Шандор ВАРГА: "После чемпионата мира трансферная стоимость футболистов сборной Украины возрастет впятеро"

Уродженця закарпатського містечка Вишкове тридцять років тому через політичну діяльність відрахували із Львівського інституту фізкультури. Проте в Московський центральний інститут фізкультури його прийняли, він його закінчив, а потім захистив кандидатську дисертацію на тему “Оцінка ігрової діяльності футболістів”. Нині Варга регулярно гостює у своєї матері, яка далі мешкає у Вишковому.

Сам пан Варга проживає на Лазуровому узбережжі Франції, в Антибі – місті, де фешенебельною нерухомістю володіють російський олігарх Боріс Бєрєзовскій і власник лондонського “Челсі” Роман Абрамовіч. Перед тим, як стати футбольним агентом, Шандор працював у тренерському штабі збірних СРСР (часів В. Лобановського), Угорщини (чемпіонат світу 1986 року в Мексиці). Нині угорець працює у тренерському комітеті УЄФА та є найкращим футбольним агентом Східної Європи. Співпрацювати з ним мають за честь такі відомі гравці, як Сергій Ребров, Олег Лужний, Руслан Ротань, Олександр Шовковський, Адріан Пуканич, В’ячеслав Свідерський, Сергій Нагорняк, Сєрґєй Алєйніков, мегазірка 1990-х Андрій Канчельскіс і багато інших футболістів і тренерів.

Шандор Варга, який добре ознайомлений із навколофутбольним життям Європи, погодився відповісти на запитання журналіста “Газети”.

– Пане Шандоре, останнім часом у телевізійних новинах вас можна побачити в компанії кандидата на посаду головного тренера київського “Динамо” Оттмара Хітцфельда. Може, скажете нам декілька цікавих подробиць перебування цього наставника в столиці України? – Нині зарано щось говорити. Оттмар знайомиться з командою, вивчає клубну інфраструктуру та думає над своїм рішенням.

– Яке враження Хітцфельда від “Динамо”?

– Загалом, позитивне. Єдине – ми переглядали по телевізору матч “динамівців” із полтавською “Ворсклою”, й Оттмара, надто в першому таймі, здивував стан гравців столичної команди. Він грав востаннє проти “Динамо” у півфіналі Ліги чемпіонів. Та команда й нинішня дуже відрізняються. Втім Оттмар Хітцфельд розуміє, що керівництво клубу шукає тренера, здатного вивести команду з кризи. Інакше вони не шукали б наставника… Оттмар бачить, що нині “Динамо” далеке від своїх найкращих часів.

– Беручи до уваги висловлювання президента ФК “Динамо” Ігоря Суркіса, Оттмар Хітцфельд головний кандидат на посаду наставника команди...

– Це питання потрібно переадресувати Ігореві. Тільки-но він дізнався, що я приятелюю з Оттмаром Хітцфельдом, одразу попросив мене привезти його до Києва. У світі існує п’ятірка найкращих тренерів. І Оттмар належить до цього числа. Але жоден із них не сидить без роботи. Приміром, Арсен Венгер не піде з “Арсеналу”, Капелло не покине “Ювентус”, а Ліпі – збірну Італії. Якщо брати до уваги те, що у Європі є не більш ніж п’ять тренерів рівня Оттмара Хітцфельда, то справді, він є кандидатом номер один на посаду наставника “Динамо”. Інші претенденти на цей пост належать до інших категорій.

– Після поразки київського “Динамо” у другому кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів від швейцарського “Тюна” почали говорити про розпродаж гравців столичної команди. Чи викликало це ажіотаж у колах футбольних агентів?

– Конкретної інформації, крім чуток, не маю. У мене в “Динамо” чотири гравці: Шовковський, Ребров, Ротань і Герасим’юк. Цих футболістів керівництво столичної команди не має наміру продавати. Стосовно інших я не можу нічого сказати.

– Ротань, Ребров і Герасим’юк напередодні старту нового сезону підписали контракт із “Динамо” й, вочевидь, не покинуть команду найближчим часом. А про перехід Олександра Шовковського неодноразово говорили у ЗМІ. Він не просив вас підшукати йому нову команду?

– Ми з ним про це розмовляли. Але Олександр не говорив, що будь-якою ціною потрібно підшукати йому новий клуб. Він нині більше думає про підготовку до чемпіонату світу й у цьому стабільність для Шовковського є дуже важливою. Безумовно, після “вильоту” київського “Динамо” з Ліги чемпіонів ситуація значно ускладнилася. Адже готуватися до світового форуму без серйозних ігор дуже важко. Не секрет, що в чемпіонаті України є незначна конкуренція, й для нього замало роботи. Я був на таких матчах, коли жодного разу не били по його воротах. Але попри це, Олександр не просив підшукати йому іншу команду. Крім того, є контракт із “Динамо”. Тож доки керівництво клубу не наважиться на такий крок, ми не маємо права вести з будь-ким переговорів щодо цього.

– Збірна України дуже вдало виступила у відбірному турнірі до чемпіонату світу. Вочевидь, це значно підвищить трансферну вартість членів національної команди?

– Звісно, вдалий виступ у відбірних матчах до чемпіонату світу є великим плюсом для гравців. Коли розмовляв із тренерами провідних клубів Європи про українців, відчув, що в них бракує інформації про наших гравців. Адже в Європі не транслюють українську першість, а збірна України жодного разу не потрапляла на чемпіонат Європи чи світу. Це було великим мінусом для футболістів. Нині ж про українську збірну, яка зіграла гарні матчі з турками, датчанами, греками, заговорили на Заході.

– Нині підопічні Олега Блохіна перебувають за крок до здобуття путівки на чемпіонат світу. Якщо вони виконають це завдання, то, мабуть, трансферна ціна наших гравців неабияк зросте після світового форуму, й варто очікувати серйозної клубної ротації українців?

– Думаю, після чемпіонату світу трансферна вартість футболістів збірної України зросте вп’ятеро.

– Наступну частину нашої розмови хотілося б присвятити вашій професії. Пригадуєте першого гравця, якого вам вдалося прилаштувати в якийсь клуб?

– Моїм першим клієнтом був Сєрґєй Алєйніков, якому допоміг потрапити в італійський “Ювентус”. Але на той час не було ліцензованих агентів ФІФА. Були агенти, менеджери, імпресаріо, люди, які сприяли футболістам, у тому числі з пошуком нових клубів. Тоді я був одним із тренерів збірної Угорщини. Випадково, під час невимушеної розмови Діно Дзофф, який на той час тренупав “Ювентус”, поскаржився мені на Сашу Заварова. Він сказав, що той висококласний футболіст, але ніхто не розуміє його, й гравці не можуть встигнути за його думкою. Тому постійно не туди дають пас тощо. Я порекомендував Дзоффу запросити Алєйнікова. Через два тижні Сєрґєй зателефонував мені й сказав, що вже перебуває у складі “Ювентуса”. Тож це мій перший успіх як агента. З тих пір ми з Алєйніковим товаришуємо. Він уже розпочав тренерську роботу, був наставником московського “Торпедо”. Оскільки я сам був тренером і мав налогоджені контакти зі своїми колегами з інших клубів, то було не так важко виконувати роботу агента. Сєрґєй Алєйніков був першим гравцем, якого мені, так би мовити, неофіційно вдалося прилаштувати в клуб. А перший офіційний – Юра Калитвинцев. Тоді я вже став ліцензованим агентом ФІФА й улаштував його перехід із київського “Динамо” в турецький “Трабзонспор”.

– Що вас спонукало покинути тренерську роботу й перекваліфікуватися на футбольного агента?

– Розумієте, це була моя третя спроба залишитися в цій чудовій грі. Стати найкращим футболістом світу в мене не вийшло, найкращим тренером світу – теж. А фах футбольного агента мені дано від Бога. Я дуже задоволений власною роботою й, схоже, що мої клієнти теж. Хоча цей складна професія. Довкола цього фаху завжди багато неприємностей, інтриг. Як правило, про футбольних агентів говорять погані речі. Але ті відгуки, що чув про себе, схвальні. Якось один журналіст попросив мене прокоментувати висловлювання Бобі Робсона про те, що всі футбольні агенти є паразитами. Я відповів, що погоджуюся з ним. Але попросив запитати в сера Робсона про мене, позаяк ми з ним добрі друзі. Повторюю, не легка справа бути футбольним агентом. У цій сфері важко залишатися коректним і справедливим.

– Як часто відвідуєте Україну?

– В Україну навідуюся частенько. Приміром, нещодавно тиждень провів разом зі своєю мамою, яка мешкає на Закарпатті. Хвала Богу, їй уже виповнилося 80 років. Зрозуміло, що моє серце завжди тяжіє до України й приїжджаю сюди з великим задоволенням. Мої контакти з “Динамо” розвиваються впродовж багатьох років. Перше відчуття великого футболу пов’язане з київським “Динамо” – 1975 року, коли українці виграли Суперкубок. До речі, цьогоріч виповнилося 30 років після цієї знаменної події. Схожих емоційних основ контактів з Україною в мене багато. А це дуже важливо для людини, адже тоді вона отримує задоволення від життя. Не тільки ж гроші рахувати. Правильно?

– Вам відомо, скільки вітчизняних футбольних агентів функціонує в нашій державі?

– Знаю, що в Україні є трохи більше, ніж десять ліцензованих агентів. Без ліцензії працює 50 або 100.

– Чи відчуваєте конкуренцію з їхнього боку?

– Ні, не відчуваю. Але, зрештою, конкуренція – чудова річ. Своїм гравцям завжди повторюю: агентові потрібно довіряти, і якщо ти не віриш мені, підписані папери нічого не варті. Зі своїми футболістами не підписую жодних документів. Агент ближчий, аніж дружина, тренер чи президент клубу. Позаяк футболісти змінюють клуби й іноді розлучаються. А якщо з агентом склалися довірливі стосунки, то це назавжди. Я до своєї роботи саме так і ставлюся. Якщо мій гравець піде до іншого агента, то це змусить мене краще працювати. Тобто в нашій справі конкуренція є необхідною. Завжди радію за успіх своїх колег. Звісно, конкуренція є, але я її не боюся. Мої принципи життя такі, що конкуренція лише допомагає.

– А який ваш найбільший успіх як футбольного агента?

– Мабуть, перехід Олега Лужного в “Арсенал”. У 31-річному віці, коли його списували з рахунків, говорячи, що Олег уже не придатний для великого футболу, він раптово потрапив в одну з найкращих команд світу. Впродовж чотирьох років він на гідному рівні виступав за “канонірів”. Коли Лужний у складі “Вулверхемптона” вперше повернувся на “Хайбері” (арена, де “каноніри” проводять домашні поєдинки, – “Газета”), весь стадіон стоячи п’ять хвилин вітав його – навіть Анрі ніколи не удостоювали такої честі. Це зайвий раз свідчить про популярність Олега серед уболівальників “Арсеналу”. Я дуже радий, що причетний до кар’єри Лужного. З ним ми й донині товаришуємо. Мати Олега Лужного ніколи не забуває привітати мене з днем народження. Найдорожчим моїм трансфером є перехід Сергія Реброва в англійський “Тоттенгем” за 18 мільйонів доларів. Цікавий контракт був із Хрісто Стоїчковим, якого влаштував на два тижні в Саудівську Аравію. Болгарин тоді грав за іспанську “Барселону”. Команда “Аль-Наср” із Саудівської Аравії саме готувалася до двох вирішальних матчів за Кубок азіатських чемпіонів, й тренери клубу прагнули підсилити склад Хрісто. Я звернувся до тренера “Барси” Луїса ван Галя з питанням, чи можна забрати болгарина на два тижні й скільки це коштуватиме. Він мені відповів: “Якщо забереш його з команди назавжди, я сам заплачу тобі!” Річ у тім, що Стоїчков, якого вболівальники “Барселони” обожнювали, доволі часто критикував ван Галя. Завдяки Стоїчкову “Аль-Наср” виграв Кубок азіатських чемпіонів і завоював право представляти континент на першому чемпіонаті світу серед клубів. А володар “Золотого м’яча” отримав звання найкращого футболіста Європи 1994 року, а за два матчі одержав 300 тисяч доларів готівкою й шестисотий “Мерседес” як гравець, котрий забив переможний гол.

– А є епізод у вашій кар’єрі, про який неохоче згадуєте?

– Ні, таких немає. Навіть, коли Олег Венглинський зателефонував мені й сказав, що переходить у грецький клуб, і я більше не його агент, абсолютно не ображався на нього. Тоді щиро побажав йому успіху і радий був бачити його у збірній України на Меморіалі Валерія Лобановського. Це його вибір. На мою думку, неправильний, але не ображаюся на нього. Венглинський пояснив мені, що інший агент влаштував його в клуб. На що я відповів: якщо агент влаштовує в команду, то він представляє інтереси того клубу. А агентом є та людина, якій ти довіряєш. До речі, Сергієві Реброву запропонував варіант із “Тоттенхемом” не я, а Джонатан Барнет – англійський агент. Але досі я веду справи Сергія, який довіряє мені.

– Надалі представлятимете інтереси Олега Лужного й допомагатимете йому працевлаштуватися вже тренером?

– Ми перебуваємо з ним у режимі щоденного контакту. Нині він потрапив у неприємну ситуацію в латвійській “Венті”. Думаю, він вирішить свої проблеми. Шкода, що Олег не грає. За моєю інформацією, Лужний непогано підготувався до чемпіонату й перебував у тій формі, в якій був у найкращі роки в “Динамо”. Але ситуація у “Венті” стала на заваді реалізації його підготовки.

– Подейкують, що ви налагодили співпрацю з львівськими “Карпатами”?

– Так, я співпрацюю з “Карпатами”. Мені дуже прикро, що такий самобутній клуб потрапив у таку прикру ситуацію. “Зелено-білі” вигравали Кубок СРСР. У Львові я починав своє доросле життя – у 17 років приїхав до міста Лева. У той час Львів переживав неабиякий футбольний ажіотаж. На стадіон “Дружба” годі було потрапити. Мені від Інституту фізкультури вдавалося пройти на матчі “Карпат”, адже тоді працював над темою “Оцінка ігрової діяльності футболістів”. Згадуючи ті роки, дуже боляче спостерігати цей жах, що нині відбувається у Львові. Тож мені хочеться в міру власних можливостей допомогти “Карпатам”.

– Розкажіть, будь ласка, докладніше про те, як маєте намір допомогти “Карпатам”?

– Декілька разів зустрічався з почесним президентом клубу Петром Димінським. Конкретних кроків наразі не зроблено. Я мав певні пропозиції, Петро Петрович теж дещо запропонував. Декотрі гравці попросили мене стати їхніми агентами. Нині веду справи Макса Фещука. Звісно, хотілося бачити якийсь прогрес у взаєминах із “Карпатами”. Сподіваюся, мені вдасться внести свою лепту в справу повернення “Карпат” у вищу лігу.

– Чи правда, що Максимом Фещуком цікавляться провідні клуби не лише України, а й Росії?

– Влітку надходили пропозиції. Але з боку гравця ми можемо включитися у переговорний процес лише тоді, коли два клуби дійдуть попередньої згоди. А в цих перемовинах я не брав участі.

– А хто саме цікавився Фещуком?

– Інтерес проявив дніпропетровський “Дніпро”. “Дніпряни” цікавляться й досі – нещодавно вони телефонували до мене. Криворізький “Кривбас” теж виявив зацікавленість “карпатівцем”. А щодо російських клубів, то не знаю. Якщо мене запитують про того чи іншого футболіста, відразу скеровую до клубу. Так було з Русланом Ротанем – доки “Дніпро” та “Динамо” не домовилися, ми не вели переговорів щодо особистих умов контракту.

– Чи можете назвати принаймні орієнтовну трансферну вартість того ж Фещука?

– Це буде доволі суб’єктивна оцінка. Усе залежить від переговорів двох клубів. Зважаючи на особисті якості та вік Фещука, оцінив би його на суму, близьку до мільйона доларів. Звісно, те, що він не грає у вищій лізі, значно зменшує ціну. Якби “Карпати” грали в Кубку УЄФА й перемогли “Барселону” або “Монако”, а Фещук забив би два голи, то трансферна вартість Макса за один день зросла б до позначки п’яти мільйонів доларів. Ціни у футболі – доволі суб’єктивна річ. У мене була така ситуація, коли пропонував гравця за однією ціною, а його насправді оцінюють удвічі дорожче.

– Пане Шандоре, як вам вдається тримати руку на пульсі футбольного життя Європи й мати власну оцінку того чи іншого гравця?

– У наш час це доволі просто. Завдяки інтернету та телебаченню можна черпати оперативну інформацію. Окрім того, працюю в тренерському комітеті УЄФА й маю прямий контакт із провідними тренерами Європи. Тому в мене є велика перевага перед тими агентами, які не так тісно спілкуються з наставниками.

Розмовляв Гліб Ваколюк, "Львівська газета"

ДОВІДКА
Унікальність фаху агента в Україні полягає в тому, що когорта випускників вітчизняного зразка зовсім нечисленна. В Англії працюють 234 ліцензовані агенти, в Іспанії – 160, у Франції – 122, у Німеччині – 98,у Бразилії – 65. Нині в нашій державі одинадцять агентів, атестованих Федерацією футболу України. Ще троє (і серед них навіть представниця прекрасної статі) успішно склали іспити, і тепер їм оформляють відповідні посвідчення. Перші ж ліцензовані національною федерацією агенти з’явилися в нас восени 2003 року.

УКРАЇНСЬКІ АГЕНТИ, ЛІЦЕНЗОВАНІ ФФУ
Іван Марач (Київ, ліцензія №001)
Денис Галушко (Хмельницький, ліцензія №002)
Євген Єсін (Дніпропетровськ, ліцензія №003)
Валентин Луценко (Київ, ліцензія №004)
Костянтин Сосенко (Київ, ліцензія №005)
Юрій Коробко (Суми, ліцензія №006)
Іван Шепеленко (Київ, ліцензія №007)
Ігор Паламарчук (Київ, ліцензія №008)
Олексій Люндовський (Черкаси, ліцензія №10)
Богдан Гулямов (Дніпропетровськ, ліцензія №13)
Сергій Храпач (Харків, ліцензія №14)