Беньямін ВЕРБИЧ: "У мене таке відчуття, що в інтернеті набагато більше паніки через можливу війну з Росією, ніж у реальному житті"

Фото: А. Лукацький, ФК "Динамо"

Словенський легіонер "Динамо" Беньямін Вербич дав велике інтерв'ю виданню Sportklub, в якому розповів про можливий відход з клубу, своїх травмах і ситуації в Україні.

Про свого сина: Це найпрекрасніше почуття в житті. Я ніколи не думав, що це буде так прекрасно, особливо зараз, коли дитина вже трохи підросла і реагує на навколишні речі.

Як я поєдную життя молодого батька і професійного футболіста? Якщо говорити про координацію футболіста і виховання, то тут партнер дійсно грає виняткову роль. Ми знаємо, як це буває з футболістами, коли їм потрібно виспатися за кілька днів до матчу. В цей час моя друга половинка спить з дитиною, щоб у мене був такий необхідний спокій перед матчами. Це дійсно дуже допомагає мені.

Про те, чи є Київ його другим домом: Насправді, я відчував себе добре в Копенгагені. Те ж саме я відчуваю зараз і в Києві. У будь-якому випадку, мій контракт закінчується в кінці року, так що є питання, що буде зі мною далі. Але "Динамо" - відмінно організований клуб, а Київ – гарне місто. Україна - теж хороша країна, і крім як на те, що відбувається зараз, скаржитися більше я ні на що не можу.

Про свій стан після травм: Звичайно, повернуться у футбол після травми, особливо по ходу сезону, - це велика проблема. Практично неможливо відразу опинитися на тому рівні, на якому ти був до травми. Це можуть зрозуміти тільки спортсмени, які мають подібний досвід.

Мене ні в якій мірі не влаштовувала перша частина сезону ні по формі, ні по готовності. До кінця року стало трохи краще. На щастя, у нас зараз досить тривала зимова підготовка. Мені потрібно зіграти ще кілька матчів і тоді я буду в оптимальній формі.

Про свої очікування на другу половину сезону: Мої очікування завжди були високими, я хочу грати в основному складі. У спарингах я хочу ще раз проявити себе перед Мірчею Луческу, який дуже добре мене знає і розуміє, чого від мене можна очікувати. Сподіваюся знову завоювати його довіру! Я багато працюю, але врешті-решт все залежатиме від нього.

Про те, чи вимагають вболівальники знову завоювати чемпіонський титул: У "Динамо" тиск завжди великий. Навіть коли ми були на першому місці, але грали поганий матч, вболівальники свистіли з трибун. Оскільки восени ми фінішували другими, вболівальники незадоволені, як і наш тренер Луческу. Він сказав, що у нього не було через це гарної відпустки, коли він дивився на турнірну таблицю. Ми вже звикли до боїв з "Шахтарем", це повторюється кожен рік. Однак зрозуміло наше бажання і наша мета захистити титул.

Про те, чи хоче він залишитися в "Динамо" і чи були у нього пропозиції від інших клубів: Я повинен визнати, що в січні я отримав дуже цікаву пропозицію, над якою довго розмірковував. У підсумку я вирішив залишитися в Києва. Я хочу знову проявити себе і все довести тренеру. Однак чималу роль тут зіграли особисті причини і сім'я.

Про можливе вторгнення Росії в Україну: Звичайно, відчуття, коли дивишся телевізор або читаєш новини, не з приємних. Насправді, я навіть не знаю, що і думати... Це те, чого я не міг собі уявити навіть в самих поганих думках. Однак тепер, за повідомленнями ЗМІ, війна, схоже, вже майже на носі. Я досі не можу уявити, що це станеться насправді.

Мені чомусь здається, що всі ми в Україні вже якийсь час боремося з цією проблемою "лівою рукою". Єдине, що ми можемо зробити, це сподіватися на дипломатичні угоди. Я зараз за кордоном, але моя сім'я в Києві. Більшість моїх одноклубників розглядають можливість ненадовго покинути Україну на випадок, якщо дійсно почнеться війна.

Чи отримали ми якісь інструкції від клубу на цей рахунок? Насправді, якоїсь особливої паніки в клубі поки немає. Як і в самій країні. Я не хочу занадто торкатися політики, але у мене таке відчуття, що в інтернеті набагато більше паніки, ніж у реальному житті. Люди нетерплячі з приводу цієї ситуації, але поки вона досить спокійна і, сподіваюся, такою і залишиться.

Що кажуть мої українські одноклубники? Ця сага триває вже деякий час. Хвилювання почалися на Донбасі і в Криму і йдуть з 2014 року, і ми вже говорили про це з товаришами по команді. Чогось всі були впевнені, що цей конфлікт не пошириться далі. Однак в останні дні вони також трохи більше нервують і думають про те, що відбудеться, якщо станеться найгірше. Незручне напруження дійсно є, але мені все ж здається, що все більше людей дотримуються думки, що війни не буде. Я і сам дуже сподіваюся, що все вирішиться мирним шляхом.