11 серпня 2015 15:22

Про агрессивное поведение Месси, отставку Бьелсы и немного про эксперта Леоненко. Блог Джулая

Відомий український коментатор Дмитро Джулай розповідає про свої враження від минулого футбольного тижня.


Приклад Мессі


Запитання у твітері стосувалося зриву Мессі у матчі з «Ромою». Який він, мовляв, подає приклад дітям. Одразу згадалися слова Чарльза Барклі, якого колись теж звинуватили у «розтлінні неповнолітніх»: «Мені платять to kick ass on the court, а не за виховання ваших дітей».


Ми іноді занадто ідеалізуємо своїх спортивних кумирів та їхній вплив. Ідеалізувати будь-кого у спорті взагалі небезпечно. (Дивіться розділ «Ленс Армстронг»). Якщо Мессі зробить щось погане, а у цьому конкретному випадку маємо справу зі звичайним емоційним сплеском, навряд чи кожна дитина обов’язково це повторюватиме. По-перше, тому що такі вибрики трапляються і без впливу Мессі, по-друге, перекладати відповідальність за виховання власних нащадків на Ліонеля, Кріштіану чи Златана це, звісно, найвищий пілотаж батьківства.


Спортсмен, здатний на щось непідвладне більшості з нас, не набуває завдяки цьому святості чи емоційної досконалості. Спорт лише віддзеркалює характер людей. Будь-який вчинок Мессі може стати хорошим приводом для розмови з дитиною, яка захоплюється аргентинцем.


Якщо ж малечі справді доводиться «брати приклад» з того, кого бачать по телевізору раз чи два на тиждень, то це означає, що ті, хто поруч щодня, не дають їм щось дуже важливе. Те, що й є справжнім прикладом.


Лілль – ПСЖ


Позаминулого сезону Ерве Ренар ледь не реанімував зовсім деморалізований «Сошо». Зараз він повертається до клубної роботи з дещо іншим по формі, але схожим по суті завданням. «Лілль» лише завдяки хорошій другій половині чемпіонату посів восьме місце. Про боротьбу за місце у єврокубках ніхто й не згадував, а для клубу, що й титул брав лише чотири тому це, поки що, неприємне явище.


Літні кадрові втрати «Лілль» компенсував запрошенням кількох досвідчених (Сівеллі, Оббаді, Ботеак) та кількох молодих футболістів (Ґірассі, Ґійом, Амаду, Талло). Ренар має знайти оптимальне поєднання мудрості одних та жаги до успіху інших. Перевірка чемпіоном вже у першому турі показала, що дещо вже зроблено, але все ж здебільшого це стосується дій без м’яча.


Висока лінія оборони проґавила, щоправда, довгий пас Давіда Луїса вже на другій хвилині. Потім гострота біля воріт «Лілля» виникала завдяки надзвичайно точним передачам паризьких півзахисників у вільні зони. Позиційно господарі діяли ніби й без суттєвих провалів та все ж майстерність Верратті, Пасторе та інших дозволяла ПСЖ розвивати свої атаки.


«Лілль», натомість, додадав у пресингу на чужій половині. Потроху команда Ренара починала накривати суперника неподалік від його штрафного. Помітно було, що дії ці відпрацьовані й саме колективний відбір спричинив першу жовту Рабьйо, а індивідуальний пресинг — другу.


Цікаво маневрував у ці хвилини й Соф’ян Буфаль, якому в першому повному сезоні у «Ліллі» вже час брати на себе більше відповідальності. У нього достатньо різноманітний арсенал для того, щоб стати справжнім диригентом гри команди.


Те, що саме над діями у атаці ще доведеться попрацювати, стало зрозуміло у другому таймі. ПСЖ колосально відіграв у обороні й «Лілль» наче під впливом цієї впевненості суперника втрачав динаміку та злагодженість. Буфаль нагадував про себе дедалі рідше, а гравці, що вийшли на заміну суттєво характер гри не змінили.


Відзначити хотілося б юного захисника Бенжамена Павара. До перерви він блискуче впорався із опонентами на правому фланзі оборони. У другому таймі, коли «Лілль» перейшов на гру у три оборонці, Павар змістився у центр і там припустився кількох помилок, але загальне враження від його гри це не надто зіпсувало.


Б’єльса


У шістдесят років людина, що фанатично віддана своїй роботі, мінятися не буде. Комусь може здатися ледь не інфантильною вимога робити все саме так, як каже Ель Локо. У «Марселі» взагалі заторохкотіли про «зраду». Так наче це тренер ініціював зміни у вже узгодженому контракті, наче це тренер притягнув до клубу двох гравців, які у лазареті проводять значно більше часу, аніж на полі.


Ще минулого року Б’єльса критикував керівництво клубу, коли «Марсель» не спромігся придбати жодного гравця зі списку, який він вручив президентові. Навіть у «Атлетику», з його специфічною трансферною політикою, такого не було.


Робота у Більбао якраз підкреслила, що Марсело готовий працювати з обмеженнями, якщо вони логічні й неминучі. І працювати досить успішно.


Події ж останніх тижнів остаточно переконали його, що й цього сезону працювати доведеться на чужих умовах. До його реакції можна ставитися по-різному, але вона є типовою для Б’єльси. Нічого нового. Якщо йому стає некомфортно, якщо хтось не згоден працювати з тим самим фанатизмом, що й він, якщо хтось не готовий дотримуватися своїх обіцянок лише тому, що є формальним «начальником», Марсело Б’єльса просто йде. Він ніколи не робить те, що йому не подобається.


Денніс Прат


«Андерлехт» і на старті минулого сезону не вражав своїм фізичним станом. Тоді, щоправда, треба було готуватися до самої «Ліги Чемпіонів» тож це пояснення-кліше прикривало Бесніка Хасі від зайвих запитань. Що ж зробиш, шість матчів за три місяці у багатьох закутках Європи почали вважати ледь не єдино правильними для оцінку стану та потенціалу команди.


У ЛЧ «Андерлехт» зіграв. У чемпіонаті ж команда залишилася третьою і зараз вже не обтяжена необхідністю «готуватися». А вигляд має той самий, що й рік тому. У матчі з «Гентом» допомогло те, що суперник, у перші хвилин двадцять, не був схожий не те що на чемпіона Бельгії, а й на чемпіона аматорської Ліги.


Потім «Андерлехт» здувався на очах й так і не запропонував якихось чітких варіантів гри у другому таймі. Особливо прикро було спостерігати за інертним футболістом, якому пророчили велике майбутнє. Денніс Прат у цьому плані трохи схожий на теперішню збірну Бельгії, якій впевненість у своєму золотому майбтньому іноді заважає звернути увагу на рутинні сьогоденні завдання.


Напевно він вже не хоче грати у цій команді, вважає, що переріс її та цей чемпіонат. У такому випадку «Андерлехту» краще б продати Денніса якомога швидше. Нестерпно бачити людину на полі й водночас розуміти, що її там немає.


Експертна оцінка


Поки в Україні продовжують вважати експертом Віктора «Пустомола» Леоненка, у програмі Match of the Day несподівано додає у цій ролі Алан Ширер. Перші ефіри колишьного форварда досить швидко розчарували. Навіть ефектно забитий м’яч Ширер коментував у стилі: «Це був чудовий удар». Від одного з найкращих бомбардирів у історії англійського футболу хотілося все ж трохи більшого.


Зрозуміло, що не завжди можна очікувати від екс-футболіста певного рівня володіння словом. Тому й ховається він за добре знайомими фразами, сотні разів почутими за роки кар’єри. Власні емоції він тоді передає чужими словами й для аналітичної програми немає нічого гіршого.


Алан Ширер


Ширер з часом навчився знаходити свої слова, а потім краще, точніше, чіткіше формулювати свої оцінки. І це важливий аспект його роботи. Ще одним прикладом тут може слугувати аргентинець Дієго Латорре, який дуже багато читає й мова якого, і без того досить пристойна, щоразу набуває нових фарб. Якщо ж читати лише етикетки на пивних пляшках, то далі мосту з лантухом у руках не зайдеш.


Також довелося чути, що Ширер не наважувався надто різко критикувати команди, бо розраховував почати тренувати. Коли ж він остаточно відмовився від цієї ідеї, й клуби перестали бути для нього потенціальними роботодавцями, Алан став розкутішим. Може й так. У будь-якому випадку зараз Ширер справді відзначає важливі та цікаві деталі як у грі команд, так і окремих футболістів. Якою б не була причина, він сприйняв цю окрему професію не як сумнівне відгалуження футбольної кар’єри й почав опановувати її нюанси.


Дмитро Джулай