Константин ВИВЧАРЕНКО: "Я ждал свего шанса и получил его"

(Публикуется на языке оригинала)

Для захисника київського «Динамо» Костянтина Вівчаренка початок року видався напрочуд насиченим. Важку роботу на зборах і участь в контрольних матчах основної команди він поєднує з виступами за молодший склад «біло-синіх», що днями в Ла-Коруньї здобув путівку до 1/8 фіналу Юнацької ліги УЄФА. Про все це 19-річний виконавець розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Футбольному клубу».

– Ми готувалися до важкого матчу – саме таким він і вийшов, – ділиться враженнями Костянтин. – «Депортиво» – швидка, потужна команда, що має технічних гравців, одначе сюрпризів суперник не підніс. За стилем він схожий з іншим іспанським клубом – «Барселоною», яку «Динамо» випередило на груповому етапі. У порівнянні з осінніми іграми ми не вносили якихось істотних змін в наш звичний тактичний малюнок – навіть попри відсутність деяких футболістів. З тими хлопцями, які замінили травмованих і дискваліфікованих партнерів, ми разом тренуємося і граємо вже давно, прекрасно знаєм один одного, тож із взаєморозумінням на полі проблем не виникало. Від свої основних ігрових принципів не відходили і під суперника не підлаштовувалися.

Так, два пропущені до перерви м’ячі не входили в наші плани, але й не зламали їх. З психологічної точки зору то міг бути відчутний удар, і дуже важливо, що на перший гол іспанців ми швидко відповіли своїм. Відчули упевненість, а вилучення у складі «Депора» його лише збільшило. Гадаю, команда виконала все, про що ми домовлялися з тренером. У другому таймі «Динамо» повністю контролювало гру і, на мою думку, мало забивати більше, щоб не доводити справу до післяматчевих пенальті.

– Як ви впоралися із тиском трибун? 20 тисяч глядачів – більш ніж серйозна аудиторія для юнацьких змагань.

– Я б назвав це приємним сюрпризом – навіть незважаючи на те, що глядачі підтримували своїх і освистували нас. Грати в таких умовах – це щось дивовижне! Адреналін на максимумі, напруження колосальне – таке не забувається. Подібні відчуття були й після домашньої гри з «Ювентусом», з яким ми зустрічалися два роки тому на аналогічній стадії. Тоді уболівальники майже заповнили стадіон «Динамо», ми перемогли 3:0 – казка!

– Звісно, ви підтримали Дениса Ігнатенка, який в Ла-Коруньї припустився прикрої результативної помилки. А як він сам поводився в роздягальні під час перерви?

– Дійсно, Денису ніхто не докоряв, та й сам він виглядав дуже спокійним. Те, що воротар впорався з емоціями, було видно по його грі у другому таймі і, зрозуміло, під час серії 11-метрових. Фактично Ігнатенко і втягнув нас у наступний раунд.

– Два роки тому ти не забив пенальті у грі з «Гоффенгаймом», що не завадило тобі в Ла-Коруньї знову підійти до «точки». Чия була ініціатива – твоя чи Ігоря Костюка?

– Я сам вирішив. Відчував упевненість і тому сказав тренеру, що готовий пробити. Та й не міг я підвести партнерів – все-таки найстарший в команді. Коли готувався до удару, ще не знав куди спрямую м’яч. До останнього чекав, куди зсунеться воротар, і тоді вже вдарив у протилежний кут.

– Розумію, що як у спарингах за основну команду, так і в матчах Юнацької ліги безглуздо говорити про брак мотивації. І все ж таки, чи важко було перемкнутися з одного рівня на інший?

– Ні, і в першу чергу завдяки тому, що вимоги до мене, як до крайнього захисника, у Мірчі Луческу та Ігоря Костюка майже не відрізняються. Якщо стисло, я маю відпрацьовувати ззаду, допомагати попереду і діяти максимально надійно – без поперечних передач та дитячих помилок.

Попри те, що в Іспанії та Туреччині ми отримували серйозні навантаження і часто проводили спаринги, на мій стан у грі з «Депортиво» це жодним чином не вплинуло. Тренерський штаб обрав правильний режим підготовки до матчу – я відчував себе сповненим сил, як, утім, й інші хлопці. Хоча суперники, у яких сезон в розпалі, перебували в тонусі, думаю, ми їх перебігали.

– Ти вже не перший рік перебуваєш, так би мовити, під «основою» в першій команді. Який з етапів твоєї кар’єри був найкориснішим – в сенсі отримання нових знань, навичок, досвіду?

– Не можу виокремити щось конкретне. Кожний збір, кожне тренування, кожна гра, проведені з основним складом, вчать чомусь новому і, сподіваюсь, сприяють моєму прогресу. Старші партнери підказують, домагають в окремих моментах – спасибі їм за це.

Вперше я приєднався до першої команди ще за часів Олексія Михайличенка. Мені було лише 17 – нервував страшенно. Зараз почуваюся набагато впевненіше – це стосується як безпосередньо підготовчого процесу, так і спілкування поза полем.

– У поточному сезоні ти мав шанс отримати постійну ігрову практику в УПЛ, але відмовився переходити до «Чорноморця». Чому?

– Ми радилися з цього приводу з моїм агентом, і він порекомендував залишитися в «Динамо». Казав, що спілкувався з Містером, який розраховує на мене. Я продовжував працювати і чекати на свій шанс. Жалкувати нема про що. Зараз цей шанс у мене є – роблю все, щоб його не змарнувати.

– Після від’їзду Віталія Миколенка до Англії та разом з Владиславом Дубінчаком є претендентами на місце лівого захисника в команді Луческу…

– У нас з Владом гарні робочі стосунки. Ми обидва намагаємося показати себе з найкращого боку і принести «Динамо» найбільшу користь. Зрештою, конкуренція ще нікому не заважала. Навпаки, вона є гарним стимулом. А щодо місця у складі – то вже вирішуватиме головний тренер.

– До матчу 1/8 фіналу Юнацької ліги залишається трішки більше двох тижнів. Як готуватимешся до нього?

– Як і під час попереднього збору в Туреччині, на наступному також працюватиму з «основою». А вже незадовго до самої гри разом з декількома іншими партнерами приєднаюся до юнацької команди. Суперник поки не відомий, але вочевидь на нас чекає ще більш складний іспит.