Олександр ГОЛОВКО: "Під час тренувань із "Ліверпулем" усі жартома побоювалися, що я своїми підкатами можу вбити Оуена"

Колишній захисник "Динамо" Олександр Головко розповів, як був на перегляді в "Ліверпулі"

– Я перебував у Ліверпулі близько тижня. Там у мене спливло чимало питань: комунікація, менеджмент, тренерські нюанси. У Ліверпуль мене запрошував один тренер, але на момент мого приїзду команду вже очолював інший – француз Жерар Ульє. Ми зустрілися в ресторані, посиділи, поговорили. Він каже: «Приходь на тренування». Я питаю: «Які тренування?». А він відповідає: «Ну як які? Крім тебе, до нас приїхало багато людей». Думаю, ось тобі й на. Я їхав у Ліверпуль підписувати контракт, а вийшло, що я лише один із гравців на перегляді.

– Ви тренувалися разом із Ліверпулем?

– Так, я був на базі 3-4 дні. Не можу сказати, що там було щось надзвичайне. Команда готувалася до матчів боксинг-дей (це був кінець грудня 1998 року, – прим. О.П.). Під час тренувань із Ліверпулем усі жартома побоювалися, що я своїми підкатами можу вбити Майкла Оуена. Зі мною разом їздив генеральний секретар Динамо Василь Бабійчук, який, ймовірно, займався трансферами і водночас був перекладачем. Потім до мене в Ліверпуль приїхала дружина, і звідти ми разом полетіли відпочивати на острови. А потім повернулися додому.

– Чи правда, що Динамо оцінювало ваш трансфер у вісім мільйонів доларів, а Ліверпуль замість вас купив камерунця Сонга за чотири?

– Я цього не знаю і не маю більше інформації, ніж ви. Я їхав у Ліверпуль, уже попрощавшись із Динамо, тому жодних питань у мене не виникало. Те, що почув, приїхавши туди, стало для мене новиною. Я вважав, що мене переглядати не треба, адже разом із командою вже два роки грав у Лізі чемпіонів.

Думав, приїду туди, домовимося. Мене або залишать там, або я поїду додому, а потім приєднаюся до зборів команди. Коли розпочалася вся ця метушня, стало зрозуміло – це лажа. Я розвернувся і поїхав додому. Футбол для мене на цьому не закінчився.

– Після повернення в Динамо чи відбулася у вас розмова з Лобановським щодо всього, що сталося?

– Особистої розмови з Валерієм Васильовичем не було. Він попросив Ігоря Михайловича Суркіса поспілкуватися зі мною. Ми поговорили, я сказав, що все розумію, і повернувся в Динамо з великим бажанням працювати далі. Я швидко включився в роботу, і вже навесні ми грали у півфіналі Ліги чемпіонів. Я не шкодую, що повернувся в Динамо – після цього в мене був дуже яскравий період у кар’єрі.

– А що це була за історія з Болтоном?

– У мене була травма, переніс операцію і почав відновлюватися. Була надія, що наприкінці серпня – на початку вересня зможу повернутися на певний рівень, зокрема міжнародний. Але мене не включили до заявки на єврокубки. Я не зрозумів цього рішення. Для мене це був останній сигнал: треба їхати. Коли з’явився варіант із Болтоном, я без вагань погодився, бо перспектив у Динамо вже не бачив.

– Які враження залишилися від тієї поїздки?

– Те, що сталося з Болтоном, було дуже кумедним. З одного боку, здавалось, що у клубу є менеджмент, а з іншого – приїжджаєш до аеропорту, а там тебе ніхто не зустрічає, добирайся сам. Добре, що там опинився агент Володимира Бесчастних. Я подивився на нього – обличчя наче слов’янське. Підійшов, поцікавився.

Він сказав, що чекає Володимира, який прилітає з відпочинку, а далі вони, як і я, їдуть у Болтон. Я питаю: «Можна я з вами?». Далі ми вже разом тусувалися. Зайшли в роздягальню Болтона, посміялися. Один із тренерів питає мене: «А ти на якій позиції граєш?». Кажу: «Якщо хочете, можу стати у ворота». (Сміється). Потім вони похвалилися, що у них найкраща кухня в АПЛ. Ми зайшли на їхню суперкухню. Ну що сказати… м’яко кажучи, звичайний МакДональдс. Я сказав, що вони не бували на базі Динамо. Якби бачили, яка там кухня, що б сказали про свою?

– Як відбувався ваш перегляд?

– Спочатку був Йо-Йо тест – чомусь саме його вони нам давали (це короткочасні ривки високої інтенсивності з періодами відновлення, – прим. О.П.). Я його пробіг і кажу: «Ну що, пішли на тренування?». А вони: «Ні, після такого тесту потрібно зупинитися». У Динамо такий тест для нас був лише розминкою. Тренером у них був Сем Еллардайс, я з ним майже не розмовляв. Перед тренуванням він підійшов, сказав привіт і спитав, звідки я. Було зрозуміло, який у мене був стан після чергової розчарувальної поїздки за кордон.