Бразильский легионер "Руха" Леандро: "Моя жена хочет знать украинский язык"

Він почав займатися футболом лише у 18 років і майже всю свою кар’єру провів на Євразійському континенті, хоча мріяв зіграти за «Сан-Пауло». Його дружина зараз активно вивчає українську мову, адже прагне навчатися у Львівському університеті. Бразильський захисник «жовто-чорних» Леандро - про роль Леоніда Кучука в його кар’єрі, судові процеси із «Волгою» та перспективи «Руху» - у відвертому інтерв’ю клубному медіацентру.

– Лео, ти кілька разів відтерміновував інтерв’ю через те, що твоя дружина ходить на курси, а ти в той час дивишся за дочкою. Що це за курси?

– Моя дружина рік відвідуватиме курси, на яких вивчатиме українську мову. Вона хоче вступити у Львівський університет на спеціальність «психологія». Дружина прагне знати українську мову.

– Розкажи про свою сім’ю.

– Мою дружину звати Аманда. У нас три доньки. Найстаршій – Лавіньї – 12 років. Другу дочку також звати Лавінья (Сміється). Старша Лавінья – дочка дружини від першого шлюбу, але я до неї ставлюся як до рідної. Лавінья, якій 11 років – моя дочка вже від мого першого шлюбу. Наймолодшій донечці Лоені зараз 5 років. Вона ходить в дитсадок. Найстарша донька – в Бразилії, але наступного місяця вона вже буде біля нас у Львові. Середня дочка – в Бразилії разом з моєю мамою. Вона дуже захоплюється музикою. Всі її думки пов’язані з цим.

– Ти родом з бразильського міста Ітумбіара. Розкажи про цю місцину.

– Багато розповісти про це місто я не зможу, адже коли мені було 8 місяців, ми з сім’єю переїхали у Сан-Педру. Це маленьке містечко біля Сан-Пауло. В Ітумбіарі я був лише три або чотири рази.

– Що це за місто Сан-Педру? Чим воно особливе?

– Це туристичне та дуже гарне містечко, в якому живе близько шістдесяти тисяч мешканців. Там є красивий водоспад. Це місце дуже спокійне. Я люблю такі міста. Сан-Педру – мій дім. Як тільки я маю вільний час, одразу лечу туди.

– Наскільки я знаю, ти дуже пізно почав грати у футбол…

– Футболом я почав займатися лише у 18 років. Тоді я вперше потрапив на перегляд у футбольну команду з міста Пірасікаба. Я дуже пізно почав грати у футбол. До цього нічим особливо так і не займався. Лише на вулиці час від час з друзями, татом та з братом ганяв м’яча. У 18 років я почав грати за команду U-20 у клубі «XV Novembrе». Там я пробув 2 роки.

– До речі, чому місто Пірасікаба, де ти грав у клубі «XV Novembrе», ще називають місцем, «де зупиняється риба»?

– Так, це правда. Там є велика річка, де водиться дуже багато риби. Біля водойми працює чимало ресторанів. Ми постійно їли морепродукти. Там дуже смачно. Всім рекомендую скуштувати морепродукти саме в Пірасікабі.

– Знаю, що твій улюблений футболіст – Кака, а улюблений клуб – «Сан-Пауло». Що тобі подобалося у грі Кака?

– Все вірно. Раніше Кака був дуже сильним футболістом. У нього дуже хороша передача і всі рішення на полі приймав швидко. Він один з найкращих гравців в історії у центрі поля. Особливо в той період, коли він грав у «Мілані», а згодом в «Реалі». «Сан-Пауло» для мене завжди буде улюбленою командою. Мріяв зіграти за цю команду. На жаль, вже ніколи й не зіграю в улюбленому клубі. Вік не дозволить це зробити. «Сан-Пауло» – це серйозний рівень. Там зараз грає Дані Алвес. На його презентацію прийшов повний стадіон.

– Майже всю кар’єру ти провів на Євразійському континенті. Чому обрав цей футбольний напрямок?

– Коли мені було 20 років, ми в Бразилії грали проти польської «Погоні». Їм сподобалася моя гра і вони запропонували перейти до них. В мене якраз завершився контракт з командою і я погодився на їхню пропозицію. Коли я підписав контракт з «Погонню», то там в команді грало ще 15 бразильців, тому мені було дуже комфортно. Це велике щастя, що у першій моїй команді в Європі було стільки співвітчизників.

– Ще раніше в одному з інтерв’ю ти заявив, що кожен молодий бразильський футболіст мріє поїхати грати в Європу. Чому?

– Гадаю, що 80 % молодих бразильців хочуть грати в Європі. Там є хороші шанси добре себе проявити і пограти на високому рівні. Насправді, багато хто не може цього зробити. Латиноамериканцям не виходить закріпитися в Європі з різних причин: клімат, харчування, менталітет. Велика кількість бразильців місяць-два грають тут і повертаються назад, адже їм дуже важко.

– Ти лише півроку пограв за «Погонь», після чого за 50 000 євро тебе купив угорський «Капошварі». Як потрапив в Угорщину?

– Мені допоміг один бразильський агент. Він сказав, що є така команда, яка була зацікавлена в моїх послугах. Я поїхав до них на перегляд. Нас було двоє бразильців, а в команді залишився лише я. Контракт підписали на 1 рік. Я добре себе проявив в угорському чемпіонаті і згодом один агент повідомив мене, що є варіант переїхати в клуб російської Прем’єр-ліги.

– «Луч-Енергія» з Владивостоку заплатила за твій трансфер 200 000 євро. Ти довго роздумував над переїздом в Росію?

– Я одразу погодився на перехід, адже я вже чув про високий рівень чемпіонату. Зараз в Угорщині нормальний рівень футболу, а коли я там грав, то він був слабким. В Росії були хороші заробітні плати і висока конкуренція, тому я не роздумував над пропозицією. В «Лучі» я грав десь півроку.

– Після «Луча» був перехід у «Спартак» з Нальчика. Там ти розкрився на повну, адже за 77 ігор забив 16 голів та віддав 15 гольових передач…

– «Спартак» з Нальчика тоді тренував Юрій Красножан. В команді були два бразильці – Ферейра і Феліпе Фелікс. Вони хотіли мені допомагати, щось підказували португальською мовою. Красножан не давав їм цього робити. Він сказав, що я повинен вивчити мову, а португальською спілкуватися заборонив. За перші півроку я взагалі не забив жодного голу і не віддав гольової передачі. Він мені сказав, що я матиму в команді конкурента. Коли почалося друге коло, то я почав забивати. Ще до кінця сезону 8 разів розписався у воротах суперників.

– В чому секрет такої хорошої результативності?

– В нас була дуже хороша команда, а я був молодим і володів хорошою швидкістю. Красножан перевів мене з позиції флангового захисника на позицію вінгера. Зараз я також зможу зіграти в ролі хавбека, але у «Русі» є багато хороших молодих півзахисників. Зараз я вже спокійно собі граю на фланзі в обороні (Сміється).

– Період в Нальчику припав на пік твоєї форми?

– Так, звичайно. В «Спартаку» та київському «Арсеналі» я був у найкращій своїй формі. До речі, в той час в мене був агент із Сербії. За мій перехід з «Луча» в «Спартак» він отримав гроші, а мені нічого про це не сказав.

– Як тобі жилося в Нальчику?

– Це дуже важке місто для життя. Там нічого немає, крім одного ресторану. Час від часу ми чули постріли. Одного разу дружина бразильського гравця була в ресторані і на тій вулиці була перестрілка. Футболістам там було спокійно, адже їздили з тренувальної бази і до дому, а от сім’ї було страшно.

– В той період тобою цікавилося іспанське «Депортіво». Чому не склався перехід?

– Я чув про це, але я не знаю, чому не вийшло перейти в «Депортіво». Це все «робота» агента. У мене з ним були проблеми і я його про це навіть не запитував. Мав шанс потрапити в «Депортіво», але через агента не зміг туди перейти.

– Після того як «Спартак» з Нальчика понизився у класі, з тобою розірвали угоду. Ти опинився в київському «Арсеналі». Як відбулось твоє знайомство з Україною?

– Про варіант з «Арсеналом» мені повідомив агент, з яким я зараз працюю. Він сказав, що це дуже хороший клуб з дуже кваліфікованим тренером. Я подивився в турнірну таблицю елітного дивізіону України: «каноніри» тоді були на 5-му місці. Агент мені одразу сказав: «Лео, ти граєш в Росії, але не думай, що в Україні гірший чемпіонат. Там дуже хороший рівень футболу. Є такі команди як «Шахтар», «Динамо», «Волинь», «Металіст», «Дніпро», «Карпати», «Чорноморець». Після цього я не роздумував ні на секунду й одразу захотів підписати контракт.

– В «Арсеналі» ти вперше познайомився з Леонідом Кучуком?

– Так, там була наша перша зустріч. Він одразу сказав, що український чемпіонат нічим не поступається російському, адже тут дуже важко грати. Тоді я ще не розумів, що він дуже сильний тренер. Все ж агент мене одразу попередив, що це коуч топ-класу. А от після місяця роботи з ним я в цьому переконався.

– Разом з «Арсеналом» ти дебютував у Лізі Європи. В грі проти словенської команди «Мура» ти віддав дві гольові передачі…

– Станіславович нам одразу сказав, що це дуже сильна команда і, щоб ми не думали, що в клубу зі Словенії низький рівень. Ми готувалися до цього протистояння, як до фіналу Ліги Європи. Гадаю, саме тому ми їх легко обіграли. Ту гру я відіграв на хорошому рівні. ЛЄ – це супер рівень. Емоції мене переповнювали. Кожен гравець мріє грати у єврокубках.

– У лютому 2013-го року ти перебрався в «Кубань», а місяць перед цим команду очолив Леонід Кучук. Ти прийшов на запрошення Леоніда Станіславовича?

– Так, мене запросив Леонід Кучук. Там також була дуже хороша команда. За підсумками сезону ми зайняли 4-те місце і потрапили в Лігу Європи.

– Ти знаєш, чому Леонід Кучук покинув «Кубань» після успішної роботи в клубі?

– Не знаю, яка причина такого рішення Станіславовича. Єдине, що я знаю на сто відсотків, так це те, що його хотіли бачити в своїх рядах багато клубів високого рівня. В тому числі й московський «Локомотив».

– Після того, як Леонід Станіславович очолив «Локомотив», він хотів бачити тебе у цій команді. Чому не склався твій перехід в московський клуб?

– Я також дуже хотів перейти в «Локомотив». Якщо чесно, до кінця не розумію усіх причин, чому не вийшло потрапити в «Локо», адже мене хотів бачити тренер, і я також мав бажання грати під його опікою. Але так буває. Це життя.

– Ти опинився у «Волзі» з Нижнього Новгороду, яку тренував Калитвинцев. Там ти провів 3 роки, поки команду не розформували. Після цього ти понад півроку не міг знайти нову команду. Чому?

– Не міг знайти нову команду через те, що мав проблеми із «Волгою». Хотів вирішити питання із цим клубом. Вони мені досі винні гроші. Клуб спеціально став банкрутом. Зараз у Нижньому Новгороді також є команда. Це все велика афера. Я суджуся із ними. Цим займаються мої юристи. Вони винні мені кругленьку суму. Але я не думаю про ці гроші, адже повністю зосереджений на футболі.

– Після невеличкої паузи футбольне життя знову тебе звело із Леонідом Кучуком. На цей раз в «Сталі»…

– Мої агенти і Станіславович домовилися про цей перехід. Я погодився, адже вже дуже добре знав, як це працювати з таким коучем. Поспілкувавшись по телефону з Леонідом Кучуком, одразу погодився на перехід у «Сталь». В нас був хороший колектив. Загалом, у всіх клубах, де працював Леонід Кучук, були дуже добрі команди.

– На футболіста Леандро Леонід Кучук мав найбільший вплив у кар’єрі?

– Гадаю, що це найголовніший тренер у моїй кар’єрі. Він мене дуже сильно змінив, як гравця. При ньому я навчився, як то кажуть, «грати з головою». Багато зрозумів у тактичному плані. Ми дуже багато працювали й продовжуємо це робити. На полі я також стараюся думати, як він. Це дуже сильний тренер. Серед всіх тренерів, з якими я працював – він найсильніший, адже велику увагу також приділяє й психології гравців.

– Після кам’янської «Сталі» ти опинився у литовському «Атлантасі». Чим запам’ятався цей період?

– Хороше там було лише місто (Сміється). Команда – непрофесійна попри те, що грає в елітному дивізіоні. Рівень чемпіонату дуже слабкий. До речі, «Атлантас» також мені винен кошти.

– Перша ліга України сильніша за елітний дивізіон Литви?

– Більшість команд нашого чемпіонату сильніші за «Атлантас». Загалом там є хороші клуби такі, як «Жальгіріс» та «Судува». Але це лише дві команди. «Рух» – в десять разів кращий за «Атлантас».

– Ти грав у Польщі, Угорщині, Росії, Литві та Україні й маєш з чим порівняти. На фоні тих клубів, де ти був, як можеш оцінити рівень «Руху»?

– В «Руху» – умови Прем’єр-ліги. Є багато клубів у елітному дивізіоні, які не мають того, що є у нас. Тут є все: інфраструктура, харчування, медичне забезпечення. А після того, як сюди прийшов Леонід Кучук, то команда зробила ще крок вперед. Коли я приїхав в «Рух» і ми зіграли перші товариські матчі, то я не бачив перспектив (Сміється). В нас були результати: 0:0, 1:1. Я подумав: «Куди я потрапив?». Тренер почав потрохи перебудовувати команду і зараз в «Руху» величезні перспективи. Але потрібно ще багато працювати. Найголовніше зараз – результат. Поки ми ще нічого не зробили. Зіграно лише 10 турів і ще багато нас чекає попереду.

– Тобі – 34 і ти в чудовій фізичній формі. Доки плануєш грати футбол?

– Не знаю. Гадаю, ще 2 роки зможу пограти. Наразі я в «Русі» і в мене тут розрахований контракт до червня наступного року. Хочу грати у Львові.

– Як тобі вдається за всі роки ігрової кар’єри не отримати жодної червоної картки?

– Я сам не знаю (Сміється). Це ж добре. Але цьому не має пояснень. Я повинен використовувати свій досвід, адже не можу вже бігати по полю, як Климчук чи Бойчук. Потрібно грати «з головою». Багато працюємо з тренером з фізпідготовки Віталієм Мілютіним та головним коучем Леонідом Кучуком. Працюючи з таким тренером, потрібно бути готовим на сто двадцять відсотків.

– Яку ти любиш читати літературу?

– Я не дуже люблю читати (Сміється). От моя дружина дуже любить це робити. До речі, вона мені подарувала дві книги. Одна з них – дуже хороша. У ній йдеться про методи роботи головного тренера бразильської збірної з волейболу Бернардіньйо. Там багато моментів, які стосуються психології спортсменів. А ще про те, як він допомагав своїм підопічним, налаштовував на гру. Цей коуч мені навіть чимось подібний на Станіславовича (Сміється).

– Які у тебе музичні смаки?

– Полюбляю слухати американський реп і бразильське самбо.

– Ти часто сумуєш за Бразилією?

– Я вже давно адаптувався в Україні, тому все гаразд. Мені важче було би адаптуватися в бразильській команді (Сміється). Взимку не їхатиму в Бразилію, адже наша найменша донька починає тут навчатися, тому хочу залишитися у Львові.