"Перепрошити Зінченка, Малиновського чи Ярмоленка грати в "бий-біжи" важко". Блогер порівняв тактики Петракова і Шевченка

- Не знаю чому досі ці питання виникають попри те, що Петраков сам відповів на нього у перші години на посаді. Але тезка перекинув запит від гладачів ТТТ, тож не всі бачать різницю...

Якщо малювати і ліпити десятки скрінів, чи нарізати десятки відео, то на це піде ціла вічність. Та і певне не доцільно, бо за півроку питання лунатиме знову. Тож для наочності оберу лише ОДИН з прикладів, який наглядно продемонструє різницю у ставленні та підходах до гри.

У «футболі Шевченка» це поєдинки відбору на Євро-2020 мінус обидві гри з Португалією. Там шість матчів: по два з Сербією, Литвою та Люксембургом.

У «Петраболі» це лише його (без Шевченка) поєдинки відбору на ЧС мінус Франція та Шотландія. Це два поєдинки з Боснією, матчі з фінами та казахами (по одному).

Чому відкинув топів (Португалію та Францію)?

Бо нас цікавить гра з позиції сили, де ми не поступаємося суттєво на папері, а маємо перевагу (більшу чи меншу, але на папері ми сильніші).

Маємо середні показники других таймів зазначених поєдинків, можемо порівняти, як поводила себе збірна Шевченка та збірна Петракова за схожих обставин.

Головний підсумок: збірна Шевченка контролювала ГРУ у других таймах (58.6% володіння та суттєва перевага в передачах).

З Люксом (двічі), з Литвою (двічі) та Сербією (двічі) Україна забивала в першому таймі. Пропустили лише з сербами, там рахунок був 1:1 на початок другого тайму. Але по перерві збірна продовжувала контролювати м’яч та гру, як вважає Петраков: праздно катать мяч. Не відмовляючись від власних принципів. Один з них - готувати входження до фінальної третини, а не просто смалити вперед з усіх гармат (порівняйте точність).

Збірна Петракова теж вела в рахунку у 3 з 4 випадків (0:0 з Боснією), але подивіться що відбувалося далі:

⁃ вже суперник володів м’ячем більше (48.4% в нас)

⁃ наша гра спрощувалася у порівняння з періодом Мальдери (падав темп, кількість пасів за володіння, падала точність передач до фінальної третини)

⁃ кількість контратак зростала майже втричі, але голів від цього більше не ставало

⁃ навпаки, збірна Петракова забивала у другому таймі рівно таку саму кількість голів, що й пропускала

⁃ при Мальдері бачимо забивали на гол більше, ніж пропускали

Тож тримайте головні відмінності «футболу за Шевченком» та «Петраболу» (що має схожі риси з «Бульбаболом» Картопляного Пепа, що очолював ДК деякий час тому):

⁃ зумисно обрав матчі, де за статусом ми мали перевагу, але по різному до цієї переваги ставилися

⁃ «Футбол Шевченка» - це продовжувати контролювати хід зустрічі проти слабшого за себе опонента не відходячи від контролю м’яча

⁃ «Петрабол» - це «бистриє флангі», тобто зумисне спрощення гри, спроба опускатися до рівня суперника (за якого сильніші) та намагатися використовувати простір, що за таких умов відкривається

⁃ «Футбол Шевченка» - це продовжувати ГОТУВАТИ атаки та спроби входу до чужої третини поля, у той час як в Петракова така задача не стоїть - гра стає більш вертикальною, тому втрачається якість переходів через брак

Розумію, що потрібно ще багато чого пояснювати: гравці дісталися Петракову у спадок від Мальдери. І як би він до них не стукав, але все одно інтуїтивно вони в багатьох епізодах використовують звичні їм шаблони попередників. Новий тренер може дати глобальні орієнтири та використовувати гравців, які не просякли принципами попередників, саме це і створює загальну складність.

При Петракові збірна не грає в чистий «Петрабол» 100% ігрового часу, тому на рівні загальних метрик без поправок на суперника та обставини різниця загальна і не надто суттєва. Вона є, але не така разюча, як тут. Перепрошити Зінченка, Малиновського чи Ярмоленка грати в бий-біжи важко. Першим двом після Пепа і Гаспа складно перебудовуватись виключно на гру другом номером на контратаках. Вони не дурні, вони розуміють, що можуть знайти кращі шляхи ніж удар пиром в боротьбу. Ярмоленку у прямому сенсі важко здійснювати по 7-8 ривків за спини - він вже не у віці Мудрика, щоб займатися оздоровчою фізкультурою.

Було питання «згадати матч, коли збірна Петракова грала гірше за суперника». Через вказані вище причини: чистий Петрабол не грають 90 хвилин. А відверто провальні 15-30-45-хвилинні відрізки проти слабших (не сильніших) у команди Петракова трапляються у кожній грі, коли від принципів попередників відходять повністю.

Було прохання «згадати матч, коли збірна Шевченка грала краще за суперника». Тут теж варто думати. Принципи Мальдери вдалося імплементувати лише у матчах проти суперників, що поступались за силою або були поруч у якості організації гри. Причина: гравці Динамо та Шахтаря притягують клубні проблеми з ЛЧ до збірної. Згадайте ігри гірняків з Гладбахом в ЛЧ, наприклад. Тому тут алгоритм відповіді наступний:

⁃ на початку гравці довго звикали до Ріанчо після Фоменка, тому швидкого переходу до адекватного футболу не відбулося

⁃ лише з появою Мальдери та гравців відповідного профілю (Матвієнко, Зінченко, Малиновський) почало щось вимальовуватися

⁃ але із зростанням у статусі від групи В до групи А Ліги Націй до більш сильних суперників пристосуватися майже не змогли (там і закінчилися «матчі, кращі за суперника», залишилися лише короткі відрізки)

Проти топів лайняно гратиме, що одна, що інша команда, бо не працюватимуть ні принципи побудови позиційних атак, ні бий-біжи. Тут мова саме про тих, хто реально під силу чи поступається на папері. Ось тут ставлення ТШ до архітектури відрізняється суттєво.