Словакию признали победителем ЕВРО-1976: может ли Украина претендовать на подобное

В мережі одразу почали іронізувати, що у словаків тепер більше перемог на ЄВРО, ніж в Англії, хоч це й свята правда. А також жартували, що тепер Таджикистан та Узбекистан теж можуть претендувати на свій титул, адже вони входили до складу СРСР в 1960-му році, коли радянська команда виграла титул. Проте, якщо відкинути весь абсурдизм таких жартів, цікаво було б подумати, а на що могла б претендувати Україна, яка відряджала чимало гравців до збірної СРСР.

Хоча у Чехословаччини й були серйозні успіхи у футболі до Другої світової, але в цьому випадку ми їх відкинемо, бо це було трохи інше державне утворення. Натомість після ДСВ збірна ЧССР виходила у фінал чемпіонату світу 1962 року у Чилі та вигравала Євро.

У 1962 році чех Йозеф Масопуст взяв "Золотий м'яч", але в "срібній" команді із 22-х гравців 9 були словаками, троє зіграли у фіналі. Загалом словацький футбол мав чим гордитися: наприклад, в 1969 "Слован" із Братислави виграв Кубок Кубків, перегравши у фіналі "Барселону".

Вже у фіналі ЄВРО-1976 перевага була на користь словаків. 11 із 16-ти гравців, які були викликані на фінал у складі Чехословаччини, були саме словаками. 7 з них вийшли в стартовому складі: Кароль Добіаш, Йозеф Чапкович, Ян Пиварник, Маріан Масни, Ян Швеглік, Йозеф Модер та капітан команди Антон Ондруш.

З чехів в старті вийшли голкіпер Іво Віктор, Антонін Паненка, Зденек Негода. Також там був угорець Коломан Гег. На заміну з'явився словак Ладислав Юкремик та чех Франтішек Веселий.

"Чудово, що вже визнали офіційно і нарешті це вдалося, тому що за це довго боролися. Це неймовірно. Навіть неважливо, що визнали раніше чехів, головне, що нарешті визнали і нас", – каже 75-річний капітан збірної Чехословаччини Ондруш.

Усі ці прізвища тут для того, аби ви зрозуміли, що словакам дійсно було досить образливо, коли усі нагороди залишились для чехів. Окрім того, словаки згадують й хокей, де спільна збірна 6 разів ставала чемпіоном світу та чотири рази срібною на ОІ.

Але в цьому випадку поділити перемогу легше, бо є лише дві країни, між якими панують добросусідські відносини, а їхнє розставання у 1993-му році стало прикладом для багатьох, як можна врегулювати все мирним шляхом. Натомість для СРСР та Югославії ділити титули значно важче, адже незалежних країн більше й правонаступники куди більш імперськи налаштовані.

Усі перші три місця на ЧЄ-1960 взяли вже неіснуючі країни: СРСР – золото, Югославія – срібло, ЧССР – бронза. В турнірі відмовились грати 13 країн, враховуючи Англію, Італію, Нідерланди, Бельгію, Швецію та Західну Німеччину.

У відборі СРСР пройшов збірну в Угорщини, яка була без своїх головних зірок, що поїхали грати у Європу і були оголошені "зрадниками" угорським режимом. А Іспанія відмовилась зустрічатися із СРСР із політичних причин, тож радянська команда пройшла їх автоматично. Таким чином у фінальному турнірі із чотирьох команд СРСР переграв Чехословаччину та Югославію.

Щодо того, хто ж у цій збірній був дотичний до України, то їх було не густо. У складі СРСР грав представник "Динамо" Юрій Войнов, який був одним із найкращих півзахисників світового футболу на перетині 1950-х та 1960-х і потрапив у символічну збірну ЧС-1958. Усе його подальше життя було пов'язане з Україною, він похований на Байковому кладовищі, проте Войнов – росіянин, який народився в Московській області, а перед "Динамо" грав за "Зеніт".

Запасним голкіпером в тій команді був Володимир Маслаченко, із Васильківки, що на Дніпропетровщині. Але його кар'єра пішла за іншою траєкторією – з дніпропетровського "Металурга" він переїхав у Москву, де грав за "Локомотив" та "Спартак", а пізніше його діяльність була тісно пов'язана саме з російською журналістикою.

На поле жодного разу не вийшов росіянин Юрій Ковальов, що був гравцем "Динамо" та викликався в збірну на фінальні матчі. Основний склад команди Гавриїла Качаліна складався із росіян та трьох грузинів: Чохелі, Метревелі та Месхі.

Погодьтесь, українцям було б дивно ділити цей титул.

Кількість представників українських клубів в складі СРСР суттєво збільшилася вже за 10 років – на ЧС-1970 поїхало 8 українців. Свого піка український вплив у збірній досяг у 1980-х, коли її тренував Лобановський, а на ЧС-1986 у Мексику поїхало 15 (!) українців із 22-х гравців у заявці. Росіян було всього п'ять й по одному грузину та білорусу.

Історична спадщина українців у збірній СРСР солідна. У першій п'ятірці за кількістю матчів аж три українці: 1-й – Блохін (112), 4-й та 5-й – Демяненко та Безсонов (по 80). Серед найкращих бомбардирів в історії теж два українці: Блохін – перший (42 голи), а Протасов – другий (28 голів).

Проте навіть із такими цифрами повторити трюк Словаччини буде неможливо, адже, як ми говорили на початку, Україна була однією із 16 республік СРСР. Хоч більшість із них не делегували своїх представників, все ж такого справедливого поділу не вийде, особливо якщо ми маємо на увазі переможний ЧЄ, де українців майже не було.

Але в пам'яті українців був один турнір, після перемоги на якому запитання точно виникли б. Мова про ЄВРО-1988, на який поїхало 13 українців – понад половина від усієї заявки збірної СРСР. Під керівництвом Валерія Лобановського команда ледь не здобула титул, на який зі певними застереженнями могла б претендувати й Україна після здобуття незалежності.

На фінальну гру проти Нідерландів вийшло 7 українців, а на заміну вийшли ще двоє: Сергій Балтача та спартаківець із Закарпаття Віктор Пасулько. З 13-ти гравців, які взяли участь щонайменше у трьох матчах турніру, 9 були українцями. Не варто забувати, що через травми туди не змогли поїхати Павло Яковенко та Іван Яремчук, яким точно знайшлося б місце у заявці. Але й без них це було київське "Динамо", ослаблене гравцями інших команд.

При цьому, якщо порівняти ЄВРО-1988 року та переможне ЄВРО-1960, то ще питання, де було важче. Проте титулу та збірна не здобула, а отже предмету суперечки, на жаль, немає. Хіба комусь захочеться посперечатися за "срібло".

Підсумовуючи, скажемо, що Україні навряд чи вдалося б провернути словацький трюк – надто різні ситуації. Проте це точно не причина применшувати спадщину українського футболу до 1991 року.