Роман ВАНТУХ: "Коли почув, що є можливість поїхати до "Динамо", не сумнівався ні на мить. Це був мій улюблений клуб"

Оборонець луганської «Зорі» Роман Вантух — один із тих, чия кар’єра є прикладом наполегливості, послідовності та справжньої любові до футболу. Він щодня долав десятки кілометрів, щоб тренуватись.

У щирій розмові з Sport.ua він розповів про своє дитинство, футбольний шлях, атмосферу в команді, життя поза полем і мрії на майбутнє.

Коріння. Дитинство та родина

— Романе, розкажіть про ваше дитинство у Львові. Як ви прийшли до футболу?
— Різні джерела вказують саме Львів моїм місцем народження, але це не так. Народився і виріс у селі Новосілки-Гостинні. Там закінчував школу. І п’ять разів на тиждень добирався до Львова на тренування, а ввечері повертався додому — у сумі це 100 км. У футбол мене привели батьки у віці 10 років, у дитячу школу м. Самбір, але надовго я там не затримався — практично зразу отримав запрошення від ФК «Львів». До закінчення школи грав саме там. Були дуже гарні часи.

— Чи підтримувала ваша сім’я ваше рішення стати професійним футболістом?
— Вони і були ініціаторами цього. Напевно, побачили мої вподобання і наполягли, щоб я спробував більш серйозно цим займатись.

— Як підтримуєте зв’язок з родиною? Чи часто приїжджаєте до рідного міста?
— Кожного дня спілкуємось по телефону, а коли випадає нагода, я обов’язково їду додому. На жаль, не так часто такі нагоди трапляються.

Перші кроки в професії

— Як ви потрапили до академії київського «Динамо»? Які спогади залишилися про цей період?
— Закінчував школу, і на той момент в нашій академії не було дорослої команди і нам пропонували різні варіанти. Коли почув, що є можливість поїхати в «Динамо», не сумнівався ні на секунду. Це був мій улюблений клуб.

— Хто з тренерів найбільше вплинув на ваше становлення як гравця?
— У кожному періоді були тренери, які допомогли мені перейти на новий рівень. Кожен вніс свій вклад у мій розвиток: спочатку це був Галушка Петро Петрович — саме в нього був перший крок. Далі — дуже великий період у ФК «Львів». Це був Колобич Олег Васильович, саме він створив дуже гарну команду, яка при своїх скромних можливостях досягла гарних результатів і виховала багато гравців, які доросли до рівня УПЛ.

У «Динамо» — це був Мороз Юрій Леонтійович, якому я можу завдячувати, що потрапив у «Динамо» і зміг розвиватись до переходу в дорослу команду.

А на дорослому рівні першим тренером був Шевчук В’ячеслав Анатолійович — саме він довірив мені місце в «Олімпіку», який на той час боровся за збереження прописки. Тому дякую йому за цей сміливий крок — завдання тоді ми виконали.

— Які аспекти тренувального процесу вважаєте найважливішими для досягнення високих результатів?
— Найважливіше для досягнення результату — це самовіддача.

Шлях крізь клуби

— Ви виступали в оренді за кілька клубів, зокрема «Олімпік», «Олександрію», «Чорноморець» та «Дніпро-1». Як ці переходи вплинули на ваш розвиток?
— У кожному клубі були різні задачі: десь боровся за збереження, десь — за місце в єврокубках. Тому це точно позитивний досвід. Сильно шкода, що не зміг зіграти за «Дніпро-1», який тоді боровся за призові місця. Там була гарна команда, але через початок повномасштабної війни ми не дограли чемпіонат.

— У 2022 році ви підписали повноцінний контракт із «Зорею» до 2026 року. Що спонукало вас зробити цей крок?
— «Зоря» — це великий клуб в українському футболі, тому було приємно, що цей клуб був зацікавлений у моїх послугах. Велику роль на той час зіграв головний тренер Патрік Ван Леувен — я хотів попрацювати з іноземним тренером. Він тоді створив дуже і дуже потужну команду.

Сьогодення Зорі

— Романе, як би ви описали атмосферу в команді на цьому етапі сезону? Раніше ви зазначали, що зараз у «Зорі» формується дійсно хороший колектив. Як вважаєте, що стало ключовим чинником для цього — робота нового тренерського штабу, зміни в роздягальні, чи просто час, який команда провела разом?
— Зараз команда будується! Звідси і випливає наш нестабільний результат. Багато молодих хлопців, які отримують свій шанс і роблять перші кроки. Не так багато досвідчених футболістів. З таких виділю хіба Будківського. У нас гарна атмосфера всередині колективу, яка дає надію, що від матчу до матчу ми будемо прогресувати як команда і зможемо покращити наші результати.

— Враховуючи поточне становище «Зорі» в чемпіонаті, хотілося б обговорити наступне: як ви оцінюєте поточну форму команди та її шанси покращити позицію в турнірній таблиці до завершення сезону?
— Як я вже відзначив — наша гра нестабільна. Це і є нашою проблемою. Ми намагаємось вдосконалюватись і прагнемо піднятись у турнірній таблиці.

— Які особисті цілі ви ставите перед собою на решту сезону, щоб допомогти «Зорі» піднятися в турнірній таблиці?
— Ціль — перемагати з командою. Тоді я щасливий, і всі щасливі.

Команда зсередини

— Ви більше лідер чи командний гравець? Як це проявляється на полі?
— Я командний гравець і стараюсь виконувати настанови тренера. У нас достатньо індивідуально сильних гравців, які можуть брати на себе гру. У нашому молодому колективі я один із найстарших гравців, тому інколи отримую капітанську пов’язку. Але лідером у нас є Філ Будківський — у нього великий досвід.

— Хто з партнерів по команді найбільше вас смішить?
— Ден Антюх. У цього хлопця рот не закривається (сміється).

— А хто найбільший трудоголік у «Зорі»?
— Мацапура Дмитро. Іноді зранку прокидаюсь, а він уже з тренування повертається. Потім — з командою, а потім ще скидає фото, як люди біля тренажерного залу погано паркують машини, що йому місця не залишилось.

Людина за межами поля

— Чим ви захоплюєтеся поза футболом? Які у вас хобі?
— З хлопцями, якщо графік дозволяє — граємо в паддл теніс. Це дуже цікаво.

— Як ви проводите вільний час з родиною та друзями?
— Наречена живе у Львові, тому вільний час намагаюсь приділити їй, спілкуємось по телефону. Коли разом — любимо відкривати для себе нові місця, гуляти.

Плани та амбіції

— Чи розглядаєте ви можливість спробувати себе в іноземному чемпіонаті?
— Якби була така пропозиція, я б її обов’язково розглянув.

— Які ваші амбіції та мрії у футбольній кар’єрі?
— Минулого року ми виступали в єврокубках — це дуже крутий досвід. Хочеться знову туди потрапити і спробувати свої сили на цьому рівні.

Після фінального свистка

— Як ви бачите своє життя після завершення спортивної кар’єри? Які є інтереси або плани на майбутнє?
— Після завершення кар’єри хочеться мати власний будинок десь у Львові. Щоб збиратись там з родиною чи друзями і гарно проводити час! На сьогоднішній день не бачу себе тренером, можливо, це буде якийсь невеликий бізнес. В принципі, я можу все робити — можливо, ще знайдеться професія, в якій би я себе спробував.

Поради молоді

— Які б ви дали поради юним футболістам, які мріють про професійну кар'єру, і що побажали б тим, хто тільки починає свій шлях у футболі?
— Насамперед, це наполегливі тренування та постійне самовдосконалення. Важливо не лише тренуватися, але й навчатися, розвиватися в усіх аспектах. І, звісно, не забувати про відновлення — хороший сон має велике значення. Також хочу побажати, щоб у молодих футболістів було якомога менше травм, адже багато моїх знайомих не змогли досягти успіху через них. Тому бажаю, щоб травми обходили їх стороною.

— Які якості, на вашу думку, є ключовими для досягнення успіху в спорті?
— Дисципліна.

Футбол для Романа — це не лише спорт, а й стиль життя, в якому кожен день приносить нові виклики та можливості для розвитку. І хоча майбутнє після завершення кар'єри поки ще не визначене, одне зрозуміло точно: він завжди залишатиметься відданим своїй родині, своїй команді і, безумовно, футболу.

Успіхів Роману в досягненні нових вершин і перемог, а також у подальшому розвитку як професіонала й особистості.

Софія МАЛЄЦЬКА, для Sport.ua