Екс-нападник "Динамо": "Белькевич побачив у мені перспективу і взяв до себе в команду"

– Мама з Лубен, тато з Черкас, а познайомились вони, коли закінчували Транспортний університет в Києві. У них почались стосунки, які переросли в кохання. Я з’явився, коли батьки були ще студентами в Києві. Ми жили в гуртожитку. Тато і мама зі звичайних сімей, але вони цілеспрямовані, хотіли вирватись в столицю і досягли свого. Тато працював і заробив кошти на квартиру в Києві. У перший клас я вже пішов у Києві.

У школі ти знайомишся, з’являється коло друзів. І мій на той час близький друг пішов на гурток з футболу. Він мені каже: "Я вчора був на першому тренуванні, і мені так сподобалось. Не хочеш піти зі мною?" Я відповів: "Давай". Ми пішли, і мені також сподобалось.

У нас відразу була гра з м’ячем. Вона якось так запала мені в душу, що з того часу я у футболі. А друг уже декілька років, мабуть, п’ять чи сім, як закінчив з футболом. Хочу віддати йому належне, бо він запросив мене тоді на гурток.

Все почало розвиватися, тренери побачили перспективу, і після цього гуртка мене запросили в академію "Динамо". Це відбулося буквально відразу. Віктор Йосифович Кащей – перший тренер в академії "Динамо".

– Хочу подякувати всій системі "Динамо", тому що академія – це дуже важливий етап в житті кожного футболіста. А академія "Динамо" – найкраща в Україні. Мені вдалося пройти цей шлях з шести років і до випуску. Стільки всього було за цей час – конкуренції і викликів.

Зі мною в академії "Динамо" також займався Володимир Маханьков. Зараз він голкіпер "Кривбаса". Ми знаємо один одного з шести років. Восени "Верес" грав у Кривому Розі – і він відбив два мої гарні моменти. Не дав товаришу забити.

У нас змінювались тренери десь раз на два роки. Вважаю, що це правильно. Кожен тренер передавав дітям своє бачення і навички. Багато хто з них пограв на високому рівні і мав кар’єру за плечима. Хтось був захисником, а хтось нападником. Кожен тренер бачить, як має бути побудована команда чи якими навичками має володіти футболіст. Це додавало ще більше різноманітності у гру кожної дитини. І цей досвід просто неоціненний.

– Мене перевели в U-19, а Валентин Белькевич був тоді тренером дубля. Полегенько на два роки старший і якраз виступав за дублюючий склад. Я ще толком в U-19 не пограв, а Белькевич побачив у мені перспективу і взяв до себе в команду.

Можу сказати, що це людина, з якою в мене була б мрія зіграти в наступному житті. Такої майстерності на цій позиції, чесно, не бачив. Коли ми тренувалися, то він, бувало, підключався і грав з нами. Ти біжиш, а він віддає м’яч саме туди, куди той має впасти. Там точність була до міліметрів. Він був настільки генієм цих передач, що я просто насолоджувався, адже грав якраз в атаці.

Я вам зараз це розповідаю – і в мене мурахи по шкірі. Він мав такий авторитет, що коли заходив у роздягальню, то повітря змінювалось. І я це відчував. Це великий футболіст, тренер і авторитет для мене і всіх хлопців. Белькевич мені дуже допоміг.

Він дійсно багато чому навчив і наставив. Можу його максимально виділити серед усіх тренерів. На жаль, найкращі люди чомусь рано від нас йдуть. У мене у фотогалереї є декілька фото, які я зберіг. Там є Белькевич і Гусін, коли вони ще були футболістами. Я періодично передивляюсь ці фото і розумію, що таких людей вже немає. Вони реально були глибами. Просто люди з великої літери.

І ще вони були дуже різносторонні. Белькевич класно грав у більярд. В нього ніхто не міг виграти. Він вигравав чемпіонати з більярду. Гусін був фанатом авто і мотоспорту. У них була оця магія зробити колектив, об’єднати людей. Це дуже дорогого варте, - підкреслив Тарануха.