3 октября 2019 14:08

Бразильский легионер "Руха" Леандро: "Моя жена хочет знать украинский язык"

Він почав займатися футболом лише у 18 років і майже всю свою кар’єру провів на Євразійському континенті, хоча мріяв зіграти за «Сан-Пауло». Його дружина зараз активно вивчає українську мову, адже прагне навчатися у Львівському університеті. Бразильський захисник «жовто-чорних» Леандро - про роль Леоніда Кучука в його кар’єрі, судові процеси із «Волгою» та перспективи «Руху» - у відвертому інтерв’ю клубному медіацентру.


Лео, ти кілька разів відтерміновував інтерв’ю через те, що твоя дружина ходить на курси, а ти в той час дивишся за дочкою. Що це за курси?


Моя дружина рік відвідуватиме курси, на яких вивчатиме українську мову. Вона хоче вступити у Львівський університет на спеціальність «психологія». Дружина прагне знати українську мову.


Розкажи про свою сім’ю.


Мою дружину звати Аманда. У нас три доньки. Найстаршій – Лавіньї – 12 років. Другу дочку також звати Лавінья (Сміється). Старша Лавінья – дочка дружини від першого шлюбу, але я до неї ставлюся як до рідної. Лавінья, якій 11 років – моя дочка вже від мого першого шлюбу. Наймолодшій донечці Лоені зараз 5 років. Вона ходить в дитсадок. Найстарша донька – в Бразилії, але наступного місяця вона вже буде біля нас у Львові. Середня дочка – в Бразилії разом з моєю мамою. Вона дуже захоплюється музикою. Всі її думки пов’язані з цим.


Ти родом з бразильського міста Ітумбіара. Розкажи про цю місцину.


Багато розповісти про це місто я не зможу, адже коли мені було 8 місяців, ми з сім’єю переїхали у Сан-Педру. Це маленьке містечко біля Сан-Пауло. В Ітумбіарі я був лише три або чотири рази.


Що це за місто Сан-Педру? Чим воно особливе?


Це туристичне та дуже гарне містечко, в якому живе близько шістдесяти тисяч мешканців. Там є красивий водоспад. Це місце дуже спокійне. Я люблю такі міста. Сан-Педру – мій дім. Як тільки я маю вільний час, одразу лечу туди.


Наскільки я знаю, ти дуже пізно почав грати у футбол…


Футболом я почав займатися лише у 18 років. Тоді я вперше потрапив на перегляд у футбольну команду з міста Пірасікаба. Я дуже пізно почав грати у футбол. До цього нічим особливо так і не займався. Лише на вулиці час від час з друзями, татом та з братом ганяв м’яча. У 18 років я почав грати за команду U-20 у клубі «XV Novembrе». Там я пробув 2 роки.


До речі, чому місто Пірасікаба, де ти грав у клубі «XV Novembrе», ще називають місцем, «де зупиняється риба»?


Так, це правда. Там є велика річка, де водиться дуже багато риби. Біля водойми працює чимало ресторанів. Ми постійно їли морепродукти. Там дуже смачно. Всім рекомендую скуштувати морепродукти саме в Пірасікабі.


Знаю, що твій улюблений футболіст – Кака, а улюблений клуб – «Сан-Пауло». Що тобі подобалося у грі Кака?


Все вірно. Раніше Кака був дуже сильним футболістом. У нього дуже хороша передача і всі рішення на полі приймав швидко. Він один з найкращих гравців в історії у центрі поля. Особливо в той період, коли він грав у «Мілані», а згодом в «Реалі». «Сан-Пауло» для мене завжди буде улюбленою командою. Мріяв зіграти за цю команду. На жаль, вже ніколи й не зіграю в улюбленому клубі. Вік не дозволить це зробити. «Сан-Пауло» – це серйозний рівень. Там зараз грає Дані Алвес. На його презентацію прийшов повний стадіон.


Майже всю кар’єру ти провів на Євразійському континенті. Чому обрав цей футбольний напрямок?


Коли мені було 20 років, ми в Бразилії грали проти польської «Погоні». Їм сподобалася моя гра і вони запропонували перейти до них. В мене якраз завершився контракт з командою і я погодився на їхню пропозицію. Коли я підписав контракт з «Погонню», то там в команді грало ще 15 бразильців, тому мені було дуже комфортно. Це велике щастя, що у першій моїй команді в Європі було стільки співвітчизників.


Ще раніше в одному з інтерв’ю ти заявив, що кожен молодий бразильський футболіст мріє поїхати грати в Європу. Чому?


Гадаю, що 80 % молодих бразильців хочуть грати в Європі. Там є хороші шанси добре себе проявити і пограти на високому рівні. Насправді, багато хто не може цього зробити. Латиноамериканцям не виходить закріпитися в Європі з різних причин: клімат, харчування, менталітет. Велика кількість бразильців місяць-два грають тут і повертаються назад, адже їм дуже важко.


Ти лише півроку пограв за «Погонь», після чого за 50 000 євро тебе купив угорський «Капошварі». Як потрапив в Угорщину?


Мені допоміг один бразильський агент. Він сказав, що є така команда, яка була зацікавлена в моїх послугах. Я поїхав до них на перегляд. Нас було двоє бразильців, а в команді залишився лише я. Контракт підписали на 1 рік. Я добре себе проявив в угорському чемпіонаті і згодом один агент повідомив мене, що є варіант переїхати в клуб російської Прем’єр-ліги.


«Луч-Енергія» з Владивостоку заплатила за твій трансфер 200 000 євро. Ти довго роздумував над переїздом в Росію?


Я одразу погодився на перехід, адже я вже чув про високий рівень чемпіонату. Зараз в Угорщині нормальний рівень футболу, а коли я там грав, то він був слабким. В Росії були хороші заробітні плати і висока конкуренція, тому я не роздумував над пропозицією. В «Лучі» я грав десь півроку.


Після «Луча» був перехід у «Спартак» з Нальчика. Там ти розкрився на повну, адже за 77 ігор забив 16 голів та віддав 15 гольових передач…


«Спартак» з Нальчика тоді тренував Юрій Красножан. В команді були два бразильці – Ферейра і Феліпе Фелікс. Вони хотіли мені допомагати, щось підказували португальською мовою. Красножан не давав їм цього робити. Він сказав, що я повинен вивчити мову, а португальською спілкуватися заборонив. За перші півроку я взагалі не забив жодного голу і не віддав гольової передачі. Він мені сказав, що я матиму в команді конкурента. Коли почалося друге коло, то я почав забивати. Ще до кінця сезону 8 разів розписався у воротах суперників.


В чому секрет такої хорошої результативності?


В нас була дуже хороша команда, а я був молодим і володів хорошою швидкістю. Красножан перевів мене з позиції флангового захисника на позицію вінгера. Зараз я також зможу зіграти в ролі хавбека, але у «Русі» є багато хороших молодих півзахисників. Зараз я вже спокійно собі граю на фланзі в обороні (Сміється).


Період в Нальчику припав на пік твоєї форми?


Так, звичайно. В «Спартаку» та київському «Арсеналі» я був у найкращій своїй формі. До речі, в той час в мене був агент із Сербії. За мій перехід з «Луча» в «Спартак» він отримав гроші, а мені нічого про це не сказав.


Як тобі жилося в Нальчику?


Це дуже важке місто для життя. Там нічого немає, крім одного ресторану. Час від часу ми чули постріли. Одного разу дружина бразильського гравця була в ресторані і на тій вулиці була перестрілка. Футболістам там було спокійно, адже їздили з тренувальної бази і до дому, а от сім’ї було страшно.


В той період тобою цікавилося іспанське «Депортіво». Чому не склався перехід?


Я чув про це, але я не знаю, чому не вийшло перейти в «Депортіво». Це все «робота» агента. У мене з ним були проблеми і я його про це навіть не запитував. Мав шанс потрапити в «Депортіво», але через агента не зміг туди перейти.


Після того як «Спартак» з Нальчика понизився у класі, з тобою розірвали угоду. Ти опинився в київському «Арсеналі». Як відбулось твоє знайомство з Україною?


Про варіант з «Арсеналом» мені повідомив агент, з яким я зараз працюю. Він сказав, що це дуже хороший клуб з дуже кваліфікованим тренером. Я подивився в турнірну таблицю елітного дивізіону України: «каноніри» тоді були на 5-му місці. Агент мені одразу сказав: «Лео, ти граєш в Росії, але не думай, що в Україні гірший чемпіонат. Там дуже хороший рівень футболу. Є такі команди як «Шахтар», «Динамо», «Волинь», «Металіст», «Дніпро», «Карпати», «Чорноморець». Після цього я не роздумував ні на секунду й одразу захотів підписати контракт.


В «Арсеналі» ти вперше познайомився з Леонідом Кучуком?


Так, там була наша перша зустріч. Він одразу сказав, що український чемпіонат нічим не поступається російському, адже тут дуже важко грати. Тоді я ще не розумів, що він дуже сильний тренер. Все ж агент мене одразу попередив, що це коуч топ-класу. А от після місяця роботи з ним я в цьому переконався.


Разом з «Арсеналом» ти дебютував у Лізі Європи. В грі проти словенської команди «Мура» ти віддав дві гольові передачі…


Станіславович нам одразу сказав, що це дуже сильна команда і, щоб ми не думали, що в клубу зі Словенії низький рівень. Ми готувалися до цього протистояння, як до фіналу Ліги Європи. Гадаю, саме тому ми їх легко обіграли. Ту гру я відіграв на хорошому рівні. ЛЄ – це супер рівень. Емоції мене переповнювали. Кожен гравець мріє грати у єврокубках.


У лютому 2013-го року ти перебрався в «Кубань», а місяць перед цим команду очолив Леонід Кучук. Ти прийшов на запрошення Леоніда Станіславовича?


Так, мене запросив Леонід Кучук. Там також була дуже хороша команда. За підсумками сезону ми зайняли 4-те місце і потрапили в Лігу Європи.


Ти знаєш, чому Леонід Кучук покинув «Кубань» після успішної роботи в клубі?


Не знаю, яка причина такого рішення Станіславовича. Єдине, що я знаю на сто відсотків, так це те, що його хотіли бачити в своїх рядах багато клубів високого рівня. В тому числі й московський «Локомотив».


Після того, як Леонід Станіславович очолив «Локомотив», він хотів бачити тебе у цій команді. Чому не склався твій перехід в московський клуб?


Я також дуже хотів перейти в «Локомотив». Якщо чесно, до кінця не розумію усіх причин, чому не вийшло потрапити в «Локо», адже мене хотів бачити тренер, і я також мав бажання грати під його опікою. Але так буває. Це життя.


Ти опинився у «Волзі» з Нижнього Новгороду, яку тренував Калитвинцев. Там ти провів 3 роки, поки команду не розформували. Після цього ти понад півроку не міг знайти нову команду. Чому?


Не міг знайти нову команду через те, що мав проблеми із «Волгою». Хотів вирішити питання із цим клубом. Вони мені досі винні гроші. Клуб спеціально став банкрутом. Зараз у Нижньому Новгороді також є команда. Це все велика афера. Я суджуся із ними. Цим займаються мої юристи. Вони винні мені кругленьку суму. Але я не думаю про ці гроші, адже повністю зосереджений на футболі.


Після невеличкої паузи футбольне життя знову тебе звело із Леонідом Кучуком. На цей раз в «Сталі»…


Мої агенти і Станіславович домовилися про цей перехід. Я погодився, адже вже дуже добре знав, як це працювати з таким коучем. Поспілкувавшись по телефону з Леонідом Кучуком, одразу погодився на перехід у «Сталь». В нас був хороший колектив. Загалом, у всіх клубах, де працював Леонід Кучук, були дуже добрі команди.


На футболіста Леандро Леонід Кучук мав найбільший вплив у кар’єрі?


Гадаю, що це найголовніший тренер у моїй кар’єрі. Він мене дуже сильно змінив, як гравця. При ньому я навчився, як то кажуть, «грати з головою». Багато зрозумів у тактичному плані. Ми дуже багато працювали й продовжуємо це робити. На полі я також стараюся думати, як він. Це дуже сильний тренер. Серед всіх тренерів, з якими я працював – він найсильніший, адже велику увагу також приділяє й психології гравців.


Після кам’янської «Сталі» ти опинився у литовському «Атлантасі». Чим запам’ятався цей період?


Хороше там було лише місто (Сміється). Команда – непрофесійна попри те, що грає в елітному дивізіоні. Рівень чемпіонату дуже слабкий. До речі, «Атлантас» також мені винен кошти.


Перша ліга України сильніша за елітний дивізіон Литви?


Більшість команд нашого чемпіонату сильніші за «Атлантас». Загалом там є хороші клуби такі, як «Жальгіріс» та «Судува». Але це лише дві команди. «Рух» – в десять разів кращий за «Атлантас».


Ти грав у Польщі, Угорщині, Росії, Литві та Україні й маєш з чим порівняти. На фоні тих клубів, де ти був, як можеш оцінити рівень «Руху»?


В «Руху» – умови Прем’єр-ліги. Є багато клубів у елітному дивізіоні, які не мають того, що є у нас. Тут є все: інфраструктура, харчування, медичне забезпечення. А після того, як сюди прийшов Леонід Кучук, то команда зробила ще крок вперед. Коли я приїхав в «Рух» і ми зіграли перші товариські матчі, то я не бачив перспектив (Сміється). В нас були результати: 0:0, 1:1. Я подумав: «Куди я потрапив?». Тренер почав потрохи перебудовувати команду і зараз в «Руху» величезні перспективи. Але потрібно ще багато працювати. Найголовніше зараз – результат. Поки ми ще нічого не зробили. Зіграно лише 10 турів і ще багато нас чекає попереду.


Тобі – 34 і ти в чудовій фізичній формі. Доки плануєш грати футбол?


Не знаю. Гадаю, ще 2 роки зможу пограти. Наразі я в «Русі» і в мене тут розрахований контракт до червня наступного року. Хочу грати у Львові.


Як тобі вдається за всі роки ігрової кар’єри не отримати жодної червоної картки?


Я сам не знаю (Сміється). Це ж добре. Але цьому не має пояснень. Я повинен використовувати свій досвід, адже не можу вже бігати по полю, як Климчук чи Бойчук. Потрібно грати «з головою». Багато працюємо з тренером з фізпідготовки Віталієм Мілютіним та головним коучем Леонідом Кучуком. Працюючи з таким тренером, потрібно бути готовим на сто двадцять відсотків.


Яку ти любиш читати літературу?


Я не дуже люблю читати (Сміється). От моя дружина дуже любить це робити. До речі, вона мені подарувала дві книги. Одна з них – дуже хороша. У ній йдеться про методи роботи головного тренера бразильської збірної з волейболу Бернардіньйо. Там багато моментів, які стосуються психології спортсменів. А ще про те, як він допомагав своїм підопічним, налаштовував на гру. Цей коуч мені навіть чимось подібний на Станіславовича (Сміється).


Які у тебе музичні смаки?


Полюбляю слухати американський реп і бразильське самбо.


Ти часто сумуєш за Бразилією?


Я вже давно адаптувався в Україні, тому все гаразд. Мені важче було би адаптуватися в бразильській команді (Сміється). Взимку не їхатиму в Бразилію, адже наша найменша донька починає тут навчатися, тому хочу залишитися у Львові.