Последний из могикан. Почему красная карточка Ярмоленко – его урок нынешнему поколению игроков "Динамо"

Сьогодні Андрій Ярмоленко став абсолютним рекордсменом УПЛ.

Його гол у ворота "Кривбасу" став для лідера "Динамо" 125-м у чемпіонаті України, що дозволило йому побити рекорд Максима Шацьких, у котрого назавжди залишиться 124 голи. Багато хто називає цей рекорд вічним і з цим, мабуть, можна частково погодитися. Якщо він і не вічний, то ще дуже і дуже довго буде триматися саме за динамівцем. Найближчий переслідувач Ярмоленка із тих гравців, котрі поки не завершили кар'єру, - його одноклубник Віталій Буяльський, у котрого 67 голів. Але, звісно, наздогнати його Віталій Казимирович ніяк не зможе.

Однак, як би це парадоксально не звучало, приводом для цього тексту став не рекорд Ярмоленка, хоча це справді видатна історична подія, а те, що було після його встановлення. Вже у компенсований час матчу проти "Кривбасу" гравець криворізької команди Джовані Герберт так наступив шипами на п'яту Олександру Тимчику, що в того аж бутса злетіла з ноги. Динамівець корчився від болю на газоні, а легіонер "Кривбасу", як потім про це розповів сам Ярмоленко, навіть не попросив пробачення. Після епізоду було помітно, як Андрій Миколайович дуже близько підійшов до гравця "Кривбасу", говорив з ним на підвищених тонах і навіть рукою зобразив щось схоже на стискання шиї, але в повітрі. Тоді він стримався.

Втім, буквально одразу після цього Ярмоленко в ігровому епізоді наче косою скосив Герберта ударом по ногах. Отримав цілком заслужену червону картку, зняв капітанську пов'язку і з почуттям виконаного обов'язку пішов з поля. Вже після гри Андрій Миколайович скаже, що підвів команду своєю дією, і це безперечно буде правдою. Команду він підвів, а червона картка була справедливою, здавалося б, про що тут ще можна говорити?

Але у цьому ж післяматчевому інтерв'ю лідер "Динамо" визнав, що таким чином він заступився за Тимчика, а особливо Ярмоленка зачепило те, що Герберт навіть не визнав своєї провини і не попросив пробачення. Саме це і стало мотивацією для Андрія Миколайовича зробити те, що він зробив.

Ось цей епізод із сьомим номером "Динамо" сьогодні - це маленький шматочок того футболу минулого, котрого зараз вже майже немає. Чимало вболівальників його взагалі не пам'ятають, а ті, хто стежив за грою наприкінці дев'яностих - на початку нульових, можливо, сьогодні знову на кілька хвилин повернули собі те відчуття футболу, як чогось справді важливого, а не просто частини шоу-бізнесу.

У ті давні часи, коли Валерій Лобановський ще розмірено похитувався на тренерській лаві "Динамо", футбольна команда не була просто збіговиськом індивідуально сильних (або не дуже) гравців. Це перш за все був колектив (чи навіть Колектив), де могли сваритися і навіть битися між собою, але коли виходили на поле, то ставали монолітом проти суперника. І хто ще застав гру Олега Лужного, той може собі дуже чітко уявити, що цей невтомний захисник із другим номером на спині зробив би з тим бідолашним Гербертом у сьогоднішній ситуації.

Олег Романович не просто дав би йому по ногах, він зробив би все для того, аби нахабний іноземець на кілька місяців взагалі забув би про футбольний м'яч і пересувався лише на милицях. А ціною цього була б та сама червона картка. Чи дозволяють це правила футболу? Звичайно, що ні. Але коли на полі Команда, то суперник чітко знає, що коли дозволить собі невиправдану грубість, а тим паче, якщо потім навіть не вибачиться за неї, то поїде не додому, а в лікарню, бо добро має бути з кулаками. Ніхто в тому "Динамо" не попустив би такого порушення правил, як сьогодні відбулося проти Тимчика. Вони просто перестали б себе поважати, бо фраза "наших б'ють" означала чіткий виклик.

Можливо, хтось скаже, що Ярмоленко просто повівся на провокацію. Але провокація - це було те, що Очеретько зробив з Михавком у кубковому поєдинку. Він рознервував суперника і в тому ж епізоді від нього отримав. Герберт навіть на думці не мав провокувати Ярмоленка. Він хотів жорстко зіграти проти Тимчика, щоб залякати гравця "Динамо", котрий до того ж відомий своєю травматичністю, а це зовсім інша річ. За логікою кривбасівця, Олександр після такого почав би боятися йти в прямі стики, що дало б перевагу суперникам "Динамо".

Втретє повертаємося до сьогоднішнього інтерв'ю Ярмоленка. "Радий, що мені пощастило побити рекорд такого великого майстра, як Шацьких. Це про щось свідчить. Я багато навчався на його грі. У молодості Шацьких багато мені допомагав", - заявив Андрій Миколайович. Тільки він не сказав, що навчився у Шацьких не лише грі на полі. Не в одному своєму інтерв'ю легендарний форвард пригадував "Динамо" Лобановського і в першу чергу казав, що це був Колектив і Команда, де один стояв за іншого і де навіть думки не могло бути, щоб дати свого в образу ні на полі, ні поза ним.

Тим паче, що Ярмоленко йшов на цей фол, свідомо все прорахувавши. Рекорд він вже побив, а його команда після першого тайму перемагала з рахунком 2:0. Андрій Миколайович цілком раціонально припустив, що проти такого "Кривбасу" "Динамо" не відпустить два голи переваги, що, власне і сталося. Тож він вирішив, що ціна, яку варто заплатити (червона картка і меншість на тайм) цілком вартує того, аби дати молоді столичного гранда цей свій урок. Можливо, останній. Можливо, один з останніх. Андрій Миколайович Ярмоленко, котрий ще застав гравців тієї великої команди Лобановського, наочно показав Пономаренку, Захарченку, Малишу та іншим, що є щось набагато більше за чисельну рівність складів. Що за цей ромб варто битися і не лише в переносному сенсі цього слова.

Андрій Ярмоленко - останній із могікан. Він був у команді з Олександром Шовковським, Андрієм Несмачним та Максимом Шацьких, тобто з людьми, для котрих перемоги "Динамо" в Лізі чемпіонів були не мрією, а реальністю і буденністю. Він став містком між славетним минулим і не надто радісним сьогоденням. Він - останній представник того покоління, коли одноклубники були справжнім колективом, а не просто приїжджали разом потренуватися і пограти у футбол. Цілком можливо, що це остання мудрість Андрія Ярмоленка-гравця для футболістів нинішнього "Динамо", адже він, швидше за все, отримає три матчі дискваліфікації, а здоров'я вже трохи підводить, як сказав сам капітан.

Тому за цю червону картку вболівальники "Динамо" мали б не критикувати Ярмоленка, а подякувати йому. За те, що таким чином він намагається навчити сьогоднішнє покоління тому, чого навчили його майже 20 років тому. Коли чимало наших читачів ще не народилися, багато з них були дітьми, а ще чимало - юними і безтурботними. Ніхто і ніщо не може бути вищим за "Динамо". Навіть ціною червоної картки. Навіть ціною шквалу критики. За ромб на грудях треба стояти на полі до кінця, навіть якщо доводиться ухвалювати не дуже популярні рішення. На жаль, ми і вони почали про це забувати...