"Уже ничего не нужно доказывать, это перевернутая страница": экс-кипер "Динамо" о Нещерете, Вячеславе Суркисе и внутренней кухне

– Ви провели у системі Динамо десять років, але клуб у підсумку просто відпустив вас вільним агентом. Чесно – вас здивувало, що після такого довгого шляху ви попрощалися саме так?

– Я розумів, що мені не вдасться проявити себе в Динамо настільки, наскільки я можу або хотів би. Тому я вирішив, що треба переходити в новий клуб.

– Тобто ви самі ініціювали це розставання, і клуб підтримав такий розвиток подій?

– Ну, скажімо так, він не був дуже проти.

– А чи розглядали варіант оренди? Наприклад, пограти в іншому клубі, отримати практику, а згодом повернутися до Динамо? Чи така можливість взагалі обговорювалася?

– Ні, цього сезону питання оренди не піднімалося. Раніше воно обговорювалося – минулого сезону, точніше, два сезони тому. Але Динамо не відпускало мене в оренду, тому що потрібні були воротарі. А зараз так вийшло, що в мене закінчився контракт, тож я перейшов до іншого клубу.

– Ви сказали, що зрозуміли: в Динамо не зможете проявити себе на сто відсотків. Що найбільше на це впливало – конкуренція, відсутність довіри чи, можливо, певні внутрішні моменти в клубі?

– Звичайно, все було пов’язано і з конкуренцією, і з багатьма іншими аспектами. Була конкуренція, були певні моменти внутрішньої кухні. Та й сама політика клубу, яка зараз є, не дозволяла мені показати себе на всі сто відсотків.

– Денисе, вам вдалось попрацювали з Ігорем Костюком у молодіжній команді Динамо. Коли він очолив основу, то дав шанс багатьом молодим футболістам. У вас такого шансу не було. Чи відбулася у вас із ним особиста розмова щодо цього?

– Ні, розмов із ним у мене не було. Головний тренер вирішив так. Я розумів, що мені не вдасться там дебютувати або постійно грати.

– Тим не менш, як оцінюєте школу клубу саме з точки зору підготовки воротарів?

– Я вважаю, що в школі Динамо дуже хороші тренери й дуже хороша підготовка воротарів. Можливо, це одна з найкращих шкіл в Україні. Я дуже вдячний Динамо, що потрапив туди й мав можливість рости та навчатися.

– Вашими конкурентами були Руслан Нещерет і В’ячеслав Суркіс. Якщо порівнювати себе з Русланом, у чому, на вашу думку, він сильніший, а в чому сильніші ви?

– Сказати, в чому він кращий, а в чому гірший, я не можу, тому що не бачу себе з боку. На це потрібно дивитися людям, які розбираються в цьому.

– А які у вас із Русланом стосунки поза конкуренцією?

– У нас дуже добрі стосунки. Була здорова конкуренція, ми нікому не бажали нічого поганого. Хто на той момент виглядав сильнішим, той і грав.

– В’ячеслав Суркіс зазнає критики через своє прізвище та родинні зв’язки й не так давно почав виступати за основну команду. Як ця ситуація виглядала зсередини? Якби не його прізвище, чи міг би він так швидко опинитися в першій команді?

– Не знаю, наскільки швидко він міг опинитися в першій команді. Він непоганий воротар. Те, що в нього таке прізвище… Він же його не вибирав, правильно? Звісно, його будуть критикувати, перш за все, за прізвище. Тому, мені здається, йому потрібно бути не на голову, а на дві-три голови сильнішим за своїх конкурентів, щоб ніхто не звертав уваги на його прізвище.

– З Русланом Нещеретом у вас хороші стосунки. А якими були ваші стосунки з В’ячеславом Суркісом?

– У нас теж були нормальні стосунки. Ми ніколи нічого поганого одне одному не робили й не бажали. Але я працював із ним набагато менше, ніж із Русланом, тому багато чого сказати не можу. Звичайні робочі стосунки.

– Перед переходом у Лівий Берег, як ми знаємо, у вас були пропозиції з-за кордону. Чому зрештою вирішили залишитися в Україні?

– Пропозиції з-за кордону надходили, але нічого конкретного не було. Це більше на рівні чуток. Не було такого, що є конкретна команда, яка хоче, щоб я до неї поїхав, і ми вже про щось домовляємося. Усе було лише на рівні чуток.

– Чому серед команд УПЛ обрали саме Лівий Берег? Що переконало вас перейти до цього клубу?

– Коли надійшла пропозиція від спортивного директора Лівого Берега, я дізнався, що тут працює Михайлов. Я раніше працював із ним у Динамо, він мені дуже подобався як тренер, і в нас були хороші стосунки. Я йому зателефонував, ми поговорили. Потім зустрілися з президентом клубу. Я зрозумів, що це хороша команда з великими амбіціями, яка буде розвиватися і намагатиметься закріпитися в УПЛ. Плюс – тут мені більше підходить політика клубу щодо ігрової практики.

– Водночас ви досі не дебютували в офіційних матчах і не є першим номером. Це не суперечить вашим очікуванням від переходу?

– Те, що я ще не дебютував за Лівий Берег, – це вже, мабуть, треба запитувати у тренерів. Я вважаю, що всьому свій час. Подивимося, як буде далі.

– Як оцінюєте конкуренцію на воротарській позиції?

– Як на мене, зараз в Україні немає команди без конкуренції серед воротарів. Візьміть будь-яку команду УПЛ – у кожній є хороші воротарі. У мене була сильна конкуренція в Динамо, і тут вона теж сильна. Я не приходив із думкою, що одразу стану першим номером. Я бачив, як грають воротарі, які вже тут, і розумів, що легко не буде.

– Микола Лавренко активно інвестує не лише в основну команду, а й в академію та інфраструктуру. Як оцінюєте умови порівняно з Динамо?

– Наскільки я бачу, президент дуже любить цей клуб і вкладає в нього все, що можливо. Тут є все необхідне і в академії, і в U-19, і в молодіжній, і в першій команді. Якщо порівнювати з Динамо, то зараз усе приблизно на такому ж рівні й, можливо, буде навіть краще. Динамо багато років існує, за цей час там багато чого побудували, зокрема базу. А тут, наприклад, будується нова база. Якщо все й надалі розвиватиметься такими темпами, думаю, через рік-два тут умови навіть будуть кращими у порівнянні.

– Лівий Берег також відомий своєю уболівальницькою підтримкою та атмосферою на домашніх матчах. Ви вже встигли це відчути...

– Мені дуже подобається цей стадіон. Він затишний: гарне поле, гарні трибуни. Уболівальники приходять із барабанами, дуже активно підтримують команду. Звісно, у команди бувають і поразки, і перемоги. Але коли бачиш, наскільки сильно вони люблять цю команду, поразки все одно сприймаються дуже неприємно, бо не хочеться їх підводити.

– Наступний матч із Карпатами у вас якраз удома. Львів’яни потужно стартували в сезоні й здобули кілька розгромних перемог. Чи буде особливий акцент на захисті та роботі воротарів?

– Ні, підготовка така сама, як і до інших команд. Ми граємо у свою гру незалежно від суперника. Звичайно, будуть певні поправки й індивідуальні настанови щодо гравців Карпат. Є команди, які грають першим номером, більше атакують і хочуть забити, а є ті, які грають другим номером. Але ми будемо грати у свою гру, як і в попередніх матчах із Кривбасом та Кудрівкою.

– Якщо ви проведете сильний сезон, станете одним із найкращих воротарів УПЛ, а Динамо в цей момент шукатиме голкіпера, чи розглядали б повернення?

– Чесно кажучи, не можу зараз сказати. Про це треба думати вже за фактом. Якщо ви маєте на увазі, що я в жодному разі не повернуся до Динамо, бо ображений, – ні, такого немає. Якщо буде пропозиція, буду думати. Поговорю і з тренером, і з президентом, і зі своїм агентом – будемо разом вирішувати.

– Чи залишилося у вас бажання щось довести Динамо або конкретним людям у клубі, які свого часу не дали вам шансу? Або ж перегорнули цю сторінку?

– Ні, мені не хочеться нікому нічого доводити. Перш за все, мені хочеться довести самому собі, близьким людям, тренерам і клубу, що він ухвалив правильне рішення, взявши мене. А Динамо мені вже нічого не потрібно доводити. Це перегорнута сторінка, і ми рухаємося далі.

– Ви, зокрема, були на матчі киян із Колосом. Чи часто у вільний час ходите на ігри – подивитися потенційних суперників або просто стежити за футболом?

– Коли є вільний час або вихідний, можу поїхати подивитися матч, якщо мені цікаво.

– Найяскравіший момент вашого періоду в Динамо, мабуть, матч Юнацької ліги УЄФА проти Депортіво, коли ви вийшли через травму Нещерета й допомогли команді пройти далі. Чи можна назвати цю гру кар’єрним піком на сьогодні?

– Ні, піком я б це не назвав. Але, напевно, це найбільш пам’ятний матч, який я буду пам’ятати все життя.

– У довгостроковому плані на якому стадіоні ви хотіли б зіграти в майбутньому?

– Якщо в Європі, звісно, хотів би зіграти на Сантьяго Бернабеу. Дуже хотів би там зіграти. Але поки що в планах – зіграти на полі Лівого Берега.

– А якщо взяти одного конкретного воротаря, за грою якого ви можете годинами стежити й розбирати його дії, хто вам найбільше імпонує за стилем? На кого рівняєтеся?

– Мені найбільше імпонує Облак. Але щоб прямо рівнятися на нього – ні. Я вважаю, що треба брати щось від кожного воротаря. У кожного є свої сильні сторони. Треба брати ці сильні сторони й збирати їх докупи, працювати над ними.

– Хтось серед українських воротарів вам імпонує?

– Найбільше подобається Шовковський – легенда українського футболу й українського воротарського цеху. З тих, хто грає зараз, мені подобається Єрмаков із Харкова – непоганий воротар. Валентин Моргун теж мені подобається. Дуже хороший кіпер.

– Якби ви могли обрати будь-якого воротаря, який зараз грає, собі в тренери на один сезон, кого б обрали?

– Валентина Моргуна.

– Саме його з усіх воротарів у світі?

– Так.

– Чим саме він вас приваблює? Що в ньому особливого?

– Мені подобається його розуміння футболу. І, звісно, його людські якості. Тому що найголовніше – це людські якості.

– Наскільки для вас важливо перед переходом у новий клуб дізнатися більше про тренера: який він у роботі, як подає інформацію, чи легко з ним вибудувати комунікацію? Або, все ж таки, це індивідуально?

– Це все індивідуально, але я вважаю, що треба просто розмовляти. Якщо тобі щось не подобається або ти чимось незадоволений, треба говорити й адекватно все вирішувати, а не сидіти й думати, хто поганий, а хто хороший.

– Гравці Динамо загалом доволі закриті від ЗМІ. Як ви вважаєте, це справді внутрішня політика клубу чи радше небажання самих футболістів спілкуватися з журналістами? Можливо, хтось мав негативний досвід. Ви завжди були відкритими до спілкування чи це змінилося після переходу в інший клуб?

– Та ні, ми завжди відкриті. Якщо мене просять дати інтерв’ю або щось розповісти, я можу це зробити, поговорити. У Динамо не було такої клубної політики. Просто більшість гравців не люблять давати інтерв’ю, тому що є багато журналістів, які можуть неправильно подати твої слова. Ти скажеш щось нормальне, а вони можуть щось додати кілька слів – і в результаті виходить зовсім інше.

– Що має статися цього сезону, щоб наприкінці ви сказали собі, що недарма пішли з Динамо, почали все заново й зробили саме той крок, якого хотіли?

– Я не знаю, що має статися, чесно. Я в будь-якому випадку буду радий, що наважився на цей крок, ризикнув і спробував щось нове в новому клубі. Я, в принципі, ніколи не шкодую про свої рішення чи свої дії. Вважаю: якщо ти вирішив так зробити, отже, так і треба. Знаєте, як кажуть: усе, що не робиться, – усе на краще.