте, а ми в окопі"

Нападник «Роми» Артем Довбик поділився думками про причини невдач збірної України під керівництвом Сергія Реброва.

– Останні пару років важкими були для збірної.

– Важкі матчі, так. Після Андрія Миколайовича Шевченка, після того футболу, в який грала збірна проти Португалії, Сербії, Іспанії, після таких великих матчів, де були такі результати, позитивні для нас – після того пішли…

Десь навіть якщо ти виграєш – але виграєш якось не так впевнено, і вболівальники теж відчувають, що це перемога, але якась невпевнена, всі кажуть: «Та на фарті, пощастило» чи ще щось.

Треба також розуміти, що ми граємо під час війни, що нас зараз теж дуже багато тиску від уболівальників, бо завжди піднімається тема: «Ви граєте, а ми в окопі». Ти розумієш, що тобі треба віддати максимум, але це все теж від голови.

Бо ті гравці, які грали раніше, вони не грали під час війни і вони не знають, як це грати під час війни. Ти не можеш порівнювати гравців, наприклад, які були раніше: «От ми грали…» Ви грали, але ви грали не під час війни. Ти зараз можеш говорити щось, але ти не можеш порівнювати, бо ти не був у такій ситуації.

– Якщо згадати Євро-2024. Ти приїхав у праймі, але на Євро в тебе взагалі нічого не вийшло, і у команди, по суті, теж.

– Нас так розкрутили. Я казав: «Не треба, будь ласка, не кажіть цього». Мудрик 100 мільйонів, Довбик, Циганков, Лунін у фіналі Ліги чемпіонів… Воно десь розслабляє тебе, ти думаєш, що зараз вийдеш проти якихось…

Це тебе так покарало. А вже повернутися дуже тяжко. Тим паче це такий турнір, де кожен гол важливий – а ти пропускаєш три. Не можу сказати, що наступні 2 матчі були провальними – в принципі, вони були нормальні. Просто цей матч проти Румунії все перекреслив, що ти зробив до цього.

Тому я й не хотів казати якісь великі фрази, що у нас топ-збірна. Я ж не казав ніде в інтерв’ю, що в нас золоте покоління, бо розумів, що не можна цього робити.

– Матч зі Швецією ти дивився зі стадіону – що думав?

– Та нічого. Люди ж бачили, що я сидів на трибуні, і коли нам забивали голи – кожен раз на мене поверталися.

– Типу, що ти робиш тут?

– Ну, не те що «що ти тут робиш?» – а хочуть подивитися на мою реакцію. Я це відчував: гол – і оп, всі голови повернулися до тебе. І я розумів, що нічим не можу допомогти, краще б я сидів там або грав, не знаю, це вже рішення тренера, але бути з командою.

Було боляче, бо я розумів, що, в принципі, це суперник, якого можна було проходити, рівні були шанси – але виявилося на футбольному полі, що шанси не рівні, – сказав Довбик.