Владислав ВАЩУК: "Баланчук зробив кар'єру юриста, спростовуючи думку, що футболісти на таке не здатні"

– Ми сиділи за однією партою.

Він був круглим відмінником – для нашого динамівського футбольного спорткласу це було явище. І мені всі заздрили, думали, що я вчуся добре, бо списую. Я не списував, варіанти були різні, але завжди вражався тому як швидко Серьога вирішує складні завдання і пише довгі твори.

Ми дружили так, як тільки можна було дружити в юності – коли знаєш що один з тобою, маєш рацію ти чи ні, добре тобі чи погано. Дружили вчотирьох. Банда. Решта прибивалася ненадовго, але не затримувалась.

Ми разом грали у «Динамо-3», разом переходили до «Борисфена», разом поверталися до «Динамо». Тільки я тоді потрапив до основного складу, а Серьога разом із Сергієм Федоровим та Санею Шовковським потрапили в дубль. Він був єдиним, хто тоді одразу ж підтримав і зрозумів моє рішення, незважаючи на порушену домовленість. Сказав, що я правий, на 100%.

З «Динамо» він перебрався до Ізраїлю, до «Маккабі», пограв там, потім грав у «Ворсклі», а потім…

Потім він зробив абсолютно несподівану кар'єру юриста, адвоката, спростовуючи поширену думку, що футболісти на таке не здатні.

Життя розводило нас у різні країни та міста, але однозначно ми завжди були раді бачити одне одного. Така юність як була у нас - це кровні узи на все життя, але розуміється це все набагато пізніше, звичайно.

Два роки тому була зустріч однокласників – начебто в іншому житті.

Він написав мені у травні. Повідомив, що він уже в армії. Я не очікував, звичайно. Серьога Баланчук, і раптом – армія. Переписувалися дві години. Про що – не знаю. Про все. Про те, що відбувається. Про війну. Про людей. Про життя.

Вчора вдень повідомили, що Серьога загинув. Потрапив під обстріл під Бахмутом. Коли похорон – напишу окремо. Досі не можу повірити, що його більше немає.

Герої не вмирають, – написав Ващук.